УДК 336
©Корнійчук А.В.,2018
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-44с
Банки – центральні ланки в системі ринкових структур. Розвиток їх діяльності – необхідна умова створення ринкового механізму. Вони займають особливе місце на ринку цінних паперів, що пов'язано з комбінацією емісійної, інвестиційної та посередницької діяльності на ринку, а також з різноманітністю видів цінних паперів, з якими здійснюються операції. Таке положення є характерною рисою українських комерційних банків, що відрізняють їх від банків деяких розвинених країн, наприклад США, і виражається в можливості здійснювати як професійну, так і непрофесійну діяльність на ринку цінних паперів.
У сучасному періоді зберігаються негативні умови, що сповільнюють інвестиційну банківську діяльність:
- економічні – високий рівень інфляції та відсутність заходів для її регулювання, коливання цін на банківські активи, зміни відсоткових ставок, надмірна кредитна експансія, відсутність у кредитних організацій легальних високоприбуткових інструментів банківської діяльності, високі ризики кредитування реального сектору економіки, обмежені ресурсні можливості банків;
- інституціональні – недосконалість нормативної бази, що регулює діяльність банків і можливість контролю над їхніми діями, нерозв'язаність низки ключових проблем податкового законодавства;
- поведінкові – недовіра населення до кредитних організацій, незадоволений споживчий попит на банківські послуги.[4]
Банківська діяльність – залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).
Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.
Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій;
2) випуску власних цінних паперів;
3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;
4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;
5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей;
6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);
7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.[3]
Основні причини низької ефективності інвестиційної складової банківської системи України можна умовно розділити на дві групи – внутрішні і зовнішні.
Серйозним внутрішнім стримуючим фактором нарощування обсягів банківських інвестицій, у чому полягає специфіка банківської інвестиційної діяльності порівняно з корпоративним інвестуванням, є проблема недостатньої ресурсної бази. Протягом останніх років в Україні спостерігається стабільна тенденція до збільшення грошової маси поза банківською системою. Її негативний вплив позначається як на загальній соціально-економічній ситуації в країні, так і на банківській системі.
До зовнішніх причин низької ефективності інвестиційної діяльності банків України, що обумовлює слабку активність довгострокових вкладень у цінні папери, в першу чергу слід віднести[1]:
- нерозвиненість інфраструктури фондового ринку України;
- нерозвиненість ринку корпоративних цінних паперів, що не дозволяє банкам розглядати вкладення в акції й облігації акціонерних товариств як ліквідні;
- високий рівень інфляції, який негативно впливає на інвестиційну якість цінних паперів і знижує привабливість вкладень у них.
Низька привабливість вкладень у цінні папери вітчизняних емітентів також пояснюється непрозорістю ринку капіталу та складністю встановлення реального власника бізнесу, а також проблемою асиметрії інформації на ринку, зокрема ступенем обмеженості інформації, яка надається в офіційній звітності емітентів, що не дає можливості зовнішнім інвесторам адекватно оцінити ризики інвестування.
Потенційно перспективний напрямок банківської інвестиційної діяльності – операції з довгостроковими інвестиційними інструментами, які сприяють залученню “довгих” ресурсів, сьогодні в Україні не користуються попитом через такі чинники, як [1, с. 285]:
- низький рівень фінансової грамотності та обізнаності населення, яке не має знань та інтересу до вкладання коштів у специфічні, нетрадиційні фінансові інструменти, такі як інвестиційні сертифікати;
- недовіра населення до банківської системи, викликана загальною економічною ситуацією у країні;
- різкі зміни темпів інфляції.[2]
Банки займають особливе місце на фінансовому ринку, що пов'язано з комбінацією емісійної, інвестиційної та посередницької діяльності на фондовому ринку, а також з різноманітністю видів цінних паперів, з якими здійснюються операції. Здійснюючи операції на ринку цінних паперів, банки посилюють свою позицію на ринку банківських послуг; розширюють свою дохідну й клієнтську базу; підвищують свою мобільність; активізують учасників ринку, виявляючи вплив на їхній професійний рівень; ініціюють створення нових для фінансової системи інструментів (ф'ючерси, опціони, свопи); сприяють розвитку інфраструктури ринку цінних паперів (депозитарні, клірингові, інформаційні, консалтингові фірми і т. д.). Усе це сприяє формуванню динамічної банківської системи, діяльність якої відрізняється багатопрофільністю та залученням у діяльність реального сектору економіки. Крім цього, присутність банків на ринку цінних паперів підвищує мобільність економіки в цілому та збільшує швидкість переливу коштів між галузями, створює умови для значного припливу в економіку портфельних і прямих інвестицій західних фінансових інститутів.
Список використаних джерел:
1.Козлова С. Дезинтермедиация в банковском секторе: сущность и особенности проявления [Электронный ресурс] / С.Ю. Козлова // Теория и практика общественного развития. – 2012. – № 2. – Режим доступа: http://www.teoria-practica.ru/-2-2012/economics/kozlova.pdf.
2.Мусієнко О. Основні тенденції зміни узагальнюючих показників інвестиційної діяльності банків на ринку цінних паперів України [Електронний ресурс] / О. Мусієнко. – 2014.– Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv.
3.Про банки і банківську діяльність // Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ.
4.Юхимчук В.Д., Рендович П.М., Аналіз діяльності банківських установ на фінансовому ринку України / Юхимчук В.Д. // Інноваційна економіка.-2014.-№3
©Корнійчук А.В.,2018
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-44с
Діяльність банківських установ на фінансовому ринку України
Банки – центральні ланки в системі ринкових структур. Розвиток їх діяльності – необхідна умова створення ринкового механізму. Вони займають особливе місце на ринку цінних паперів, що пов'язано з комбінацією емісійної, інвестиційної та посередницької діяльності на ринку, а також з різноманітністю видів цінних паперів, з якими здійснюються операції. Таке положення є характерною рисою українських комерційних банків, що відрізняють їх від банків деяких розвинених країн, наприклад США, і виражається в можливості здійснювати як професійну, так і непрофесійну діяльність на ринку цінних паперів.
У сучасному періоді зберігаються негативні умови, що сповільнюють інвестиційну банківську діяльність:
- економічні – високий рівень інфляції та відсутність заходів для її регулювання, коливання цін на банківські активи, зміни відсоткових ставок, надмірна кредитна експансія, відсутність у кредитних організацій легальних високоприбуткових інструментів банківської діяльності, високі ризики кредитування реального сектору економіки, обмежені ресурсні можливості банків;
- інституціональні – недосконалість нормативної бази, що регулює діяльність банків і можливість контролю над їхніми діями, нерозв'язаність низки ключових проблем податкового законодавства;
- поведінкові – недовіра населення до кредитних організацій, незадоволений споживчий попит на банківські послуги.[4]
Банківська діяльність – залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банківську діяльність визначають через банківські послуги, які банк надає своїм клієнтам. Банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).
Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, в тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами) агентських договорів. Перелік таких фінансових послуг встановлюється Національним банком.
Крім надання фінансових послуг, банк може здійснювати діяльність щодо: 1) інвестицій;
2) випуску власних цінних паперів;
3) випуску, розповсюдження та проведення лотерей;
4) зберігання цінностей або надання в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа;
5) інкасації коштів і перевезення валютних цінностей;
6) ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (крім власних акцій);
7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських та інших фінансових послуг.[3]
Основні причини низької ефективності інвестиційної складової банківської системи України можна умовно розділити на дві групи – внутрішні і зовнішні.
Серйозним внутрішнім стримуючим фактором нарощування обсягів банківських інвестицій, у чому полягає специфіка банківської інвестиційної діяльності порівняно з корпоративним інвестуванням, є проблема недостатньої ресурсної бази. Протягом останніх років в Україні спостерігається стабільна тенденція до збільшення грошової маси поза банківською системою. Її негативний вплив позначається як на загальній соціально-економічній ситуації в країні, так і на банківській системі.
До зовнішніх причин низької ефективності інвестиційної діяльності банків України, що обумовлює слабку активність довгострокових вкладень у цінні папери, в першу чергу слід віднести[1]:
- нерозвиненість інфраструктури фондового ринку України;
- нерозвиненість ринку корпоративних цінних паперів, що не дозволяє банкам розглядати вкладення в акції й облігації акціонерних товариств як ліквідні;
- високий рівень інфляції, який негативно впливає на інвестиційну якість цінних паперів і знижує привабливість вкладень у них.
Низька привабливість вкладень у цінні папери вітчизняних емітентів також пояснюється непрозорістю ринку капіталу та складністю встановлення реального власника бізнесу, а також проблемою асиметрії інформації на ринку, зокрема ступенем обмеженості інформації, яка надається в офіційній звітності емітентів, що не дає можливості зовнішнім інвесторам адекватно оцінити ризики інвестування.
Потенційно перспективний напрямок банківської інвестиційної діяльності – операції з довгостроковими інвестиційними інструментами, які сприяють залученню “довгих” ресурсів, сьогодні в Україні не користуються попитом через такі чинники, як [1, с. 285]:
- низький рівень фінансової грамотності та обізнаності населення, яке не має знань та інтересу до вкладання коштів у специфічні, нетрадиційні фінансові інструменти, такі як інвестиційні сертифікати;
- недовіра населення до банківської системи, викликана загальною економічною ситуацією у країні;
- різкі зміни темпів інфляції.[2]
Банки займають особливе місце на фінансовому ринку, що пов'язано з комбінацією емісійної, інвестиційної та посередницької діяльності на фондовому ринку, а також з різноманітністю видів цінних паперів, з якими здійснюються операції. Здійснюючи операції на ринку цінних паперів, банки посилюють свою позицію на ринку банківських послуг; розширюють свою дохідну й клієнтську базу; підвищують свою мобільність; активізують учасників ринку, виявляючи вплив на їхній професійний рівень; ініціюють створення нових для фінансової системи інструментів (ф'ючерси, опціони, свопи); сприяють розвитку інфраструктури ринку цінних паперів (депозитарні, клірингові, інформаційні, консалтингові фірми і т. д.). Усе це сприяє формуванню динамічної банківської системи, діяльність якої відрізняється багатопрофільністю та залученням у діяльність реального сектору економіки. Крім цього, присутність банків на ринку цінних паперів підвищує мобільність економіки в цілому та збільшує швидкість переливу коштів між галузями, створює умови для значного припливу в економіку портфельних і прямих інвестицій західних фінансових інститутів.
Список використаних джерел:
1.Козлова С. Дезинтермедиация в банковском секторе: сущность и особенности проявления [Электронный ресурс] / С.Ю. Козлова // Теория и практика общественного развития. – 2012. – № 2. – Режим доступа: http://www.teoria-practica.ru/-2-2012/economics/kozlova.pdf.
2.Мусієнко О. Основні тенденції зміни узагальнюючих показників інвестиційної діяльності банків на ринку цінних паперів України [Електронний ресурс] / О. Мусієнко. – 2014.– Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv.
3.Про банки і банківську діяльність // Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ.
4.Юхимчук В.Д., Рендович П.М., Аналіз діяльності банківських установ на фінансовому ринку України / Юхимчук В.Д. // Інноваційна економіка.-2014.-№3
