Бабич А.О., 2017
ЕкФМ - 52с
Ринок лізингових послуг в Україні: проблеми та перспективи розвитку
Перед підприємницькою структурою, що прийняла рішення про розширення існуючого або запровадження нового виробництва, завжди постає проблема пошуку і використання найбільш дешевих способів фінансування капітальних вкладень. У разі існування в країні розвиненого конкурентного ринку лізингових послуг при виборі підприємством способу фінансування перевага часто надається лізингу [4].
Лізинг – це довготермінова оренда (від 6 місяців до кількох років) машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих споруд тощо на умовах поворотності, терміновості й платності і на підставі відповідного договору між орендодавцем і орендарем, що передбачає можливість їх наступного викупу орендарем [3].
Відповідно до даних Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [1]: станом на 2017 в Україні зареєстровано 196 лізингодавців (станом на 31/06/2017), що на 27,9% менше ніж у першому півріччі 2016 року, з них фактично працюють на ринку лізингових послуг 40 лізингових компаній.
Кількість діючих договорів фінансового лізингу зменшилась на 24,8% (31/06/2016 – 19 530 одиниць, 31/06/2017 – 14 689 одиниць), кількість договорів фінансового лізингу, укладених за звітний період зменшилася на 39,3 % (31/06/2016 – 5 693 млн. грн., 31/06/2017 – 3 455 млн. грн.) проте в порівнянні з першим півріччям 2015 року – зросла на 131,41 % (31/06/2015 – 1 493 млн. грн.)
Україна має досить високий потенціал для розвитку ринку лізингу, але існують деякі проблеми, що стримують цей розвиток, а саме:
1. Доступ до фінансування. Вартість лізингу залишається відносно високою для лізингоотримувача, тому малі і середні підприємства все ще мало використовують переваги лізингу. Переважна більшість лізингових угод передбачає авансовий платіж, середня величина якого 20% від вартості предмету лізингу. Відсоткова ставка по лізингу вища за банківський кредит.
2. Податкове законодавство та адміністративна реформа. Існуюче податкове законодавство містить деякі перепони щодо лізингу. Необхідно внести певні зміни до адміністративної та судової системи, щоб спростити процедуру повернення об'єкту лізингу, що зменшить вартість транзакції для лізингодавця.
3. Недостатність знань. Відчувається гостра необхідність в тому, щоб малий і середній бізнес був більш обізнаним щодо лізингу.
4. Відсутність вторинного ринку для довгострокових активів. Не зважаючи на величезний попит на оновлення основних фондів в багатьох галузях економіки, включаючи сільське господарство та медицину, лізингові компанії не мають бажання давати в лізинг неліквідні активи.
5. Нерозвинуті кредитні бюро. Лізингові компанії відчувають труднощі аналізуючи потенціальних лізингоотримувачів внаслідок відсутності достатньої інформації про кредитну історію клієнта.
Також до основних проблем, що перешкоджають успішному формуванню лізингових відносин в Україні можна віднести: брак стартового капіталу у лізингових компаній; недостатню фінансова стійкість лізингодавців; слабкий розвиток інфраструктури ринку; нестабільну економічну ситуацію в країні; незацікавленість банків у довгостроковому кредитуванні лізингових угод; відсутність стимулів та необізнаність суб’єктів господарювання у застосуванні лізингу; слабку державну підтримку; відсутність державної зацікавленості та її підтримки у формуванні розвинутого ринку лізингових послуг.
Розвиток лізингу є особливо актуальним для України з огляду на такі обставини:
1) українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці;
2) в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування
У наш час більшість українських підприємств є потенційними лізингоодержувачами, оскільки відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству за необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. [2]
Список використаних джерел
1. Головний сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://nfp.gov.ua/
2. Грищенко О. Фінансовий лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку [Електронний ресурс] // Режим доступу http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2192
3. Онлайн енциклопедія. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://ukr.vipreshebnik.ru/entsiklopediya/57-l/4281-orenda.html
4. Шелудько В. М. Фінансовий ринок : навч. посіб. / В.М. Шелудько. - К.: Знання, 2008. — 535 с.
ЕкФМ - 52с
Ринок лізингових послуг в Україні: проблеми та перспективи розвитку
Перед підприємницькою структурою, що прийняла рішення про розширення існуючого або запровадження нового виробництва, завжди постає проблема пошуку і використання найбільш дешевих способів фінансування капітальних вкладень. У разі існування в країні розвиненого конкурентного ринку лізингових послуг при виборі підприємством способу фінансування перевага часто надається лізингу [4].
Лізинг – це довготермінова оренда (від 6 місяців до кількох років) машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих споруд тощо на умовах поворотності, терміновості й платності і на підставі відповідного договору між орендодавцем і орендарем, що передбачає можливість їх наступного викупу орендарем [3].
Відповідно до даних Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [1]: станом на 2017 в Україні зареєстровано 196 лізингодавців (станом на 31/06/2017), що на 27,9% менше ніж у першому півріччі 2016 року, з них фактично працюють на ринку лізингових послуг 40 лізингових компаній.
Кількість діючих договорів фінансового лізингу зменшилась на 24,8% (31/06/2016 – 19 530 одиниць, 31/06/2017 – 14 689 одиниць), кількість договорів фінансового лізингу, укладених за звітний період зменшилася на 39,3 % (31/06/2016 – 5 693 млн. грн., 31/06/2017 – 3 455 млн. грн.) проте в порівнянні з першим півріччям 2015 року – зросла на 131,41 % (31/06/2015 – 1 493 млн. грн.)
Україна має досить високий потенціал для розвитку ринку лізингу, але існують деякі проблеми, що стримують цей розвиток, а саме:
1. Доступ до фінансування. Вартість лізингу залишається відносно високою для лізингоотримувача, тому малі і середні підприємства все ще мало використовують переваги лізингу. Переважна більшість лізингових угод передбачає авансовий платіж, середня величина якого 20% від вартості предмету лізингу. Відсоткова ставка по лізингу вища за банківський кредит.
2. Податкове законодавство та адміністративна реформа. Існуюче податкове законодавство містить деякі перепони щодо лізингу. Необхідно внести певні зміни до адміністративної та судової системи, щоб спростити процедуру повернення об'єкту лізингу, що зменшить вартість транзакції для лізингодавця.
3. Недостатність знань. Відчувається гостра необхідність в тому, щоб малий і середній бізнес був більш обізнаним щодо лізингу.
4. Відсутність вторинного ринку для довгострокових активів. Не зважаючи на величезний попит на оновлення основних фондів в багатьох галузях економіки, включаючи сільське господарство та медицину, лізингові компанії не мають бажання давати в лізинг неліквідні активи.
5. Нерозвинуті кредитні бюро. Лізингові компанії відчувають труднощі аналізуючи потенціальних лізингоотримувачів внаслідок відсутності достатньої інформації про кредитну історію клієнта.
Також до основних проблем, що перешкоджають успішному формуванню лізингових відносин в Україні можна віднести: брак стартового капіталу у лізингових компаній; недостатню фінансова стійкість лізингодавців; слабкий розвиток інфраструктури ринку; нестабільну економічну ситуацію в країні; незацікавленість банків у довгостроковому кредитуванні лізингових угод; відсутність стимулів та необізнаність суб’єктів господарювання у застосуванні лізингу; слабку державну підтримку; відсутність державної зацікавленості та її підтримки у формуванні розвинутого ринку лізингових послуг.
Розвиток лізингу є особливо актуальним для України з огляду на такі обставини:
1) українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці;
2) в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування
У наш час більшість українських підприємств є потенційними лізингоодержувачами, оскільки відчувають нестачу оборотних коштів. Вони не можуть оновлювати свої основні фонди, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу і вимушені брати кредити. Існують різноманітні види кредитування: іпотечне, під заставу цінних паперів, під заставу партій товару, нерухомості. Однак підприємству за необхідності оновлення своїх основних фондів вигідніше брати устаткування в лізинг. [2]
Список використаних джерел
1. Головний сайт Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [Електронний ресурс] // Режим доступу: https://nfp.gov.ua/
2. Грищенко О. Фінансовий лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку [Електронний ресурс] // Режим доступу http://www.justinian.com.ua/article.php?id=2192
3. Онлайн енциклопедія. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://ukr.vipreshebnik.ru/entsiklopediya/57-l/4281-orenda.html
4. Шелудько В. М. Фінансовий ринок : навч. посіб. / В.М. Шелудько. - К.: Знання, 2008. — 535 с.
