Стратегічні орієнтири » Сучасні тенденції державних фінансів 2011 » Шведа Д.В. Досвід зарубіжних країн у сфері державного регулювання меценатської діяльності
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 2290
  • Автор: Денис
  • Дата: 15-06-2011, 19:45
 (голосов: 0)
15-06-2011, 19:45

Шведа Д.В. Досвід зарубіжних країн у сфері державного регулювання меценатської діяльності

Категорія: Сучасні тенденції державних фінансів 2011

УДК 336
© Шведа Д.В., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкдМ-51с

Досвід зарубіжних країн у сфері державного регулювання меценатської діяльності

На сьогодні меценатство є важливим джерелом недержавної підтримки соціально-культурного розвитку держави, оскільки, як свідчить світова практика, державного фінансування в багатьох випадках недостатньо для збереження та розвитку національного і культурного надбання.
Проблема фінансування меценатської діяльності, яка вельми гостро стоїть в Україні, тривалий час вивчається вітчизняними науковцями на прикладі країн з давніми традиціями в цій справі. Нині в іноземних державах існують моделі співробітництва з приватним капіталом у соціальній, культурологічній, науково-освітній та інших сферах суспільного життя. Серед них можна виділити такі: – держава як лідер; приватний капітал як лідер; партнерство та функціональний розподіл праці між державою і капіталом. У соціальній практиці вони, звичайно, співіснують з домінантою однієї з них. Перша модель превалює у Франції та Італії, друга – в США, третя – у Федеративній Республіці Німеччина. Щоправда, останнім часом відбувається поступовий перехід саме до третьої моделі, що,очевидно, стане домінуючою в західних країнах[3, с. 57].
Прикладом благодійництва й меценатства в Європі першої половини ХХ ст. може служити діяльність Д.М. Кейнса, економіста і математика. Завдяки Кейнсу меценатство та благодійність входить до числа найважливіших рис іміджу більшості компаній і фірм Європи.
Почуття соціальної відповідальності, бажання допомогти іншим виникло в американців задовго до появи США. Стимулом меценатства, особливо серед забезпечених людей, посприяло введення президентом Авраамом Лінкольном списання пожертвувань з податку. Але тоді це був лише короткочасний захід, постійним він став лише в ХХ столітті. Основу сучасного американського меценатства заклав Ендрю Карнегі. Він вважав, що забезпечені люди повинні протягом життя встигнути витратити свої гроші і померти бідними, оскільки помирати багатим це соромно. До порад Карнегі прислухався Джон Рокфеллер, який у 1891 році заснував гігантський благодійний фонд. Після Першої світової війни для підтримки економічного зростання Конгрес США прийняв закон про податкові послаблення для меценатів, які виділяють кошти на благодійні цілі. В 1921 році пожертвування в США склали 1 мільярд 700 мільйонів доларів. Тепер існує біля мільйону благодійних організацій, звільнених від податків. Найбільшу частину пожертвувань – 35 % – отримують релігійні організації, на другому місці – університети, коледжі, приватні школи – 14 % і т.д.[2, с. 2]. Державна система США нагороджує тих, хто займається меценатством і робить добродійництво економічно вигідним. Основний мотив інтересу до меценатства в США – можливість зменшити податки на суму пожертвувань. Протягом останніх 40 років обсяг щорічних пожертвувань сягає двох відсотків від валового національного продукту країни. В 1990 р. громадяни США перерахували на благодійництво 111,5 млрд. дол., у 1996 р. –151 млрд. дол. [4, с. 7].
У Казахстані, наприклад, створена Державна комісія, яка проектувала в 2007 році прийняття Законів «Про соціальну роботу», «Про спонсорство і меценатство», «Про внесення змін і доповнень до Кодексу РК «Про податки» в наданні пільг при здійсненні благодійної діяльності і змін оподаткування некомерційного сектору.
Меценатство як соціальне явище в Росії помітно відрізнялося від західноєвропейського. На відміну від Західної Європи, в Росії не відбулось моральної реабілітації багатства, що позначилось на мотивації благодійництва. Благодійна діяльність у Росії базувалася лише на морально-етичних засадах. Крім того, підприємницька верства Росії мала соціальну природу, формуючись переважно не з міських громадян, а з селян, які дістали волю внаслідок відміни кріпацтва. На сьогодні, вирішуючи проблему оптимізації меценатської діяльності в соціально-культурній сфері, російські теоретики найчастіше апелюють до національної благодійницької ментальності й потужної російської традиції підприємницького благодійництва й меценатства, що сформувалася в другій половині ХІХ ст. Відсутністю аналогічних ментальних передумов пояснюється і незадовільний стан у сфері благодійності й меценатства в сучасній Росії. Характерно, що в останнє десятиліття, особливо в країнах Європи, почали створюватися державні та державно-громадські фонди, що фінансуються за рахунок бюджету та внесків меценатів. У Західній Європі та США близько третини соціальних програм здійснюється приватними добродійними фондами, що акумулюють значні кошти меценатів. За статистикою, в США зареєстровано близько 40 тисяч подібних організацій, в Європі їх кількість коливається від 80 до 100 тисяч[3, с. 55].
Важливою причиною широкого поширення у всьому світі благодійних фондів, насамперед корпоративних, виступають пільги з оподаткування. Законодавство багатьох країн допускає використання частки прибутку комерційних структур на добродійні цілі замість сплати відповідних податків. Аргументи з позиції уряду досить очевидні: благодійні фонди виділяють кошти на фінансування соціальних програм і проектів, тобто частково беруть на себе виконання функцій державних органів: надання допомоги інвалідам, малозабезпеченим, робота з дітьми і молоддю, освіта громадян. Американський фінансист Джордж Сорос відомий практично всьому світу не результатами своєї комерційної діяльності, а завдяки створеній ним мережі благодійних фондів, яка представлена в Україні Міжнародним Фондом «Відродження» і рядом інших благодійних структур.
У законодавстві більшості розвинутих країн передбачено, що сума благодійних внесків вираховується з прибутку благодійника – платника податку ще до того, як цей прибуток потрапляє у сферу прибуткового контролю. В США, наприклад, меценатська діяльність взагалі не обкладається податком. Тому цифра відрахувань на благодійність у США кожен рік дуже велика: тільки за 2002 рік у країні була пожертвувана сума біля 200 млрд. доларів, і 75,6 % цієї суми – внески приватних осіб. У Франції в 2003 році розроблена податкова система, що передбачає зменшення на 60 % податків підприємств у випадку надання ними меценатської допомоги. В Італії індивідуальні благодійні внески можна надавати лише урядовим і тим приватним організаціям, що користуються довірою уряду, на проведення виставок, придбання та реставрацію художніх цінностей. Греція дозволяє відраховувати на меценатство 30 %, Німеччина – 33,2 % [1, с. 89].
Досвід зарубіжних країн засвідчив, що залучення приватного капіталу до благодійного фінансування культурно-мистецької сфери не є стихійним процесом, а регулюється державною політикою, що спирається на системні наукові дослідження проблеми благодійності. Законодавство зарубіжних країн на практиці демонструє свою ефективність, оскільки передбачає наступне: сума благодійних внесків вираховується з прибутку благодійника – платника податку ще до того, як цей прибуток потрапляє у сферу прибуткового контролю. Враховуючи позитивний характер цього досвіду, Україна повинна виробити вітчизняні засади благодійництва та благодійної діяльності, що знайде законодавче закріплення на державному рівні.

Список використаних джерел
1. Венгловский А. Дары свыше // Бизнес. – 2005. – № 43. – С. 86-90.
2. Сиротин А. Меценатство в США // Чайка. – 2005. – № 2. – С. 2.
3. Смоляк І. Благодійництво вдома і за рубежем // Політика і час. – 1996. – № 9. – С. 54-57.
4. Юрченко О. Податок на милостиню // Вісник податкової служби України. – 2006. – № 19. – С. 4-7.
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Декабрь 2019 (1)
Ноябрь 2019 (26)
Октябрь 2019 (141)
Сентябрь 2019 (1)
Апрель 2019 (6)
Декабрь 2018 (18)
^