Стратегічні орієнтири » Фінансові шахрайства » Яремик М.М. Проблеми венчурного фінансування в Україні
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 89
  • Автор: maricha
  • Дата: 25-04-2017, 13:33
 (голосов: 0)
25-04-2017, 13:33

Яремик М.М. Проблеми венчурного фінансування в Україні

Категорія: Фінансові шахрайства

© Яремик М. М., 2017
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-52с

Проблеми венчурного фінансування в Україні


Сьогодні венчурний капітал є одним із найпрогресивніших форм інвестування та джерелом розвитку інноваційного потенціалу країни. Венчурні інвестиційні фонди, які працюють у багатьох країнах світу, інвестують накопичені кошти в особливо ризикові проекти, здебільшого в інноваційній сфері. Крім цього такому фінансуванню характерна підвищена прибутковість. Якщо порівняти з інвестиціями в цінні папери (облігації й привілейовані акції), які приносять дохід в розмірі 5–10% річних, то завдяки венчурному капіталу в разі успіху норма прибутку на авансований капітал через п’ять років досягає в середньому 30- 40% [2, с. 792].
Проблемам венчурного інвестування в Україні присвячені праці Л. Антонюка, І. Баранецького, С. Онишка, Т. Осьмірко, Т. Бутурлакіної, В. Завацької, Є. Носової та інших.
За визначенням Європейської асоціації прямого та венчурного інвестування (European Private Equity & Venture Capital Association – EVCA), венчурне фінансування – це акціонерний капітал, який надається професійними фірмами, що інвестують, одночасно беручи участь в управлінні, у приватні підприємства, які демонструють значний потенціал зростання, на фазах їх початкового розвитку, розширення та перетворення [3, с. 61].
Правовою базою функціонування вітчизняних венчурних фондів є Законом України «Про інститути спільного інвестування», відповідно до якого, венчурний фонд являє собою недиверсифікований інститут спільного інвестування (далі – ІСІ) закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів інституту спільного інвестування серед юридичних та фізичних осіб [7].
Вартість активів венчурних фондів в Україні, незважаючи на загальноекономічне зниження економічної активності, продовжує зростати. Станом на кінець вересня 2016 року з 1127 ІСІ, які досягли нормативу мінімального обсягу активів, 990 були венчурними фондами (87,8% від загальної кількості). Протягом останніх п'яти років вартість активів венчурних фондів зросла на 67%, та на кінець третього кварталу 2016 року становила 244,785 млн. грн. (96,5% від загальної вартості активів ІСІ). Станом на 30.09.2016 в структурі активів венчурних ІСІ (рис. 1) частка акцій становила 11,6%, боргових зобов'язань та інших активів – 85,0%, частка депозитів, банківських металів та нерухомості – 3,4% [1].
Яремик М.М. Проблеми венчурного фінансування в Україні

Порівнявши структуру вітчизняних венчурних інвестицій та в країнах Європи можна помітити, що в той час, як більша частина венчурних інвестицій за кордоном спрямовується на фінансування інноваційних проектів та високотехнологічних галузей економіки, то найпривабливішими сферами, в які інвестують венчурні фонди в Україні, є будівництво, переробка сільгосппродукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. Доволі часто венчурні фонди в Україні взагалі не переслідують ідею спільного інвестування. Вони створюються під активи одного клієнта для реалізації короткострокових проектів або окремих фінансових схем. Отже, входження зовнішніх інвесторів в венчурний фонд не передбачається. Відповідно не відбувається входження іноземних інвесторів. Зазвичай кінцевими бенефіціарами, співвласниками або пов`язаними особами компаній з управління активами (далі – КУА) та відповідних фондів є впливові українські бізнесмени чи народні депутати [5].
Таким чином, вітчизняні венчурні фонди використовуються переважно для оптимізації управління активами фінансово-промислових груп (далі – ФПГ) та є внутрішнім офшором для зниження податкового навантаження.
Головними причинами цього є непрозоре й недосконале законодавство, що не передбачає жорстких законодавчі вимог щодо складу і структури активів венчурних фондів та операцій з ними, які характерні для інших ІСІ. По-перше, такі фонди звільнені від сплати податку на прибуток та ПДВ [6]. Це означає, що поки кошти інвестора знаходяться у фонді, вони дають прибуток, який не підлягає оподаткуванню до моменту завершення своєї роботи та виплати дивідендів. Акумулюючи прибуток у рамках венчурного фонду, інвестор має змогу реінвестувати його в інші проекти без сплати податків. Такий фонд можна створити на необмежений період, оскільки вітчизняне законодавство не має ніяких обмежень з цього приводу. Це дозволяє власникам венчурних фондів спокійно заводити і виводити кошти та активи з фондів, не замислюючись, скільки такий фонд отримає прибутку і скільки необхідно буде сплатити податків.
По-друге, в Україні венчурні фонди виділяються із загальної маси тим, що їх активи можуть повністю складатися з коштів, нерухомості, корпоративних прав, прав вимоги та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі. Включення до складу активів венчурного фонду боргових зобов'язань у формі векселів, закладних, договорів поступки прав вимоги, позик та в інший спосіб, не заборонений законодавством України (інші активи) [7]. Тобто, венчурні фонди дають можливість інвестувати кошти за кордон, реалізовувати вексельні схеми, отримувати кредити під заставу активів. З 2011 року Українська Асоціація Інвестиційного Бізнесу (УВІБ) перестала публікувати статистику дохідності венчурних ІСІ. Відсутність детальної статистичної інформації щодо галузей, які отримують венчурні інвестиції, робить їх найбільш непрозорими гравцями ринку ІСІ та підкреслює нецільове використання організаційної форми венчурних фондів.
Механізм фінансування через венчурні фонди може використовуватися також банками, зокрема для відображення більш низького рівня проблемної заборгованості або для виведення проблемних боргів із фінансової установи. Одним із таких фінансових механізмів є схема за якою банк позбавляючись проблемних активів, продає їх венчурному фонду в обмін на інвестиційні сертифікати. Також банки скуповують цінні папери привілейованих венчурних фондів, щоб вивести свої активи або кошти клієнтів на вітчизняну або іноземну як правило офшорну компанію.
Надзвичайно активно вітчизняні венчурні фонди використовуються у фінансуванні різноманітних будівельних проектів. Суть такого фінансування полягає в створенні та формуванні венчурного фонду забудовником, шляхом продажу інвестиційних сертифікатів певному колу інвесторів. Потім венчурний фонд направляє отримані від продажу сертифікатів гроші забудовнику, а після завершення будівельних робіт він передає будівництво інвесторам у якості доходу. Ті ж, у свою чергу, продають нерухомість та отримують гроші, а сам фонд продовжує функціонувати не сплачуючи податки, адже усі податки він має виплатити лише у випадку закриття [8].
Одна з причин підвищеного інтересу до венчурних фондів у тому, що вони дозволяють надійно заховати власників бізнесу. Для таких цілей приватні активи передаються венчурним фондам, які створюються виключно у формі пайових, оскільки вони не зобов'язані розкривати інформацію про своїх учасників, що вказує на бажання власників пакету акцій втаємничити походження капіталу [8]. Фізична особа може бути учасником венчурного фонду виключно за умови придбання цінних паперів такого фонду на суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат [7].
Якщо взяти до уваги те, що КУА венчурного фонду, на відміну від КУА інших ІСІ, бере участь в управлінні діяльністю емітентів, корпоративні права яких перебувають в портфелі фонду, то стає зрозумілим, що використання венчурних інвестиційних фондів в інвестиційних проектах потенційно створює зручний механізм управління фінансовими потоками в проекті [4]. Зокрема, законодавство дозволяє венчурному ІСІ надавати процентну позику, на відміну від інших ІСІ, тільки юридичним особам за умови, що не менш як 10 відсотків статутного капіталу відповідної юридичної особи належить такому венчурному фонду [7]. Позичальник при нарахуванні відсотків на користь венчурного ІСІ має право включати їх суму у повному обсязі до витрат, тим самим зменшуючи об’єкт оподаткування податком на прибуток. Тобто наявність у портфелі однієї акції підприємства вже дає можливість відкрити для нього багатомільйонну кредитну лінію під низький процент. Експерти стверджують, що таким чином в основному і фінансуються підприємства в рамках однієї групи компаній. Звичайно ж, фінансові потоки можна організувати за допомогою випуску облігацій. У такому випадку одна з компаній ФПГ емітує облігації, а фонд, що її обслуговує, викуповує їх. Однак такі послуги потребують більших витрат коштів та часу, оскільки випуски облігацій необхідно реєструвати в Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).
Висновки. Сьогодні існує нагальна потреба в переорієнтації українських венчурних фондів, які безпідставно користуються особливим режимом оподаткування та іншими передбаченими для них преференціями. Саме тому, доцільним є: 1) удосконалення нормативної-правової бази функціонування вітчизняних венчурних, зокрема прийняття Закону України “Про венчурне інвестування інноваційної діяльності” та внесення відповідних змін до суміжних законодавчих та нормативно-правових актів; 2) створення умов для продажу їх акцій наукомістких підприємств на фондовій біржі; 3) перегляд порядку надання податкових пільг, зокрема у частині податку на прибуток підприємств, щоб вони не сприяли «законному» ухиленню від сплати податків. Податкові пільги, які надаються венчурним фондам, мають диференціюватися залежно від ступеня інноваційності та пріоритетності для економіки конкретного підприємства чи діяльності, в яку венчурний фонд інвестує кошти

Список використаних джерел.
1. Аналітичний огляд діяльності ІСІ у 3 кварталі 2016 року [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.uaib.com.ua/analituaib/publ_ici_quart/251901.html (дата звернення: 23.04.2017).
2. Бутурлакіна Т.О. Проблеми функціонування венчурного капіталу як джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні та шляхи вдосконалення (на прикладі досвіду США) [Електронний ресурс] / Т. О. Бутурлакіна, Завацька В.В. — Глобальні та національні проблеми економіки. — 2015. — Випуск 4. — С. 791-794. — Режим доступу: http://www.global-national.in.ua/archive/4-2015/167.pdf (дата звернення: 23.04.2017).
3. Деревянко Б. В. Нормативно-правове регулювання діяльності венчурних фондів [Електронний ресурс] / Б. В. Деревянко, Р. Счастливцева // Підприємництво, господарство і право. — 2017. — № 1. — С. 59—64. — Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/50248 (дата звернення: 23.04.2017).
4. Носова Є. А. Сучасний стан та особливості функціонування венчурних інвестиційних фондів в Україні [Електронний ресурс] / Є. А. Є. А.Носова, Д. Б. Могге // Електронне наукове фахове видання «Ефективна економіка». — 2017. — №3. — Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5491(дата звернення: 23.04.2017).
5. Олейников А. Венчурные фонды в Украине: внутрикорпоративная оптимизация или высокотехнологический прорыв? [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://inventure.com.ua/ (дата звернення: 23.04.2017).
6. Податковий кодекс України: Закон України вiд 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) // Офіційний сайт Верховної ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (дата звернення: 23.04.2017).
7. Про інститути спільного інвестування: Закон України від 05.07.2012 № 5080-VI. — URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5080-17 (дата звернення: 23.04.2017).
8. Стариченко О. Особливості та можливості венчурних інвестиційних фондів в Україні [Електронний ресурс]. — Режим доступу:http://www.ufin.com.ua/analit_mat/rzp/195.htm (дата звернення: 23.04.2017).

Посилання: венчурне фінансування, венчурні фонди, інститути спільного інвестування, фінансово-промислові групи, механізм оподаткування, офшор

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.
^