Глухівська А.Б., 2017
ЛНУ ім. Івана Франка, ЕкфМ-61с
Оцінка кредитоспроможності відіграє важливу роль, як для банківської установи, так і власне для позичальника. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту, а для позичальника – оцінка кредитного ризику та визначення джерел погашення відсотків і заборгованості за кредитом. З метою управління кредитними ризиками банки мають проводити оцінку кредитоспроможності позичальника як на стадії прийняття рішення про доцільність видачі кредиту, так і на стадії контролю за процесом погашення відсотків і заборгованості за кредитом [3, c. 284].
Серед найбільш широко використовуваних методів оцінки кредитоспроможності виділяють наступні: метод на основі фінансових коефіцієнтів, метод грошових потоків, рейтингові методи, експертний метод,
дискримінантні факторні моделі, методи комплексного аналізу (правило “5С”, CAMELS, CAMPARI, COPF, PARSER та інші) [4].
Використання методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника зводиться до розрахунку кількісних показників його фінансового стану і порівняння отриманих результатів з нормативними або середніми. Перевагою методу фінансових коефіцієнтів є простота розрахунку [3, c. 286]. Метод фінансових коефіцієнтів має певні недоліки: відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників; не враховують безперервні динамічні зміни.
В основі методу оцінки грошових потоків покладено використання факторних показників, що характеризують оборот коштів у клієнта в звітному періоді. Грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами. Недоліком цього методу є те, що він не розкриває взаємозв’язку між отриманим фінансовим результатом та зміною абсолютного розміру грошових коштів [4].
Рейтингові методики оцінки кредитоспроможності позичальника формуються з урахуванням підходу конкретного банку до оцінки рівня кредитного ризику. Рейтингова методика оцінки кредитоспроможності позичальника орієнтована на врахування як кількісних, так і якісних характеристик клієнта [3, c. 286]. Рейтинговий метод має певні переваги: можливість добору коефіцієнтів, виходячи з конкретної мети аналізу; при використанні цього методу не передбачається аналіз великих масивів даних і відразу відбувається ранжування одержаного результату за певною шкалою. Проблема рейтингового методу це вибір еталона для порівняння.
Виділяють також експертний метод. Він використовується перш за все для оцінки якісних та прогнозних показників, що характеризують кредитоспроможність клієнта. До переваг цього методу відносимо те, що отримані результати оцінки дозволяють визначити перспективний рівень кредитоспроможності клієнта за основними її характеристиками. Недоліком є те, що основу експертного методу становлять суб’єктивні оцінки та інтуїтивні прийоми аналізу окремих експертів, висновки яких часто не співпадають [4].
Дані методи оцінки можуть використовуватися паралельно або частково доповнюючи один одного.
Що стосується нормативного забезпечення, то в Україні з 03.01.2017 р. вступило в дію “Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями”, затверджене Постановою НБУ № 351 від 30.06.2016 р. [1].
Нове положення замінило раніше діюче “Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями”, затверджене постановою Правління Національного банку України № 23 від 25.01.2012 [2].
У Положенні наведено методику оцінки кредитоспроможності позичальників – юридичних осіб. Згідно цієї методики, банк здійснює визначення рейтингового класу боржника-юридичної особи залежно від значення інтегрального показника з урахуванням величини підприємства (велике, середнє або мале). В основі класифікації покладено метод дискримінантного аналізу. Розрахунки інтегрального показника фінансового стану позичальника-юридичної особи здійснюється із застосуванням багатофакторної дискримінантної моделі [5].
Залежно від значення інтегрального показника позичальник належить до певного діапазону, якому відповідає той чи інший клас. У “новому” Положенні передбачено вісім моделей розрахунку інтегрального показника у розрізі позичальників, які належать до суб’єктів малого бізнесу та до великих і середніх підприємств та диференціація моделей на чотири групи за видами економічної діяльності [1].
Для порівняння у “старому” Положенні було передбачено вісімнадцять моделей розрахунку інтегрального показника та диференціація моделей на дев’ять груп за видами економічної діяльності [2]. Базовий перелік фінансових коефіцієнтів, що включені до моделі інтегральної оцінки містить двадцять один показник [1].
В країнах з розвиненою ринковою економікою для оцінки кредитоспроможності клієнтів застосовуються методики: правило “5С”, CAMELS, CAMPARI, COPF, PARSER, PARTS та інші. Кожна з методик побудована таким чином, що перші букви самої назви методики відображають систему аналізу фінансового стану позичальника. На основі кожного розділу аналізу складають листи-опитування, відповіді на які оцінюються у балах. Загальна сума отриманих балів переводиться у відповідний клас позичальника: позичальники надійні, позичальники з мінімальним, середнім або високим ризиком [4].
Отже, відсутній єдиний концептуальний підхід до побудови методик оцінки кредитоспроможності позичальників. Зарубіжні методики здебільшого орієнтуються на оцінку якісних чинників. Вони не є адаптованими до вітчизняної економіки і не враховують ряд важливих умов, в яких працюють українські підприємства. Вітчизняні методики здебільшого базуються на розрахунку фінансових показників, які розраховуються на підставі даних фінансової звітності за останній звітний період, в той час як використання якісних характеристик позичальника є другорядним [5].
Список використаних джерел:
1. Про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями: Положення, затверджене Постановою НБУ № 351 від 30.06.2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0351500-16
2. Про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями: Положення, затверджене Постановою Правління НБУ від 25.01.2012 № 23 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12.
3. Вовк В. Я. Кредитування і контроль: Навч. посібник / В. Я. Вовк, О. В. Хмеленко. – К.: Знання, 2008. – 463 с.
4. Зінченко О. А. Узагальнення теоретичних підходів до визначення сутності категорії “кредитоспроможність” / О.А. Зінченко, С.В. Святенко, В.С. Марчукова // Економіка. Управління. Інновації. – 2013. – № 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2013_1_23.
5. Смолева Т.М. Сучасні методи оцінки кредитоспроможності позичальників банками України / Т.М. Смолева // Финансы, учет, банки. – 2014. – № 1. – c. 241–245
ЛНУ ім. Івана Франка, ЕкфМ-61с
Методики оцінки кредитоспроможності суб’єктів господарювання
Оцінка кредитоспроможності відіграє важливу роль, як для банківської установи, так і власне для позичальника. Метою здійснення оцінки кредитоспроможності позичальника для банківської установи є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту, а для позичальника – оцінка кредитного ризику та визначення джерел погашення відсотків і заборгованості за кредитом. З метою управління кредитними ризиками банки мають проводити оцінку кредитоспроможності позичальника як на стадії прийняття рішення про доцільність видачі кредиту, так і на стадії контролю за процесом погашення відсотків і заборгованості за кредитом [3, c. 284].
Серед найбільш широко використовуваних методів оцінки кредитоспроможності виділяють наступні: метод на основі фінансових коефіцієнтів, метод грошових потоків, рейтингові методи, експертний метод,
дискримінантні факторні моделі, методи комплексного аналізу (правило “5С”, CAMELS, CAMPARI, COPF, PARSER та інші) [4].
Використання методу коефіцієнтів для оцінки кредитоспроможності позичальника зводиться до розрахунку кількісних показників його фінансового стану і порівняння отриманих результатів з нормативними або середніми. Перевагою методу фінансових коефіцієнтів є простота розрахунку [3, c. 286]. Метод фінансових коефіцієнтів має певні недоліки: відсутня єдина база оптимальних значень фінансових показників; не враховують безперервні динамічні зміни.
В основі методу оцінки грошових потоків покладено використання факторних показників, що характеризують оборот коштів у клієнта в звітному періоді. Грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами. Недоліком цього методу є те, що він не розкриває взаємозв’язку між отриманим фінансовим результатом та зміною абсолютного розміру грошових коштів [4].
Рейтингові методики оцінки кредитоспроможності позичальника формуються з урахуванням підходу конкретного банку до оцінки рівня кредитного ризику. Рейтингова методика оцінки кредитоспроможності позичальника орієнтована на врахування як кількісних, так і якісних характеристик клієнта [3, c. 286]. Рейтинговий метод має певні переваги: можливість добору коефіцієнтів, виходячи з конкретної мети аналізу; при використанні цього методу не передбачається аналіз великих масивів даних і відразу відбувається ранжування одержаного результату за певною шкалою. Проблема рейтингового методу це вибір еталона для порівняння.
Виділяють також експертний метод. Він використовується перш за все для оцінки якісних та прогнозних показників, що характеризують кредитоспроможність клієнта. До переваг цього методу відносимо те, що отримані результати оцінки дозволяють визначити перспективний рівень кредитоспроможності клієнта за основними її характеристиками. Недоліком є те, що основу експертного методу становлять суб’єктивні оцінки та інтуїтивні прийоми аналізу окремих експертів, висновки яких часто не співпадають [4].
Дані методи оцінки можуть використовуватися паралельно або частково доповнюючи один одного.
Що стосується нормативного забезпечення, то в Україні з 03.01.2017 р. вступило в дію “Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями”, затверджене Постановою НБУ № 351 від 30.06.2016 р. [1].
Нове положення замінило раніше діюче “Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями”, затверджене постановою Правління Національного банку України № 23 від 25.01.2012 [2].
У Положенні наведено методику оцінки кредитоспроможності позичальників – юридичних осіб. Згідно цієї методики, банк здійснює визначення рейтингового класу боржника-юридичної особи залежно від значення інтегрального показника з урахуванням величини підприємства (велике, середнє або мале). В основі класифікації покладено метод дискримінантного аналізу. Розрахунки інтегрального показника фінансового стану позичальника-юридичної особи здійснюється із застосуванням багатофакторної дискримінантної моделі [5].
Залежно від значення інтегрального показника позичальник належить до певного діапазону, якому відповідає той чи інший клас. У “новому” Положенні передбачено вісім моделей розрахунку інтегрального показника у розрізі позичальників, які належать до суб’єктів малого бізнесу та до великих і середніх підприємств та диференціація моделей на чотири групи за видами економічної діяльності [1].
Для порівняння у “старому” Положенні було передбачено вісімнадцять моделей розрахунку інтегрального показника та диференціація моделей на дев’ять груп за видами економічної діяльності [2]. Базовий перелік фінансових коефіцієнтів, що включені до моделі інтегральної оцінки містить двадцять один показник [1].
В країнах з розвиненою ринковою економікою для оцінки кредитоспроможності клієнтів застосовуються методики: правило “5С”, CAMELS, CAMPARI, COPF, PARSER, PARTS та інші. Кожна з методик побудована таким чином, що перші букви самої назви методики відображають систему аналізу фінансового стану позичальника. На основі кожного розділу аналізу складають листи-опитування, відповіді на які оцінюються у балах. Загальна сума отриманих балів переводиться у відповідний клас позичальника: позичальники надійні, позичальники з мінімальним, середнім або високим ризиком [4].
Отже, відсутній єдиний концептуальний підхід до побудови методик оцінки кредитоспроможності позичальників. Зарубіжні методики здебільшого орієнтуються на оцінку якісних чинників. Вони не є адаптованими до вітчизняної економіки і не враховують ряд важливих умов, в яких працюють українські підприємства. Вітчизняні методики здебільшого базуються на розрахунку фінансових показників, які розраховуються на підставі даних фінансової звітності за останній звітний період, в той час як використання якісних характеристик позичальника є другорядним [5].
Список використаних джерел:
1. Про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями: Положення, затверджене Постановою НБУ № 351 від 30.06.2016 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0351500-16
2. Про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями: Положення, затверджене Постановою Правління НБУ від 25.01.2012 № 23 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12.
3. Вовк В. Я. Кредитування і контроль: Навч. посібник / В. Я. Вовк, О. В. Хмеленко. – К.: Знання, 2008. – 463 с.
4. Зінченко О. А. Узагальнення теоретичних підходів до визначення сутності категорії “кредитоспроможність” / О.А. Зінченко, С.В. Святенко, В.С. Марчукова // Економіка. Управління. Інновації. – 2013. – № 1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2013_1_23.
5. Смолева Т.М. Сучасні методи оцінки кредитоспроможності позичальників банками України / Т.М. Смолева // Финансы, учет, банки. – 2014. – № 1. – c. 241–245
