Гурська Ю.
ЕкфМ-52с
ЛНУ імені І. Франка
Відмивання брудних грошей – це процес приховування сумнівних джерел виникнення та/або призначення грошових коштів та надання їм законного характеру появи в суспільстві, тобто — це процес перетворення доходу, отриманого незаконним шляхом, на зовнішньо законний дохід.
У Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» визначено, що легалізація (відмивання) доходів – це дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, розташування, переміщення, а також набуття, володіння або використання коштів або іншого майна за умови усвідомлення особою, що вони були доходами.
Аналіз світового досвіду відмивання капіталів дає змогу вирізнити деякі «традиційні» канали легалізації злочинних доходів. Можна виокремити п’ять напрямів:
1. проведення операцій із готівкою;
2. проведення операцій за банківськими рахунками;
3. отримання та надання кредитів у грошовій формі;
4. операції із цінними паперами;
5. міжнародні розрахункові та валютні операції [1, c. 312].
Використання певного каналу залежить від стадії процесу відмивання грошей. На першій стадії — розміщення зазвичай використовують такі методи, як операції з готівкою: депонування, фізичне переміщення, електронні перекази грошей тощо. Готівка може використовуватися також для переказу за кордон або для придбання товарів високої культурної цінності (товари мистецтва тощо), які потім продають за банківський чек. Здійснення електронних переказів доволі часто відбувається через небанківські платіжні системи.
В основу всіх методів і засобів відмивання грошей покладено модель,яка вже стала класичною – так звану «трифазну-модель».
Перша стадія – розміщення грошових коштів – це процес фізичного введення великої кількості готівкових грошей, отриманих від злочинної діяльності, у фінансово-банківську сферу. Відбувається зміна форми грошей, або перетворення основної маси готівки на безготівкову форму шляхом внесків до банків, об’єднання цієї готівки з доходами від законного бізнесу або розміщення готівки у закладах, які активно працюють з готівкою.
Друга стадія – розпорошення – відчуження незаконних капіталів від їхнього джерела шляхом розділу на окремі частини й здійснення комплексу складних фінансових операцій з метою приховування справжньої природи грошей. У цій фазі «брудні» гроші переміщуються і проникають у міжнародну банківську сферу: переказ грошей з одного рахунка на інший шляхом серії операцій, головна мета яких — ускладнення моніторингу переміщення їх та внеможливлення визначення первинного власника засобів.
Третя стадія – інтеграція – забезпечення легітимності капіталів, отриманих злочинним шляхом. Подальше переміщення легалізованих капіталів до первинного власника засобів або на рахунки потрібних, як правило, підставних організацій, фірм, осіб у вигляді позик, кредитів, оплати за послуги тощо [2, c. 254-256].
Для відмивання грошей у банківському секторі економіки застосовують різноманістні методи, до яких належать:
• структуринг – це здійснення платежів невеликими сумами на один банківський рахунок. У значній частині країн законодавством передбачене обов’язкове інформування фінансовими установами центрального Уповноваженого органу щодо операцій на суму, яка перевищує встановлену межу операцій із готівкою. За використання цього методу значна сума «брудних» грошей розбивається на дрібні суми, які безпосередньо депонують у банку на суму, трохи меншу за встановлений законом поріг. Це знімає обов’язок із суб’єкта первинного фінансового моніторингу щодо необхідності заповнювати й повідомляти Уповноважений орган про операції, що є об’єктом обов’язкового моніторингу. Потім гроші переводять на інший рахунок, часто в іншій країні. Це один із найпоширеніших методів відмивання.
• Смарфінг – перетворення готівкових грошей на фінансові інструменти. Відмивання відбувається шляхом уникнення «документарного сліду» через перекази, перетворення грошей на банківські чеки та інші платіжні документи, облігації, цінні папери на пред’явника тощо. Для відмивання грошей залучають значну кількість людей («смарфів»), які й здійснюють таке розміщення. Ще одним різновидом «смарфінгу» є купівля товару за досить високими цінами в одному місці та перепродаж в іншому , але за значно нижчими цінами. Навіть попри очевидні збитки, саме в такий спосіб можна швидко відмити значні суми грошей.
• контрабанда готівки;
• депонування грошей на банківських рахунках: протягом короткого періоду часу електронні перекази грошей провадять із різних місць на один банківський рахунок. Після накопичення на ньому відповідної суми гроші переводять до «фінансової гавані» — місця в країні зі слабкими фінансово-регулятивними правилами.
• обмін дрібних банкнот на купюри значно більшого номіналу;
• гарантії за позичками. За цим методом кошти, отримані від незаконної діяльності, перевозять або переказують до іншої країни (офшорні зони й території із пільговим режимом оподаткування). Потім гроші переказують до банку іншої країни на депозитний рахунок. І вже цей депозит використовується як забезпечення або гарантія для отримання банківської позики, яку переказують до країни походження «брудних» грошей. Цей метод не лише надає відмитим грошам вигляду справжньої позики, а й часто супроводжується наданням податкових пільг. Гроші стають законними і повертаються в легальний обіг. У такому разі важко визначити джерело справжнього походження їх та власника
• переказ грошей на зарубіжний банківський рахунок або рахунок цінних паперів;
• використання колективних або транзитних рахунків;
• використання кореспондентських відносин між банками;
• встановлення контролю над банківськими установами – це метод, який використовують для встановлення контролю над діями співробітників банків, і досить часто першою чергою над інсайдерами [1, c. 314-315].
Слід зазначити, що всі механізми відмивання грошей є дорогими й потребують значних витрат для тих, хто виконує такі операції. За оцінками фінансових експертів Інституту юридичних досліджень (Велика Британія, Лондон), плата за відмивання грошей може досягати 30% від суми, що відмивається.
Основними механізмами, які запроваджують суб’єкти первинного фінансового моніторингу з метою запобігання відмиванню «брудних» грошей, є:
• ідентифікація клієнтів;
• виявлення та реєстрація фінансової операції, що є об’єктом фінансового моніторингу;
• зберігання документації;
• звітування про трансакції.
В Україні вимога щодо ідентифікації клієнтів закріплена нормами статті 6 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» та статтею 64 Закону «Про банки»; вимога зберігання документів та вимога про виявлення та реєстрацію фінансової операції, що є об’єктом фінансового моніторингу – статтею 5 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та статтею 65 Закону «Про банки та банківську діяльність»; вимога звітування про трансакції – статтями 8, 11 та 12 Закону «Про запобігання відмиванню грошей» [1, c. 324].
Список використаних джерел:
1. Боришкевич О. В. Валютне регулювання та контроль : навч. посіб. / [О. В. Боришкевич, І. В. Краснова, В. С. Білошапка та ін.]. — К. : КНЕУ, 2008. — 400 с.
2. Міжнародні фінанси [тескт] навч. посіб. 5-те вид. перероб. та доп./ за ред. Козака Ю. Г.– Київ – Катовіце.: Центр учбової літератури, 2014. – 348 с.
ЕкфМ-52с
ЛНУ імені І. Франка
Відмивання брудних грошей – це процес приховування сумнівних джерел виникнення та/або призначення грошових коштів та надання їм законного характеру появи в суспільстві, тобто — це процес перетворення доходу, отриманого незаконним шляхом, на зовнішньо законний дохід.
У Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» визначено, що легалізація (відмивання) доходів – це дії, спрямовані на приховування чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, розташування, переміщення, а також набуття, володіння або використання коштів або іншого майна за умови усвідомлення особою, що вони були доходами.
Аналіз світового досвіду відмивання капіталів дає змогу вирізнити деякі «традиційні» канали легалізації злочинних доходів. Можна виокремити п’ять напрямів:
1. проведення операцій із готівкою;
2. проведення операцій за банківськими рахунками;
3. отримання та надання кредитів у грошовій формі;
4. операції із цінними паперами;
5. міжнародні розрахункові та валютні операції [1, c. 312].
Використання певного каналу залежить від стадії процесу відмивання грошей. На першій стадії — розміщення зазвичай використовують такі методи, як операції з готівкою: депонування, фізичне переміщення, електронні перекази грошей тощо. Готівка може використовуватися також для переказу за кордон або для придбання товарів високої культурної цінності (товари мистецтва тощо), які потім продають за банківський чек. Здійснення електронних переказів доволі часто відбувається через небанківські платіжні системи.
В основу всіх методів і засобів відмивання грошей покладено модель,яка вже стала класичною – так звану «трифазну-модель».
Перша стадія – розміщення грошових коштів – це процес фізичного введення великої кількості готівкових грошей, отриманих від злочинної діяльності, у фінансово-банківську сферу. Відбувається зміна форми грошей, або перетворення основної маси готівки на безготівкову форму шляхом внесків до банків, об’єднання цієї готівки з доходами від законного бізнесу або розміщення готівки у закладах, які активно працюють з готівкою.
Друга стадія – розпорошення – відчуження незаконних капіталів від їхнього джерела шляхом розділу на окремі частини й здійснення комплексу складних фінансових операцій з метою приховування справжньої природи грошей. У цій фазі «брудні» гроші переміщуються і проникають у міжнародну банківську сферу: переказ грошей з одного рахунка на інший шляхом серії операцій, головна мета яких — ускладнення моніторингу переміщення їх та внеможливлення визначення первинного власника засобів.
Третя стадія – інтеграція – забезпечення легітимності капіталів, отриманих злочинним шляхом. Подальше переміщення легалізованих капіталів до первинного власника засобів або на рахунки потрібних, як правило, підставних організацій, фірм, осіб у вигляді позик, кредитів, оплати за послуги тощо [2, c. 254-256].
Для відмивання грошей у банківському секторі економіки застосовують різноманістні методи, до яких належать:
• структуринг – це здійснення платежів невеликими сумами на один банківський рахунок. У значній частині країн законодавством передбачене обов’язкове інформування фінансовими установами центрального Уповноваженого органу щодо операцій на суму, яка перевищує встановлену межу операцій із готівкою. За використання цього методу значна сума «брудних» грошей розбивається на дрібні суми, які безпосередньо депонують у банку на суму, трохи меншу за встановлений законом поріг. Це знімає обов’язок із суб’єкта первинного фінансового моніторингу щодо необхідності заповнювати й повідомляти Уповноважений орган про операції, що є об’єктом обов’язкового моніторингу. Потім гроші переводять на інший рахунок, часто в іншій країні. Це один із найпоширеніших методів відмивання.
• Смарфінг – перетворення готівкових грошей на фінансові інструменти. Відмивання відбувається шляхом уникнення «документарного сліду» через перекази, перетворення грошей на банківські чеки та інші платіжні документи, облігації, цінні папери на пред’явника тощо. Для відмивання грошей залучають значну кількість людей («смарфів»), які й здійснюють таке розміщення. Ще одним різновидом «смарфінгу» є купівля товару за досить високими цінами в одному місці та перепродаж в іншому , але за значно нижчими цінами. Навіть попри очевидні збитки, саме в такий спосіб можна швидко відмити значні суми грошей.
• контрабанда готівки;
• депонування грошей на банківських рахунках: протягом короткого періоду часу електронні перекази грошей провадять із різних місць на один банківський рахунок. Після накопичення на ньому відповідної суми гроші переводять до «фінансової гавані» — місця в країні зі слабкими фінансово-регулятивними правилами.
• обмін дрібних банкнот на купюри значно більшого номіналу;
• гарантії за позичками. За цим методом кошти, отримані від незаконної діяльності, перевозять або переказують до іншої країни (офшорні зони й території із пільговим режимом оподаткування). Потім гроші переказують до банку іншої країни на депозитний рахунок. І вже цей депозит використовується як забезпечення або гарантія для отримання банківської позики, яку переказують до країни походження «брудних» грошей. Цей метод не лише надає відмитим грошам вигляду справжньої позики, а й часто супроводжується наданням податкових пільг. Гроші стають законними і повертаються в легальний обіг. У такому разі важко визначити джерело справжнього походження їх та власника
• переказ грошей на зарубіжний банківський рахунок або рахунок цінних паперів;
• використання колективних або транзитних рахунків;
• використання кореспондентських відносин між банками;
• встановлення контролю над банківськими установами – це метод, який використовують для встановлення контролю над діями співробітників банків, і досить часто першою чергою над інсайдерами [1, c. 314-315].
Слід зазначити, що всі механізми відмивання грошей є дорогими й потребують значних витрат для тих, хто виконує такі операції. За оцінками фінансових експертів Інституту юридичних досліджень (Велика Британія, Лондон), плата за відмивання грошей може досягати 30% від суми, що відмивається.
Основними механізмами, які запроваджують суб’єкти первинного фінансового моніторингу з метою запобігання відмиванню «брудних» грошей, є:
• ідентифікація клієнтів;
• виявлення та реєстрація фінансової операції, що є об’єктом фінансового моніторингу;
• зберігання документації;
• звітування про трансакції.
В Україні вимога щодо ідентифікації клієнтів закріплена нормами статті 6 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом» та статтею 64 Закону «Про банки»; вимога зберігання документів та вимога про виявлення та реєстрацію фінансової операції, що є об’єктом фінансового моніторингу – статтею 5 Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» та статтею 65 Закону «Про банки та банківську діяльність»; вимога звітування про трансакції – статтями 8, 11 та 12 Закону «Про запобігання відмиванню грошей» [1, c. 324].
Список використаних джерел:
1. Боришкевич О. В. Валютне регулювання та контроль : навч. посіб. / [О. В. Боришкевич, І. В. Краснова, В. С. Білошапка та ін.]. — К. : КНЕУ, 2008. — 400 с.
2. Міжнародні фінанси [тескт] навч. посіб. 5-те вид. перероб. та доп./ за ред. Козака Ю. Г.– Київ – Катовіце.: Центр учбової літератури, 2014. – 348 с.
