ШЛЯХИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНУ
Важливу роль у розвитку національної економіки будь-якої країни світу відіграють іноземні інвестиції. Україна не є винятком. Із розвитком транснаціональних корпорацій суспільство все більше уваги приділяє питанню їхнього розміщення та освоєння в сучасній економіці. Та не дарма, адже їх розмір, доцільність галузевого й територіального розміщення все сильніше впливають на підвищення економічної активності населення, створення нових робочих місць, а інколи цілих виробничих галузей національного господарства, що в кінцевому варіанті визначає структуру економіки держави та формує її політику. Залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу, зростанню інвестиційного потенціалу та ін.
Сьогодні особливо гостро стоїть питання залучення коштів в розвиток держави. Незважаючи на складне політичне і економічне становище, Україна залишається інвестиційно-привабливою як для країн Європейського Союзу, так і для інших високо розвинутих країн. Сьогодні потрібно більше уваги звернути на залучення інвестицій в агропромисловий комплекс країни. Для цього необхідно постійно досліджувати і виробляти ефективний механізм залучення іноземних інвестицій в економіку країни.
Під інвестиційним кліматом країни розуміємо сукупність економічних, політично-правових, соціальних та інших умов, що створюють підґрунтя для здійснення інвестиційної діяльності як вітчизняними, так і зарубіжним суб’єктами [5]. Окрім того, інвестиційний клімат можна розглядати як багатофакторну систему цілеспрямованих вчинків і дій, яка свідомо формується на державному та регіональному рівнях в інтересах ширшого залучення на конкретну територію додаткових ресурсів як у грошовій, так і в матеріальній формах.
З огляду на комплексність і багатофакторність самого процесу інвестування до складових інвестиційного клімату слід віднести [2]:
• природно-географічні умови: геостратегічне положення, забезпеченість природними та людськими ресурсами;
• сучасну економічну динаміку країни: знаходження на етапі піднесення чи спаду, рівень інвестування, стабільність національної валюти, показники фінансової стабільності тощо;
• стратегію і тактику державної політики: прозорість і послідовність, спроможність реалізувати поставлені стратегічні цілі та дотримуватися поточних зобов’язань, структурну, бюджетну, грошово-кредитну, валютну політику, ставлення до іноземних інвесторів;
• стан внутрішнього ринку країни: перспективи реалізації результатів виробничої діяльності, рівень доступу до виробничих ресурсів;
• наявний виробничий потенціал країни: його ресурсозабезпеченість, спроможність до виробництва інвестиційних товарів, потребу в інвестиціях;
• фінансову систему країни: її спроможність до акумулювання фінансових ресурсів, забезпечення їхнього руху та цільового використання;
• податкову систему країни: рівень податкового навантаження, наявність податкових стимулів до інвестування;
• ринок праці: наявність вільних трудових ресурсів, вікову структуру робочої сили, рівень професійної кваліфікації, наявність виробничої культури;
• розвиток інфраструктури: рівень розвитку транспортної, енергетичної, телекомунікаційної мереж, готельної, житлової мереж тощо як для виробничих, так і для споживчих потреб;
• інституційну систему країни: урегульованість відносин власності, розвиток ринкових інститутів, наявність інституцій з підтримки інвестицій, інформаційне забезпечення, розвиток підприємницької та правової культури бізнесу;
• зовнішньоекономічні відносини країни: динаміку і структуру імпортно-експортних операцій та капіталопотоків, участь у різного роду міжнародних організаціях та угодах;
• соціально-політичну ситуацію в країні: рівень соціальної напруженості, послідовність державної політики, перспективи її подальшої динаміки;
• правове поле: характеристики національного законодавства, спроможність держави до забезпечення виконання його вимог та наявність відповідної інфраструктури, рівень розвитку корупції, «тонізації» економіки.
Відповідно до складових інвестиційного середовища, слід виокремити чинники впливу, котрі поділяються на регуляторні (відображають вплив на інвестицію з боку органів державної влади різного рівня у вигляді вимог щодо реєстрації, оподаткування, ліцензування, сертифікації підприємницької діяльності тощо) та макроекономічні (стосуються характеристик макроекономічного (а також інституційного) середовища, в якому розгортається інвестиція – динаміки грошово-кредитної сфери, стану внутрішнього ринку, рівня ресурсної забезпеченості тощо) [4]. Вплив з боку цього середовища неперсоніфікований і зумовлений дією об’єктивних ринкових законів, а відтак, є довгостроковим і практично не підлягає врегулюванню, а отже, просто враховується в процесі розробки інвестиційного проекту. Обсяг прямих іноземних інвестицій – один з показників, який характеризує ступінь інтеграції країни у світове співтовариство і залежить від привабливості об’єкта інвестування.
В Україні процес розміщення інвестицій відбувається не без участі держави, принаймні, існує інвестиційне законодавство, яке адаптоване до норм ЄС, та діють 50 міжнародних угод, предметом яких є захист і сприяння інвестиціям, однак це все на теоретичному декларативному рівні [1]. На практиці з метою розвитку вітчизняної економіки міжнародні угоди та акти мають стимулювати державний менеджмент по всій його вертикалі до освоєння іноземних інвестицій (акціонерного капіталу транснаціональних корпорацій), як локомотива для розвитку тих галузей, об’єкти яких становлять собою значний нереалізований потенціал розміщення виробничих потужностей та капіталів.
За тенденціями останніх років можна стверджувати, що обсяг залучених іноземних інвестицій в Україну поступово зростає. У 2013 р. іноземні інвестори вклали 2860,1 млн. дол. США прямих інвестицій, а їх загальний обсяг на кінець грудня 2013 р. становив 58156,9 млн. дол. США, що на 5,1% більше від обсягів інвестицій на початок року.
У 2014 р. іноземні інвестори уповільнили інвестування в економіку України у зв’язку з глобальними та національні проблемами економіки, з воєнними діями на сході України, анексією Криму, посиленням ризику розбалансування платіжного балансу, втратою ринків збуту (32% експорту продукції машинобудування в РФ), зниженням міжнародними рейтинговими агентствами кредитних рейтингів України. У січні-вересні 2014 р. іноземними інвесторами вкладено 1905,8 млн. дол. США прямих інвестицій.
Протягом останніх років обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну у розрахунку на душу населення залишається на досить низькому рівні – близько 1000 дол. США, тоді як у Чехії – 7418 дол. США, Болгарії – 6226 дол. США, Казахстані – 3706 дол. США, Польщі – 3155 дол. США, Румунії – 2350 дол. США. У структурі іноземних капіталовкладень основним інвестором в економіку України залишається Європейський Союз. Так, у 2013 р. з країн ЄС внесено 42979,3 млн. дол. США інвестицій, що становить 78,9% загального обсягу акціонерного капіталу; із країн СНД – 4269,0 млн. дол. США (7,8%), з інших країн світу – 7214,1 млн. дол. США (13,3%). Кіпр 32% Німеччина 12% Інші країни 18% Франція 3% Швеція 3% Віргінські Острови 3% Російська Федерація 7% Австрія 6 % Велика Британія 5% Швейцарія 2% Нідерланди 9% Розподіл прямих іноземних інвестицій в Україну за країнами-інвесторами, % .
Пріоритетними сферами для іноземного інвестування в Україні визначено: промисловість, фінансову діяльність, операції з нерухомим майном, орендою, інжинірингу та надання послуг підприємцям.
Найбільший приріст демонструє промисловість за показником 2136,8 млн. дол. США (+14,22%), а збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій для промисловості переважно забезпечили такі її підгалузі, як виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів з показником приросту в 818,0 млн. дол. США, (+36,82%), а також виробництво та розподілення електроенергії газу та води із показником 60 приросту в 766,7 млн. дол. США, причому ця галузь демонструє подвоєння обсягів іноземних інвестицій протягом 2012 р. (з 773,0 млн. дол. США станом на 01.01.2012 р. до 1539,7 млн. дол. США станом на 31.12.2012 р.), в результаті чого стала лідером за відносним приростом розміщення іноземних інвестицій з показником у (+99,18%) .
Україна залишається привабливою для іноземних інвестицій, проте є недостатньо інтегрованою у світове господарство. Тому порушення стабільності на зовнішніх ринках позначається на внутрішніх процесах. Основними чинниками, що стримують приплив іноземних інвестицій в Україну, є [3]:
- недостатня ефективність законодавства в частині захисту прав приватних інвесторів;
- недосконалість механізму реалізації наявних нормативних актів;
- неточність податкового регулювання і його непередбачуваність;
- дефіцит ефективної інфраструктури для іноземного підприємництва.
Найвагомішою і найважливішою проблемою надходження іноземних інвестицій в Україну є нестабільна політична ситуація, а також криза в економіці країни.
Список використаних джерела:
1. Батура О.В. Іноземні інвестиції в системі становлення
ринкової економіки України : [монографія] / О.В. Батура,
К.В. Комарова. – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2002. –
179 с.
2. Інвестування національної економіки : [монографія] / За
ред. В.Г. Федоренка, М. П. Денисенка. – К., 2011. – 295 с.
3. Іноземні інвестиції в Україні / За ред. П.І. Гайдуцького. – К. :
Редакційно-видавниче відділення УкрІНТЕІ, 2004. – 248 с.
4. Поплавська Ж.В. Інвестиційний імідж: регіональні аспекти /
Ж.В. Поплавська, В.Г. Поплавський // Фінанси України. –
2008. – № 7. – С. 47–55.
5. Про інвестиційну діяльність : Закон України від
20.05.2009 р. № 19 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www. zakon.rada.ua.
Важливу роль у розвитку національної економіки будь-якої країни світу відіграють іноземні інвестиції. Україна не є винятком. Із розвитком транснаціональних корпорацій суспільство все більше уваги приділяє питанню їхнього розміщення та освоєння в сучасній економіці. Та не дарма, адже їх розмір, доцільність галузевого й територіального розміщення все сильніше впливають на підвищення економічної активності населення, створення нових робочих місць, а інколи цілих виробничих галузей національного господарства, що в кінцевому варіанті визначає структуру економіки держави та формує її політику. Залучення коштів іноземних інвесторів сприяє активізації інвестиційного процесу, впровадженню нових технологій, використанню передового зарубіжного досвіду, розвитку малого і середнього бізнесу, зростанню інвестиційного потенціалу та ін.
Сьогодні особливо гостро стоїть питання залучення коштів в розвиток держави. Незважаючи на складне політичне і економічне становище, Україна залишається інвестиційно-привабливою як для країн Європейського Союзу, так і для інших високо розвинутих країн. Сьогодні потрібно більше уваги звернути на залучення інвестицій в агропромисловий комплекс країни. Для цього необхідно постійно досліджувати і виробляти ефективний механізм залучення іноземних інвестицій в економіку країни.
Під інвестиційним кліматом країни розуміємо сукупність економічних, політично-правових, соціальних та інших умов, що створюють підґрунтя для здійснення інвестиційної діяльності як вітчизняними, так і зарубіжним суб’єктами [5]. Окрім того, інвестиційний клімат можна розглядати як багатофакторну систему цілеспрямованих вчинків і дій, яка свідомо формується на державному та регіональному рівнях в інтересах ширшого залучення на конкретну територію додаткових ресурсів як у грошовій, так і в матеріальній формах.
З огляду на комплексність і багатофакторність самого процесу інвестування до складових інвестиційного клімату слід віднести [2]:
• природно-географічні умови: геостратегічне положення, забезпеченість природними та людськими ресурсами;
• сучасну економічну динаміку країни: знаходження на етапі піднесення чи спаду, рівень інвестування, стабільність національної валюти, показники фінансової стабільності тощо;
• стратегію і тактику державної політики: прозорість і послідовність, спроможність реалізувати поставлені стратегічні цілі та дотримуватися поточних зобов’язань, структурну, бюджетну, грошово-кредитну, валютну політику, ставлення до іноземних інвесторів;
• стан внутрішнього ринку країни: перспективи реалізації результатів виробничої діяльності, рівень доступу до виробничих ресурсів;
• наявний виробничий потенціал країни: його ресурсозабезпеченість, спроможність до виробництва інвестиційних товарів, потребу в інвестиціях;
• фінансову систему країни: її спроможність до акумулювання фінансових ресурсів, забезпечення їхнього руху та цільового використання;
• податкову систему країни: рівень податкового навантаження, наявність податкових стимулів до інвестування;
• ринок праці: наявність вільних трудових ресурсів, вікову структуру робочої сили, рівень професійної кваліфікації, наявність виробничої культури;
• розвиток інфраструктури: рівень розвитку транспортної, енергетичної, телекомунікаційної мереж, готельної, житлової мереж тощо як для виробничих, так і для споживчих потреб;
• інституційну систему країни: урегульованість відносин власності, розвиток ринкових інститутів, наявність інституцій з підтримки інвестицій, інформаційне забезпечення, розвиток підприємницької та правової культури бізнесу;
• зовнішньоекономічні відносини країни: динаміку і структуру імпортно-експортних операцій та капіталопотоків, участь у різного роду міжнародних організаціях та угодах;
• соціально-політичну ситуацію в країні: рівень соціальної напруженості, послідовність державної політики, перспективи її подальшої динаміки;
• правове поле: характеристики національного законодавства, спроможність держави до забезпечення виконання його вимог та наявність відповідної інфраструктури, рівень розвитку корупції, «тонізації» економіки.
Відповідно до складових інвестиційного середовища, слід виокремити чинники впливу, котрі поділяються на регуляторні (відображають вплив на інвестицію з боку органів державної влади різного рівня у вигляді вимог щодо реєстрації, оподаткування, ліцензування, сертифікації підприємницької діяльності тощо) та макроекономічні (стосуються характеристик макроекономічного (а також інституційного) середовища, в якому розгортається інвестиція – динаміки грошово-кредитної сфери, стану внутрішнього ринку, рівня ресурсної забезпеченості тощо) [4]. Вплив з боку цього середовища неперсоніфікований і зумовлений дією об’єктивних ринкових законів, а відтак, є довгостроковим і практично не підлягає врегулюванню, а отже, просто враховується в процесі розробки інвестиційного проекту. Обсяг прямих іноземних інвестицій – один з показників, який характеризує ступінь інтеграції країни у світове співтовариство і залежить від привабливості об’єкта інвестування.
В Україні процес розміщення інвестицій відбувається не без участі держави, принаймні, існує інвестиційне законодавство, яке адаптоване до норм ЄС, та діють 50 міжнародних угод, предметом яких є захист і сприяння інвестиціям, однак це все на теоретичному декларативному рівні [1]. На практиці з метою розвитку вітчизняної економіки міжнародні угоди та акти мають стимулювати державний менеджмент по всій його вертикалі до освоєння іноземних інвестицій (акціонерного капіталу транснаціональних корпорацій), як локомотива для розвитку тих галузей, об’єкти яких становлять собою значний нереалізований потенціал розміщення виробничих потужностей та капіталів.
За тенденціями останніх років можна стверджувати, що обсяг залучених іноземних інвестицій в Україну поступово зростає. У 2013 р. іноземні інвестори вклали 2860,1 млн. дол. США прямих інвестицій, а їх загальний обсяг на кінець грудня 2013 р. становив 58156,9 млн. дол. США, що на 5,1% більше від обсягів інвестицій на початок року.
У 2014 р. іноземні інвестори уповільнили інвестування в економіку України у зв’язку з глобальними та національні проблемами економіки, з воєнними діями на сході України, анексією Криму, посиленням ризику розбалансування платіжного балансу, втратою ринків збуту (32% експорту продукції машинобудування в РФ), зниженням міжнародними рейтинговими агентствами кредитних рейтингів України. У січні-вересні 2014 р. іноземними інвесторами вкладено 1905,8 млн. дол. США прямих інвестицій.
Протягом останніх років обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну у розрахунку на душу населення залишається на досить низькому рівні – близько 1000 дол. США, тоді як у Чехії – 7418 дол. США, Болгарії – 6226 дол. США, Казахстані – 3706 дол. США, Польщі – 3155 дол. США, Румунії – 2350 дол. США. У структурі іноземних капіталовкладень основним інвестором в економіку України залишається Європейський Союз. Так, у 2013 р. з країн ЄС внесено 42979,3 млн. дол. США інвестицій, що становить 78,9% загального обсягу акціонерного капіталу; із країн СНД – 4269,0 млн. дол. США (7,8%), з інших країн світу – 7214,1 млн. дол. США (13,3%). Кіпр 32% Німеччина 12% Інші країни 18% Франція 3% Швеція 3% Віргінські Острови 3% Російська Федерація 7% Австрія 6 % Велика Британія 5% Швейцарія 2% Нідерланди 9% Розподіл прямих іноземних інвестицій в Україну за країнами-інвесторами, % .
Пріоритетними сферами для іноземного інвестування в Україні визначено: промисловість, фінансову діяльність, операції з нерухомим майном, орендою, інжинірингу та надання послуг підприємцям.
Найбільший приріст демонструє промисловість за показником 2136,8 млн. дол. США (+14,22%), а збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій для промисловості переважно забезпечили такі її підгалузі, як виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів з показником приросту в 818,0 млн. дол. США, (+36,82%), а також виробництво та розподілення електроенергії газу та води із показником 60 приросту в 766,7 млн. дол. США, причому ця галузь демонструє подвоєння обсягів іноземних інвестицій протягом 2012 р. (з 773,0 млн. дол. США станом на 01.01.2012 р. до 1539,7 млн. дол. США станом на 31.12.2012 р.), в результаті чого стала лідером за відносним приростом розміщення іноземних інвестицій з показником у (+99,18%) .
Україна залишається привабливою для іноземних інвестицій, проте є недостатньо інтегрованою у світове господарство. Тому порушення стабільності на зовнішніх ринках позначається на внутрішніх процесах. Основними чинниками, що стримують приплив іноземних інвестицій в Україну, є [3]:
- недостатня ефективність законодавства в частині захисту прав приватних інвесторів;
- недосконалість механізму реалізації наявних нормативних актів;
- неточність податкового регулювання і його непередбачуваність;
- дефіцит ефективної інфраструктури для іноземного підприємництва.
Найвагомішою і найважливішою проблемою надходження іноземних інвестицій в Україну є нестабільна політична ситуація, а також криза в економіці країни.
Список використаних джерела:
1. Батура О.В. Іноземні інвестиції в системі становлення
ринкової економіки України : [монографія] / О.В. Батура,
К.В. Комарова. – Дніпропетровськ : Наука і освіта, 2002. –
179 с.
2. Інвестування національної економіки : [монографія] / За
ред. В.Г. Федоренка, М. П. Денисенка. – К., 2011. – 295 с.
3. Іноземні інвестиції в Україні / За ред. П.І. Гайдуцького. – К. :
Редакційно-видавниче відділення УкрІНТЕІ, 2004. – 248 с.
4. Поплавська Ж.В. Інвестиційний імідж: регіональні аспекти /
Ж.В. Поплавська, В.Г. Поплавський // Фінанси України. –
2008. – № 7. – С. 47–55.
5. Про інвестиційну діяльність : Закон України від
20.05.2009 р. № 19 [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://www. zakon.rada.ua.
