Стратегічні орієнтири » Фінансові шахрайства » Бордун Л.О. Шахрайство та злочини у банківській сфері
Информація до матеріалу
 (голосов: 0)
24-04-2017, 21:54

Бордун Л.О. Шахрайство та злочини у банківській сфері

Категорія: Фінансові шахрайства

Банківська сфера в усі часи не тільки розглядалася суб’єктами економічної діяльності як місце зосередження фінансових ресурсів, але й завжди привертала увагу охочих до легкого «заробітку», в тому числі шляхом обману і зловживання довірою.
Концентрація грошей як у готівковій, так і в безготівковій формі, різноманітність фінансових послуг та інструментів із різним рівнем захищеності та ліквідності, клієнтське поле, що розширюється, – усе це робить банківські структури привабливим об’єктом для кримінальних вторгнень та застосування шахрайських схем.
Додаткові проблеми в сучасних умовах для банків створює глибоке впровадження в їхню діяльність так званої «інформаційної складової», що призводить до виникнення та розширення сфери кримінальних ризиків. Розвиток глобальних систем автоматизації різноманітних операцій, електронного зв’язку, дистанційного доступу до інформації спричинив значну «інтелектуалізацію» злочинності та шахрайства.
За оцінкою міжнародної аудиторської компанії Price Waterhouse Coopers, щорічний збиток банківського бізнесу в європейських країнах від таких злочинів складає близько 33 млрд. дол.
Як показує світова практика, шахраї зазвичай використовують механізми здійснення основних банківських операцій: кредитних, депозитних та розрахунково-платіжних, підриваючи тим самим основи функціонування фінансової установи. Злочини при розрахунково-платіжних операціях мають найвищу питому вагу у структурі банківської злочинності та характеризуються високим рівнем матеріального збитку, який завдається банкам. У таблиці 1 наведено типові способи, інструменти та категорії осіб, які здійснюють злочини при виконанні найрозповсюдженіших банківських операцій.
За статистикою, майже 70% злочинів у банківській сфері здійснюються або винятково співробітниками банку, або за їхньої активної участі. Економічна криза додала підстав до активізації банківського шахрайства та появи нових кримінальних ризиків. У банківській сфері злочини частіше відбуваються у збанкрутілих банках або у тих, що проходять процедуру санації[2].
Коли в банку усе в порядку, його власники та співробітники пов’язують з цією фінансовою установою свій особистий добробут, і мотивів украсти «у самих себе» не виникає. Якщо ж завтра банк повинен «піти з молотка», у менеджерів виникає непереборне бажання зберегти від установи, яка гине, собі «на пам’ять» трохи грошей.
Коли ж до банку приходить тимчасовий адміністратор або з’являється новий власник і виникає питання «Де гроші?», з’являється інше, часто логічне бажання: перекласти провину за важкий стан фінансової установи на попередніх власників.
Як вважають експерти, найбільш популярним видом злочину за участю банкірів є навмисне банкрутство. Схема навмисного банкрутства досить проста. Щоб довести кредитну організацію до стану банкрутства й не розраховуватися із вкладниками, керівники банку укладають заздалегідь невигідні угоди. Одна з найпоширеніших схем – це придбання цінних паперів («сміттєвих акцій», векселів та боргових зобов'язань фірм-«одноденок»), які на ринку нічого не коштують, а за номінальною вартістю у сукупності складають величезну суму.
Ще одна поширена схема виведення активів з банкрутуючих банків – це видача кредитів на підставні компанії. Саме з такого роду схемами пов'язані найгучніші «банківські» кримінальні справи і найбільші суми викрадених коштів.
Типовою шахрайською схемою є також зняття готівки, відмивання коштів та їх незаконне виведення за кордон. У таких схемах співробітники банків не грабують фінансові установи, а навпаки – намагаються заробити для них, надаючи клієнтам не зовсім законні послуги. Масштаб таких операцій величезний – якщо судити з того, що майже в кожній справі, яка дійшла до суду, суми відмитих коштів вимірюються десятками й навіть сотнями мільйонів гривень. І у багатьох справах фігурують менеджери банків[1].
Третя велика категорія банківських злочинів – пряме розкрадання коштів. Як казав Жванецький, «хто що охороняє, той це й має». Коли банківський службовець бачить, що в нього прямо під руками лежать мільярди, і при цьому зсередини знає всю механіку банківського рахівництва, він, звичайно, починає замислюватися, чи можна щось непомітно у цих рахунках «підправити».
Чимало в банківських злочинах і порівняно незначних розкрадань, – це коли співробітники різних банків намагаються викрадати гроші прямо з рахунків клієнтів. Зазвичай вибираються рахунки померлих осіб або рахунки, по яких давно не відбувалося операцій.
За межами трьох головних категорій банківського криміналу – виводу активів, «відмивання коштів» та розкрадань – знаходяться екзотичні та зовсім курйозні злочини. Так, наприклад, відомим є випадок, коли банк викупив у позичальника закладене майно, однак позичальник звернувся зі скаргою, що викуп відбувся за заниженою ціною, а покупцем виступила лізингова компанія, єдиним засновником якої є керівник банку. Оцінювач зізнався, що виконував вказівки банкіра, у підсумку з'явилася кримінальна справа за статтею «шахрайство».
Практикується також масове відкриття рахунків фізичних осіб, куди переводяться кошти від юридичних осіб – клієнтів банку. Робиться це для того, щоб захистити кошти таких клієнтів за допомогою існуючої банківської системи гарантування вкладів фізичних осіб.
Причини поширення шахрайства у вітчизняній банківській сфері мало відрізняються від західних. Насамперед недостатньо уваги приділяється перевірці персоналу перед прийняттям на роботу. Інформацію про новачків, які претендують на посаду, працівники служби безпеки банків, як правило, дізнаються один в одного через знайомих. Уже після прийняття на роботу службові функції співробітників банку звужуються недостатньо.

В ідеалі будь-яке бажання стороннього втрутитися, наприклад, у процес розгляду кредитної заявки, має розцінюватися як загроза шахрайства. Такі справи повинні потрапляти у спеціальний режим посиленої перевірки дій усіх учасників процесу, які так чи інакше намагалися вплинути на рішення кредитного комітету. Персонал, який має безпосередню справу із грошима, повинен бути жорстко відокремлений від фронт-офісу, що працює з клієнтами.
Контроль телефонних переговорів, електронної пошти, торговельних операцій, руху документів також повинен бути постійним. Ще однією причиною, внаслідок якої банки в Україні можуть ставати жертвами шахраїв, – це відсутність єдиних стандартів документації й процедур. Кредитний договір, заявка на одержання кредиту та інші документи у різних відділеннях банку можуть відрізнятися між собою. Якщо банківський клерк і клієнт захочуть вступити в змову й суттєво змінити формулювання на свою користь, відступ від єдиного шаблону за таких обставин буде важко помітити. На думку експертів, стандартні документи, наприклад, допомогли б уникнути гучних судових розглядів про визнання договорів поручительства недійсними. Так, наприклад, якщо запровадити обов'язкову вимогу, щоб будь-яка зміна в кредитному договорі затверджувалася кредитним комітетом, у 50% випадків у клієнтів буде зникати бажання вносити такі виправлення.
Важливою прогалиною, яка несе ризики шахрайства, є відсутність належної перевірки існуючих і потенційних клієнтів, а також їхніх бізнес-проектів, під які надається фінансування. Банкір повинен розуміти походження коштів клієнта та сегмент ринку, у якому він працює. Якщо бізнес, для якого залучається фінансування, приносить щороку 10-15% прибутку, то за рахунок яких коштів буде погашено 28% річних по кредиту? Проект, під який пропонується банківське фінансування, повинен бути прозорим. Наявність нестандартних відхилень у структурі бізнесу, аномальних фінансових потоків, незрозумілої системи власності, – усе це повинно наштовхувати на думку про шахраїв[3].
Оформлення сумнівних застав під кредит також може вилитися у шахрайську угоду. Особливо коли у якості застави використовуються об'єкти нерухомості, майбутній врожай або транспортні засоби. Крім того, що така застава є малоліквідною, через особливості української судової системи її ще на практиці важко стягнути. Тому єдиним надійним забезпеченням по кредиту можуть виступати лише права на виручку або прибуток клієнта. Природно, головною умовою є переведення всіх рахунків клієнта в банк, що кредитує.
Проте усі ці рекомендації можуть бути недієвими, якщо власник банку поставить топ-менеджменту завдання нарощувати ринкову частку усіма способами, залучаючи будь-яких клієнтів.
Джерела:
1. Правовий вісник Української академії банківської справи № 1(10) 2014 р .
2. Статистика злочинів [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://news.liga.net/.
3. Чернявський С.С. Фінансове шахрайство і методологічні засади розслідування : [моногра- фія] / Чернявський С. С. – К. : Хай-Тек Прес, 2010. – 624 c.

Посилання: Фінансові шахрайства

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.
^