Міжнародний досвід запобігання конфліктам інтересів, як
передумови фінансових шахрайств
У багатьох країнах Європи поняття конфлікту інтересів та механізми
запобігання виникненню останнього визначаються загальними законами про
державну службу: Законом «Про публічну службу» (1998 р.) та Законом «Про
обмеження участі у підприємницької діяльності осіб, що виконують публічні
функції» (1997 р.) — у Польщі, Кодексом публічної служби та Кримінальним
кодексом — в Австрії, Законом про публічну адміністрацію — в Ісландії,
Кодексом публічної служби — в Греції тощо.
У той же час, у деяких європейських державах ухвалено спеціальні
закони про конфлікт інтересів. Серед таких країн — Сербія (Закон «Про
конфлікт інтересів»), Чехія (Закон «Про конфлікт інтересів»), Хорватія (Закон
«Про запобігання конфлікту інтересів під час здійснення публічно-владних
повноважень»), Латвія (Закон «Про запобігання конфлікту інтересів у
діяльності посадових осіб»), Литва (Закон «Про публічні та приватні інтереси у
публічній службі»).
Визначення поняття конфлікту інтересів
У ряді держав на законодавчому рівні конфлікт інтересів визначається у
відповідності до Рекомендації ОЕСР (OECD) щодо принципів управління
конфліктом інтересів у публічній службі, згідно з якими конфлікт інтересів —
це конфлікт між публічно-правовим обов’язком та приватними інтересами
державної посадової особи, коли остання має інтереси, які випливають з її
статусу як приватної особи, і які здатні неправомірним чином вплинути на
виконання цією державною посадовою особою її офіційних обов’язків.
У чеському законодавстві щодо конфлікту інтересів визначається, що
будь-який конфлікт між приватними інтересами службовця та інтересами, які
він зобов’язаний захищати у зв’язку з призначенням на посаду, і є конфліктом
інтересів на державній службі.
Відповідно до Закону «Про запобігання конфлікту інтересів у діяльності
посадових осіб» Латвії конфлікт інтересів — це ситуація, в якій у процесі
виконання службових обов’язків службовець повинен прийняти рішення або
взяти участь у прийнятті рішення чи вчинити інші дії, пов’язані з виконанням
його повноважень по службі, які впливають або можуть вплинути на приватні
та фінансові інтереси цього службовця, його родичів або сторін, пов’язаних із
службовцем діловими стосунками (business relations).
Аналогічне визначення відображено в проекті Закону «Про конфлікт
інтересів» Молдови, за яким конфлікт інтересів — це ситуація, в якій особа, що
обіймає державну посаду, повинна прийняти рішення, або взяти участь у
прийнятті рішення, або вчинити інші дії, пов’язані з виконанням своїх
посадових обов’язків, які впливають або можуть вплинути на особисті інтереси
такої особи або її близьких осіб.
У статті 1 хорватського Закону «Про запобігання конфлікту інтересів під
час здійснення публічно-владних повноважень» під поняттям «конфлікт
інтересів» розуміється ситуація, у якій службовець має приватний інтерес, що
суперечить публічному інтересу, або його приватний інтерес впливає чи може
вплинути на його безсторонність у процесі здійснення службових повноважень.
Механізми запобігання виникненню конфлікту інтересів
Загалом у європейських державах відсутній стандартний набір
інструментів, спрямованих на запобігання виникненню конфлікту інтересів.
Нижче узагальнюються основні можливі механізми, які застосовуються в
різних країнах.
1. Обмеження щодо суміщення службової діяльності з іншими видами
діяльності поширюється на осіб, що обіймають політичні посади (глава
держави, члени парламенту, уряду), публічних службовців, суддів. Такі
обмеження встановлено законодавством всіх європейських країн, у тому числі
й України.
2. Декларування особистих доходів. На європейських теренах відсутній
єдиний підхід до визначення кола суб’єктів, які повинні подавати декларації
про особисті доходи та суму доходів, що підлягають декларуванню. У
Великобританії, наприклад, члени парламенту повинні декларувати лише ті
доходи, які перевищують певну встановлену межу. У Польщі особисті доходи
декларують лише особи, які обіймають політичні посади, а також особи, які
обіймають виборні посади. У Латвії обов’язок декларування особистих доходів
покладається на всіх службовців.
3. Декларування доходів і майна членів сім’ї. Практика обов’язкового
подання декларацій про доходи і майно членами сім’ї службовця є більше
винятком, ніж загальним правилом, і поширена лише у деяких державах,
зокрема — в Польщі (декларування майна і доходів членів сім’ї (одного з
подружжя) особи, яка обіймає політичну посаду або місцеву виборну посаду). В
Угорщині члени сім’ї (один з подружжя) особи, яка обіймає політичну посаду
або посаду вищих категорій державних службовців, доходів не декларують,
проте декларують майно.
4. Декларування майна. У Європі такий механізм запобігання
виникненню конфліктів інтересів також не має уніфікованого застосування.
Так, у Великобританії декларації про майно подаються членами парламенту у
випадку, якщо вартість майна складає більш ніж 59 000 фунтів. У Німеччині
члени парламенту декларацій про майно не подають, у той час як державні
службовці зобов’язані подати такі декларації перед призначенням на посаду для
підтвердження відсутності боргів. Німецька практика в частині декларування
майна службовцями є поширеною в багатьох країнах Східної Європи. В ряді
інших західноєвропейських країн державні службовці навпаки звільняються від
обов’язку декларування майна.
5. Декларування подарунків. Як правило, вважається, що отримання
посадовою особою подарунків є першим кроком на шляху до корупції. Саме
тому в ряді держав Європи на законодавчому рівні передбачене обов’язкове
декларування подарунків особами, що обіймають політичні посади, а в деяких
країнах (Латвія) — всіма публічними службовцями. У Польщі обов’язковість
декларування подарунків передбачена для осіб, які обіймають політичні посади,
а також місцеві виборні посади, в Угорщині — для членів парламенту, у
Великобританії, Іспанії та Німеччині — для членів уряду та осіб, які обіймають
політичні посади. Члени британського парламенту зобов’язані декларувати
подарунки, вартість яких перевищує 1% від їхньої заробітної плати, члени
парламенту Німеччини — якщо вартість подарунка перевищує 5 000 євро,
члени французького парламенту — будь-які подарунки незалежно від їхньої
вартості.
6. Декларування приватних інтересів, пов’язаних з контрактними
зобов’язаннями, також є поширеним явищем у Європі — передбачене в
Португалії (декларування за 3 роки, що передують призначенню на політичну
посаду), Іспанії (декларування за 2 роки, що передують призначенню на
політичну посаду або місцеву виборну посаду), Німеччині. У ряді європейських
країн приватні інтереси повинні бути задекларовані лише у випадку, якщо вони
можуть вплинути на виконання службових обов’язків (Великобританія, Італія,
Латвія, Польща, Угорщина, Франція).
7. Декларування приватних інтересів у зв’язку з голосуванням та
прийняттям рішень є поширеним насамперед у тих країнах, у яких
декларуються інтереси, пов’язані з виконанням контрактних зобов’язань — в
Португалії (за 3 роки, що передують призначенню на політичну посаду, є
добровільним для місцевих виборних посадових осіб), Іспанії (за 2 роки до
призначення), Німеччині (для місцевих виборних посадових осіб),
Великобританії (у зв’язку з виникненням конфлікту інтересів; при цьому
декларуються не лише власні інтереси, але й інтереси сім’ї та пов’язаних осіб),
Угорщині (лише члени парламенту), Італії, Латвії, Польщі, Франції (у разі
виникнення конфлікту інтересів).
8. Оприлюднення декларацій про інтереси, доходи та майно. Це
передбачено законодавством деяких європейських держав — Польщі (для всіх
місцевих виборних посадових осіб), Великобританії (декларації про подарунки
особам, що обіймають політичні посади, а також декларації про інтереси членів
парламенту є загальнодоступними), Іспанії (декларації про інтереси членів
парламенту та місцевих виборних посадових осіб можуть бути отримані за
запитом будь-якої зацікавленої особи), Латвії (всі декларації є
загальнодоступними). Законодавство Франції та Угорщини оприлюднення
декларацій не передбачає.
9. Обмеження на обіймання певних посад та заняття певними видами
діяльності після припинення повноважень на посаді державного службовця
також встановлене законодавством окремих європейських країн. Так, в Іспанії
та Португалії протягом відповідно 2 та 3 років після припинення таких
повноважень, особа, що обіймала політичну посаду, не має права працювати у
приватній компанії, яка пов’язана контрактними, регуляторними зв’язками або
через пряме підпорядкування з органом, посаду в якому обіймала ця особа.
Подібні обмеження для державних службовців встановлено і законодавством
Італії, Польщі (1 рік, до того ж у разі звільнення з політичної посади, особа, що
її обіймала повинна отримати офіційну згоду на працевлаштування у приватній
компанії за місцем роботи), Франції (5 років) та Великобританії (2 роки).
10. Заборона отримання подарунків або інших переваг. У Великобританії
особа, що обіймає політичну посаду, не має права отримувати подарунки,
вартість яких перевищує 140 фунтів, державні службовці та члени парламенту
взагалі не мають права отримувати будь-які подарунки. В Іспанії та Німеччині
подарунки не мають права отримувати державні службовці, у Франції — будь-
які посадові особи, якщо отримання подарунку впливає на незалежність
посадової особи. Обмеження на одержання подарунків практикуються також у
Польщі (для осіб, що обіймають політичні або місцеві виборні посади),
Угорщині (для членів парламенту).
11. Заборона суміщення службової діяльності з посадами в громадських
організаціях та партіях. У багатьох країнах заборона суміщення службової
діяльності з посадами або членством у партіях встановлена для суддів
(практично у всіх європейських країнах) та державних службовців певних
категорій (Польща, Великобританія, Угорщина). Основна мета встановлення
таких обмежень — запобігання політизації судочинства та державної служби.
12. Утримання від участі у прийнятті рішень. За таким принципом
службовець не може здійснювати свої повноваження у випадку особистої
зацікавленості у їх здійсненні. Якщо здійснення повноважень передбачає
прийняття управлінського рішення шляхом голосування, посадова особа, що
має особисту зацікавленість, не бере участі у голосуванні; у випадку
необхідності вчинити певні дії — доручає їх вчинення неупередженій особі, яка
не має особистого інтересу у вчиненні таких дій; у випадку проведення
обговорень — не бере участі у їх проведенні; у випадку розгляду певних
документів або отримання інформації — не бере участі у розгляді документів та
не отримує відповідну інформацію. Особливо детально процедура запобігання
виникненню конфлікту інтересів шляхом утримання від участі у прийнятті
рішень визначена законодавством Іспанії, Франції та Німеччини.
13. Обмеження щодо володіння частками у статутному капіталі
комерційних підприємств. Законодавством низки європейських держав
(Великобританії, Іспанії, Латвії, Португалії, Франції) встановлено обмеження
щодо володіння частками у статутному капіталі комерційних підприємств, які
виступають постачальниками робіт, товарів та послуг для відповідного органу
влади або перебувають під його контролем чи прямим підпорядкуванням. У
Польщі місцеві виборні посадові особи взагалі не можуть бути власниками
часток у статутному капіталі будь-яких приватних підприємств.
14. Передача корпоративних прав в управління трастовій компанії,
продаж часток у статутному капіталі компаній. Ці механізми запобігання
конфлікту інтересів передбачені законодавством Великобританії (щодо
посадових осіб, які обіймають політичні посади), Франції, Іспанії та деяких
інших країнах.
З вище зазначеного можна зробити наступні висновки.
У ряді країн повноваження щодо виявлення конфлікту інтересів
покладаються на незалежні органи влади — Конституційний Суд (Португалія),
Бюро по боротьбі з корупцією (Латвія), адміністративні суди (Чехія), Комісію з
питань вирішення конфліктів інтересів (Хорватія), Офіс з питань конфлікту
інтересів (Іспанія). Законодавство Латвії, Хорватії, Іспанії та інших країн, у
яких питання виявлення конфлікту інтересів відноситься до компетенції
спеціалізованих органів, встановлює певні гарантії незалежності таких органів
(особливий порядок формування, гарантії захисту членів органу від звільнення
з політичних мотивів тощо).
У ряді країн Європи спеціалізовані органи, які здійснюють комплексний
контроль за дотриманням всіх обмежень щодо конфлікту інтересів, відсутні,
проте існують органи, які забезпечують дієвість окремих механізмів
запобігання конфліктам інтересів. Так, у Франції створено спеціальний орган
для контролю за декларуванням доходів посадових осіб — Комісію з питань
прозорості політичного фінансування. Крім того, забезпечення дотримання
обмежень щодо можливості працевлаштування у приватному секторі посадових
осіб, повноваження яких були припинені, покладається на три комісії з питань
професійної етики. Цілісна система органів, покликаних виявляти конфлікт
інтересів, відсутня також в Італії, де відповідні повноваження покладено на
Агентство з питань комунікацій (виявлення конфліктів інтересів у сфері
комунікацій), Агентство з питань конкуренції (виявлення конфлікту інтересів у
публічній сфері), а також керівників відповідних органів влади (спікера
парламенту — щодо виявлення конфлікту інтересів в парламенті, керівників
органів виконавчої влади — щодо виявлення конфлікту інтересів у відповідних
органах влади).
Список використаних джерел:
1.Закони "Про конфлікт інтересів" різних країн Європи ( зокрема Хорватія,Чехія,Латвія ....)
2.Запобігання та протидія проявам корупції як елемент модернізації системи державної служби -2012 с. 59-62
передумови фінансових шахрайств
У багатьох країнах Європи поняття конфлікту інтересів та механізми
запобігання виникненню останнього визначаються загальними законами про
державну службу: Законом «Про публічну службу» (1998 р.) та Законом «Про
обмеження участі у підприємницької діяльності осіб, що виконують публічні
функції» (1997 р.) — у Польщі, Кодексом публічної служби та Кримінальним
кодексом — в Австрії, Законом про публічну адміністрацію — в Ісландії,
Кодексом публічної служби — в Греції тощо.
У той же час, у деяких європейських державах ухвалено спеціальні
закони про конфлікт інтересів. Серед таких країн — Сербія (Закон «Про
конфлікт інтересів»), Чехія (Закон «Про конфлікт інтересів»), Хорватія (Закон
«Про запобігання конфлікту інтересів під час здійснення публічно-владних
повноважень»), Латвія (Закон «Про запобігання конфлікту інтересів у
діяльності посадових осіб»), Литва (Закон «Про публічні та приватні інтереси у
публічній службі»).
Визначення поняття конфлікту інтересів
У ряді держав на законодавчому рівні конфлікт інтересів визначається у
відповідності до Рекомендації ОЕСР (OECD) щодо принципів управління
конфліктом інтересів у публічній службі, згідно з якими конфлікт інтересів —
це конфлікт між публічно-правовим обов’язком та приватними інтересами
державної посадової особи, коли остання має інтереси, які випливають з її
статусу як приватної особи, і які здатні неправомірним чином вплинути на
виконання цією державною посадовою особою її офіційних обов’язків.
У чеському законодавстві щодо конфлікту інтересів визначається, що
будь-який конфлікт між приватними інтересами службовця та інтересами, які
він зобов’язаний захищати у зв’язку з призначенням на посаду, і є конфліктом
інтересів на державній службі.
Відповідно до Закону «Про запобігання конфлікту інтересів у діяльності
посадових осіб» Латвії конфлікт інтересів — це ситуація, в якій у процесі
виконання службових обов’язків службовець повинен прийняти рішення або
взяти участь у прийнятті рішення чи вчинити інші дії, пов’язані з виконанням
його повноважень по службі, які впливають або можуть вплинути на приватні
та фінансові інтереси цього службовця, його родичів або сторін, пов’язаних із
службовцем діловими стосунками (business relations).
Аналогічне визначення відображено в проекті Закону «Про конфлікт
інтересів» Молдови, за яким конфлікт інтересів — це ситуація, в якій особа, що
обіймає державну посаду, повинна прийняти рішення, або взяти участь у
прийнятті рішення, або вчинити інші дії, пов’язані з виконанням своїх
посадових обов’язків, які впливають або можуть вплинути на особисті інтереси
такої особи або її близьких осіб.
У статті 1 хорватського Закону «Про запобігання конфлікту інтересів під
час здійснення публічно-владних повноважень» під поняттям «конфлікт
інтересів» розуміється ситуація, у якій службовець має приватний інтерес, що
суперечить публічному інтересу, або його приватний інтерес впливає чи може
вплинути на його безсторонність у процесі здійснення службових повноважень.
Механізми запобігання виникненню конфлікту інтересів
Загалом у європейських державах відсутній стандартний набір
інструментів, спрямованих на запобігання виникненню конфлікту інтересів.
Нижче узагальнюються основні можливі механізми, які застосовуються в
різних країнах.
1. Обмеження щодо суміщення службової діяльності з іншими видами
діяльності поширюється на осіб, що обіймають політичні посади (глава
держави, члени парламенту, уряду), публічних службовців, суддів. Такі
обмеження встановлено законодавством всіх європейських країн, у тому числі
й України.
2. Декларування особистих доходів. На європейських теренах відсутній
єдиний підхід до визначення кола суб’єктів, які повинні подавати декларації
про особисті доходи та суму доходів, що підлягають декларуванню. У
Великобританії, наприклад, члени парламенту повинні декларувати лише ті
доходи, які перевищують певну встановлену межу. У Польщі особисті доходи
декларують лише особи, які обіймають політичні посади, а також особи, які
обіймають виборні посади. У Латвії обов’язок декларування особистих доходів
покладається на всіх службовців.
3. Декларування доходів і майна членів сім’ї. Практика обов’язкового
подання декларацій про доходи і майно членами сім’ї службовця є більше
винятком, ніж загальним правилом, і поширена лише у деяких державах,
зокрема — в Польщі (декларування майна і доходів членів сім’ї (одного з
подружжя) особи, яка обіймає політичну посаду або місцеву виборну посаду). В
Угорщині члени сім’ї (один з подружжя) особи, яка обіймає політичну посаду
або посаду вищих категорій державних службовців, доходів не декларують,
проте декларують майно.
4. Декларування майна. У Європі такий механізм запобігання
виникненню конфліктів інтересів також не має уніфікованого застосування.
Так, у Великобританії декларації про майно подаються членами парламенту у
випадку, якщо вартість майна складає більш ніж 59 000 фунтів. У Німеччині
члени парламенту декларацій про майно не подають, у той час як державні
службовці зобов’язані подати такі декларації перед призначенням на посаду для
підтвердження відсутності боргів. Німецька практика в частині декларування
майна службовцями є поширеною в багатьох країнах Східної Європи. В ряді
інших західноєвропейських країн державні службовці навпаки звільняються від
обов’язку декларування майна.
5. Декларування подарунків. Як правило, вважається, що отримання
посадовою особою подарунків є першим кроком на шляху до корупції. Саме
тому в ряді держав Європи на законодавчому рівні передбачене обов’язкове
декларування подарунків особами, що обіймають політичні посади, а в деяких
країнах (Латвія) — всіма публічними службовцями. У Польщі обов’язковість
декларування подарунків передбачена для осіб, які обіймають політичні посади,
а також місцеві виборні посади, в Угорщині — для членів парламенту, у
Великобританії, Іспанії та Німеччині — для членів уряду та осіб, які обіймають
політичні посади. Члени британського парламенту зобов’язані декларувати
подарунки, вартість яких перевищує 1% від їхньої заробітної плати, члени
парламенту Німеччини — якщо вартість подарунка перевищує 5 000 євро,
члени французького парламенту — будь-які подарунки незалежно від їхньої
вартості.
6. Декларування приватних інтересів, пов’язаних з контрактними
зобов’язаннями, також є поширеним явищем у Європі — передбачене в
Португалії (декларування за 3 роки, що передують призначенню на політичну
посаду), Іспанії (декларування за 2 роки, що передують призначенню на
політичну посаду або місцеву виборну посаду), Німеччині. У ряді європейських
країн приватні інтереси повинні бути задекларовані лише у випадку, якщо вони
можуть вплинути на виконання службових обов’язків (Великобританія, Італія,
Латвія, Польща, Угорщина, Франція).
7. Декларування приватних інтересів у зв’язку з голосуванням та
прийняттям рішень є поширеним насамперед у тих країнах, у яких
декларуються інтереси, пов’язані з виконанням контрактних зобов’язань — в
Португалії (за 3 роки, що передують призначенню на політичну посаду, є
добровільним для місцевих виборних посадових осіб), Іспанії (за 2 роки до
призначення), Німеччині (для місцевих виборних посадових осіб),
Великобританії (у зв’язку з виникненням конфлікту інтересів; при цьому
декларуються не лише власні інтереси, але й інтереси сім’ї та пов’язаних осіб),
Угорщині (лише члени парламенту), Італії, Латвії, Польщі, Франції (у разі
виникнення конфлікту інтересів).
8. Оприлюднення декларацій про інтереси, доходи та майно. Це
передбачено законодавством деяких європейських держав — Польщі (для всіх
місцевих виборних посадових осіб), Великобританії (декларації про подарунки
особам, що обіймають політичні посади, а також декларації про інтереси членів
парламенту є загальнодоступними), Іспанії (декларації про інтереси членів
парламенту та місцевих виборних посадових осіб можуть бути отримані за
запитом будь-якої зацікавленої особи), Латвії (всі декларації є
загальнодоступними). Законодавство Франції та Угорщини оприлюднення
декларацій не передбачає.
9. Обмеження на обіймання певних посад та заняття певними видами
діяльності після припинення повноважень на посаді державного службовця
також встановлене законодавством окремих європейських країн. Так, в Іспанії
та Португалії протягом відповідно 2 та 3 років після припинення таких
повноважень, особа, що обіймала політичну посаду, не має права працювати у
приватній компанії, яка пов’язана контрактними, регуляторними зв’язками або
через пряме підпорядкування з органом, посаду в якому обіймала ця особа.
Подібні обмеження для державних службовців встановлено і законодавством
Італії, Польщі (1 рік, до того ж у разі звільнення з політичної посади, особа, що
її обіймала повинна отримати офіційну згоду на працевлаштування у приватній
компанії за місцем роботи), Франції (5 років) та Великобританії (2 роки).
10. Заборона отримання подарунків або інших переваг. У Великобританії
особа, що обіймає політичну посаду, не має права отримувати подарунки,
вартість яких перевищує 140 фунтів, державні службовці та члени парламенту
взагалі не мають права отримувати будь-які подарунки. В Іспанії та Німеччині
подарунки не мають права отримувати державні службовці, у Франції — будь-
які посадові особи, якщо отримання подарунку впливає на незалежність
посадової особи. Обмеження на одержання подарунків практикуються також у
Польщі (для осіб, що обіймають політичні або місцеві виборні посади),
Угорщині (для членів парламенту).
11. Заборона суміщення службової діяльності з посадами в громадських
організаціях та партіях. У багатьох країнах заборона суміщення службової
діяльності з посадами або членством у партіях встановлена для суддів
(практично у всіх європейських країнах) та державних службовців певних
категорій (Польща, Великобританія, Угорщина). Основна мета встановлення
таких обмежень — запобігання політизації судочинства та державної служби.
12. Утримання від участі у прийнятті рішень. За таким принципом
службовець не може здійснювати свої повноваження у випадку особистої
зацікавленості у їх здійсненні. Якщо здійснення повноважень передбачає
прийняття управлінського рішення шляхом голосування, посадова особа, що
має особисту зацікавленість, не бере участі у голосуванні; у випадку
необхідності вчинити певні дії — доручає їх вчинення неупередженій особі, яка
не має особистого інтересу у вчиненні таких дій; у випадку проведення
обговорень — не бере участі у їх проведенні; у випадку розгляду певних
документів або отримання інформації — не бере участі у розгляді документів та
не отримує відповідну інформацію. Особливо детально процедура запобігання
виникненню конфлікту інтересів шляхом утримання від участі у прийнятті
рішень визначена законодавством Іспанії, Франції та Німеччини.
13. Обмеження щодо володіння частками у статутному капіталі
комерційних підприємств. Законодавством низки європейських держав
(Великобританії, Іспанії, Латвії, Португалії, Франції) встановлено обмеження
щодо володіння частками у статутному капіталі комерційних підприємств, які
виступають постачальниками робіт, товарів та послуг для відповідного органу
влади або перебувають під його контролем чи прямим підпорядкуванням. У
Польщі місцеві виборні посадові особи взагалі не можуть бути власниками
часток у статутному капіталі будь-яких приватних підприємств.
14. Передача корпоративних прав в управління трастовій компанії,
продаж часток у статутному капіталі компаній. Ці механізми запобігання
конфлікту інтересів передбачені законодавством Великобританії (щодо
посадових осіб, які обіймають політичні посади), Франції, Іспанії та деяких
інших країнах.
З вище зазначеного можна зробити наступні висновки.
У ряді країн повноваження щодо виявлення конфлікту інтересів
покладаються на незалежні органи влади — Конституційний Суд (Португалія),
Бюро по боротьбі з корупцією (Латвія), адміністративні суди (Чехія), Комісію з
питань вирішення конфліктів інтересів (Хорватія), Офіс з питань конфлікту
інтересів (Іспанія). Законодавство Латвії, Хорватії, Іспанії та інших країн, у
яких питання виявлення конфлікту інтересів відноситься до компетенції
спеціалізованих органів, встановлює певні гарантії незалежності таких органів
(особливий порядок формування, гарантії захисту членів органу від звільнення
з політичних мотивів тощо).
У ряді країн Європи спеціалізовані органи, які здійснюють комплексний
контроль за дотриманням всіх обмежень щодо конфлікту інтересів, відсутні,
проте існують органи, які забезпечують дієвість окремих механізмів
запобігання конфліктам інтересів. Так, у Франції створено спеціальний орган
для контролю за декларуванням доходів посадових осіб — Комісію з питань
прозорості політичного фінансування. Крім того, забезпечення дотримання
обмежень щодо можливості працевлаштування у приватному секторі посадових
осіб, повноваження яких були припинені, покладається на три комісії з питань
професійної етики. Цілісна система органів, покликаних виявляти конфлікт
інтересів, відсутня також в Італії, де відповідні повноваження покладено на
Агентство з питань комунікацій (виявлення конфліктів інтересів у сфері
комунікацій), Агентство з питань конкуренції (виявлення конфлікту інтересів у
публічній сфері), а також керівників відповідних органів влади (спікера
парламенту — щодо виявлення конфлікту інтересів в парламенті, керівників
органів виконавчої влади — щодо виявлення конфлікту інтересів у відповідних
органах влади).
Список використаних джерел:
1.Закони "Про конфлікт інтересів" різних країн Європи ( зокрема Хорватія,Чехія,Латвія ....)
2.Запобігання та протидія проявам корупції як елемент модернізації системи державної служби -2012 с. 59-62
