Фінансове шахрайство – один із найбільш складних видів недобросовісної діяльності в професійній сфері.
Складність виявлення фінансового шахрайства полягає в тому, що зацікавленими в його здійсненні можуть бути вищі керівники разом із мажоритарними учасниками комерційного банку. В такій ситуації ошука- ними особами є вкладники, міноритарні учасники та інші клієнти комерційного банку. Поряд із високим загальним рівнем корупції фінансове шахрайство стає не негатив- ним явищем, а навіть бажаним, сприймається як окремий бізнес-напрям утаємниченого збагачення.
Концентрація грошей як у готівковій, так і в безготівковій формі, різноманітність фінансових послуг та інструментів із різним рівнем захищеності та ліквідності, клієнтське поле, що розширюється, – усе це робить банківські структури привабливим об’єктом для кримінальних вторгнень та застосування шахрайських схем.
Додаткові проблеми в сучасних умовах для банків створює глибоке впровадження в їхню діяльність так званої «інформаційної складової», що призводить до виникнення та розширення сфери кримінальних ризиків. Розвиток глобальних систем автоматизації різноманітних операцій, електронного зв’язку, дистанційного доступу до інформації спричинив значну «інтелектуалізацію» злочинності та шахрайства.
За статистикою, майже 70% злочинів у банківській сфері здійснюються або винятково співробітниками банку, або за їхньої активної участі. Економічна криза додала підстав до активізації банківського шахрайства та появи нових кримінальних ризиків. У банківській сфері злочини частіше відбуваються у збанкрутілих банках або у тих, що проходять процедуру санації.
Як вважають експерти, найбільш популярним видом злочину за участю банкірів є навмисне банкрутство. Схема навмисного банкрутства досить проста. Щоб довести кредитну організацію до стану банкрутства й не розраховуватися із вкладниками, керівники банку укладають заздалегідь невигідні угоди. Одна з найпоширеніших схем – це придбання цінних паперів («сміттєвих акцій», векселів та боргових зобов'язань фірм-«одноденок»), які на ринку нічого не коштують, а за номінальною вартістю у сукупності складають величезну суму.
Ще одна поширена схема виведення активів з банкрутуючих банків – це видача кредитів на підставні компанії. Саме з такого роду схемами пов'язані найгучніші «банківські» кримінальні справи і найбільші суми викрадених коштів.
Типовою шахрайською схемою є також зняття готівки, відмивання коштів та їх незаконне виведення за кордон. У таких схемах співробітники банків не грабують фінансові установи, а навпаки – намагаються заробити для них, надаючи клієнтам не зовсім законні послуги. Масштаб таких операцій величезний – якщо судити з того, що майже в кожній справі, яка дійшла до суду, суми відмитих коштів вимірюються десятками й навіть сотнями мільйонів гривень. І у багатьох справах фігурують менеджери банків.
Третя велика категорія банківських злочинів – пряме розкрадання коштів. Як казав Жванецький, «хто що охороняє, той це й має». Коли банківський службовець бачить, що в нього прямо під руками лежать мільярди, і при цьому зсередини знає всю механіку банківського рахівництва, він, звичайно, починає замислюватися, чи можна щось непомітно у цих рахунках «підправити».
Чимало в банківських злочинах і порівняно незначних розкрадань, – це коли співробітники різних банків намагаються викрадати гроші прямо з рахунків клієнтів. Зазвичай вибираються рахунки померлих осіб або рахунки, по яких давно не відбувалося операцій.
Фінансове шахрайство в комерційному банку – складне явище, яке представляє собою систему маніпуляцій у сфері банківського грошового обігу та фінансових маніпуляцій. Важливим сучасним аспектом цього явища є те, що воно не обмежується матеріальною метою, а охоплює й нематеріальні мотиви, тобто задово- лення від моральної протестної самореалізації.
Список використаних джерел:
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000р.
2. Сухонос В.П. Протидія шахрайству з фінансовими ресурсами у банківській сфері / В.П. Сухонос // Кримінальне право. – 2012. – № 8. – С. 160–168.
3. Чернявськй С.С. Фінансове шахрайство: методологічні засади розслідування: [монографія] / С.С. Чернявський. – К.: Хай- ТекПрес, 2010. – 624 с.
Складність виявлення фінансового шахрайства полягає в тому, що зацікавленими в його здійсненні можуть бути вищі керівники разом із мажоритарними учасниками комерційного банку. В такій ситуації ошука- ними особами є вкладники, міноритарні учасники та інші клієнти комерційного банку. Поряд із високим загальним рівнем корупції фінансове шахрайство стає не негатив- ним явищем, а навіть бажаним, сприймається як окремий бізнес-напрям утаємниченого збагачення.
Концентрація грошей як у готівковій, так і в безготівковій формі, різноманітність фінансових послуг та інструментів із різним рівнем захищеності та ліквідності, клієнтське поле, що розширюється, – усе це робить банківські структури привабливим об’єктом для кримінальних вторгнень та застосування шахрайських схем.
Додаткові проблеми в сучасних умовах для банків створює глибоке впровадження в їхню діяльність так званої «інформаційної складової», що призводить до виникнення та розширення сфери кримінальних ризиків. Розвиток глобальних систем автоматизації різноманітних операцій, електронного зв’язку, дистанційного доступу до інформації спричинив значну «інтелектуалізацію» злочинності та шахрайства.
За статистикою, майже 70% злочинів у банківській сфері здійснюються або винятково співробітниками банку, або за їхньої активної участі. Економічна криза додала підстав до активізації банківського шахрайства та появи нових кримінальних ризиків. У банківській сфері злочини частіше відбуваються у збанкрутілих банках або у тих, що проходять процедуру санації.
Як вважають експерти, найбільш популярним видом злочину за участю банкірів є навмисне банкрутство. Схема навмисного банкрутства досить проста. Щоб довести кредитну організацію до стану банкрутства й не розраховуватися із вкладниками, керівники банку укладають заздалегідь невигідні угоди. Одна з найпоширеніших схем – це придбання цінних паперів («сміттєвих акцій», векселів та боргових зобов'язань фірм-«одноденок»), які на ринку нічого не коштують, а за номінальною вартістю у сукупності складають величезну суму.
Ще одна поширена схема виведення активів з банкрутуючих банків – це видача кредитів на підставні компанії. Саме з такого роду схемами пов'язані найгучніші «банківські» кримінальні справи і найбільші суми викрадених коштів.
Типовою шахрайською схемою є також зняття готівки, відмивання коштів та їх незаконне виведення за кордон. У таких схемах співробітники банків не грабують фінансові установи, а навпаки – намагаються заробити для них, надаючи клієнтам не зовсім законні послуги. Масштаб таких операцій величезний – якщо судити з того, що майже в кожній справі, яка дійшла до суду, суми відмитих коштів вимірюються десятками й навіть сотнями мільйонів гривень. І у багатьох справах фігурують менеджери банків.
Третя велика категорія банківських злочинів – пряме розкрадання коштів. Як казав Жванецький, «хто що охороняє, той це й має». Коли банківський службовець бачить, що в нього прямо під руками лежать мільярди, і при цьому зсередини знає всю механіку банківського рахівництва, він, звичайно, починає замислюватися, чи можна щось непомітно у цих рахунках «підправити».
Чимало в банківських злочинах і порівняно незначних розкрадань, – це коли співробітники різних банків намагаються викрадати гроші прямо з рахунків клієнтів. Зазвичай вибираються рахунки померлих осіб або рахунки, по яких давно не відбувалося операцій.
Фінансове шахрайство в комерційному банку – складне явище, яке представляє собою систему маніпуляцій у сфері банківського грошового обігу та фінансових маніпуляцій. Важливим сучасним аспектом цього явища є те, що воно не обмежується матеріальною метою, а охоплює й нематеріальні мотиви, тобто задово- лення від моральної протестної самореалізації.
Список використаних джерел:
1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000р.
2. Сухонос В.П. Протидія шахрайству з фінансовими ресурсами у банківській сфері / В.П. Сухонос // Кримінальне право. – 2012. – № 8. – С. 160–168.
3. Чернявськй С.С. Фінансове шахрайство: методологічні засади розслідування: [монографія] / С.С. Чернявський. – К.: Хай- ТекПрес, 2010. – 624 с.
