Актуальність теми міжнародно правового регулювання пояснюється ризиком, який викликаний недоліками правової та організаційної структури ринку цінних паперів, реалізація якого призводить до можливості порушення правил і прямого шахрайства з боку окремих ділянок фондового ринку.
Цей ризик містить у собі операційний ризик, ризик укладання помилкової угоди, ризик помилкової інформації тому виникає необхідність створення нормальних умов для функціонування ринку цінних паперів та всіх його учасників а також підтримки порядку і захисту учасників ринку цінних паперів які б регулювалися міжнародними нормативно-правовими актами.
Найголовнішим елементом розвитку ринку цінних паперів є законодавчоправове регулювання, яке забезпечує загальнообов’язковий регулятивний вплив на діяльність і поведінку всіх учасників ринку цінних паперів. Цей елемент утворює необхідний нормативно правовий базис, на якому учасники ринкових взаємовідносин, у тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, обов’язки і повноваження. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», фондовий ринок (ринок цінних паперів) – сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Своє становлення ринок цінних паперів в Україні розпочав у 1991 р. з прийняттям Закону
України «Про цінні папери і фондову біржу» (поновлено Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»).
Державне регулювання ринку цінних паперів – здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та їх запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері а також впорядкування всіх видів діяльності на ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб'єктів (емітентів, інвесторів, професійних учасників ринку цінних паперів) і операцій між ними з боку уповноважених на це органів.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:
• реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;
• створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;
• одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;
• забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; гарантування прав власності на цінні папери; захист прав учасників фондового ринку; інтеграція у європейський та світовий фондові ринки; дотримання учасниками цінних паперів вимог актів законодавства; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів контролю та прозорістю ринку цінних паперів.
Регулювання ринку цінних паперів можна розділити на внутрішнє і зовнішнє регулювання.
Внутрішнє регулювання - це підлеглість учасників ринку цінних паперів власним нормативним документам: статуту, правилам здійснення діяльності, стандартам діяльності і т.д.
Зовнішнє регулювання - це підлеглість діяльності учасників ринку цінних паперів нормативним актам держави, інших організацій (наприклад, саморегулівних організацій), міжнародним угодам. До зовнішнього регулювання належить також суспільне регулювання, тобто дія суспільства на учасників ринку цінних паперів з використанням механізму громадської думки. Часто саме реакція широкої публіки є причиною тих або інших регулюючих дій з боку держави або саморегулівних організацій.
Цілі регулювання ринку цінних паперів:
• створення нормальних умов для функціонування ринку цінних паперів, всіх його учасників; o підтримка порядку на ринку цінних паперів;
• захист учасників ринку цінних паперів від несумлінних дій, шахрайства, злочинів з боку окремих осіб;
• забезпечення нормального ціноутворення на ринку цінних паперів на основі вільного формування попиту і пропозиції фінансових інструментів;
• стимулювання розвитку ринку цінних паперів як механізму перерозподілу грошових ресурсів, його окремих сегментів, створення нових сегментів ринку;
• використання ринку цінних паперів для досягнення специфічних суспільних цілей (наприклад, для підвищення темпів зростання економічного розвитку, розв'язання кризи неплатежів, зниження рівня безробіття І т.д.).
У міжнародній практиці виділяють різні моделі регулятивної інфраструктури ринку цінних паперів залежно від:
• суб'єкта регулювання;
• ступеня жорсткості регулювання;
• моделі ринку цінних паперів.
Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання.
Державне регулювання на ринку цінних паперів можна розділити на пряме і непряме регулювання.
Пряме (адміністративне) державне регулювання здійснюється за допомогою встановлення обов'язкових вимог, що висуваються до учасників ринку цінних паперів, ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів, державної реєстрації самих цінних паперів, забезпечення гласності і рівної інформованості учасників ринку, підтримки правопорядку і т.д.
Непряме (економічне) державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється такими методами, як, наприклад, проведення певної податкової політики, грошової політики, політики у сфері формування і використання коштів державного бюджету, політики у сфері управління державною власністю, зовнішньоекономічної діяльності і т.д.
Для досягнення мети регулювання державою створюється відповідна структура державного регулювання ринку цінних паперів і вводяться певні його форми.
Структура державних органів, що регулюють фондовий ринок, залежить від:
1) моделі ринку, прийнятої у тій чи іншій країні:
• банківська - значною є роль відомства з нагляду за банками або центрального банку;
• небанківська - регулювання здійснюється органом контролю за ринком капіталу;
• змішана - розподіл функцій регулювання;
2) ступеня централізації управління в країні та автономії регіонів:
• федеративний устрій: - частина повноважень держави на ринку цінних паперів передана суб'єктам федерації (наприклад, у США - штатам, у Німеччині - землям і т. д.); - взагалі відсутній федеральний рівень регулювання (наприклад, у Канаді існують лише Комісії з цінних паперів провінцій);
• унітарна держава - функції регулювання зосереджені на урядовому рівні;
3) ступеня централізації управління фінансовими ринками:
• Міністерство фінансів;
• спеціалізований орган регулювання ринку капіталів - за американською традицією у більшості країн функціонують Комісії з цінних паперів;
4) ступеня зосередження функцій регулювання:
• цінних паперів та похідних:
- Комісія з цінних паперів - у більшості країн;
- спеціалізований орган регулювання товаророзпорядчих похідних цінних паперів (США, Болгарія);
• корпоративних і муніципальних цінних паперів:
- Комісія з цінних паперів;
- спеціалізований орган (США);
• регулювання ринку капіталу та банківського нагляду:
- спеціалізовані органи - у більшості країн;
- єдиний орган (приєднання до Комісії з цінних паперів органів банківського нагляду).
Ця більш сучасна тенденція існує у Великобританії, Угорщині;
5) рівня незалежності Комісії з цінних паперів: o незалежне федеральне агентство (США); o урядова структура;
6) організації управління:
• одноосібне - на зразок Міністерства;
• колегіальне - у більшості країн.
Безумовно, найголовнішим елементом державного регулювання є законодавче регулювання ринку цінних паперів. Цей елемент створює необхідну нормативно-правову основу, на якій учасники ринкових взаємовідносин, в тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, зобов'язання і повноваження.
Ринок цінних паперів має приваблювати інвесторів законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками.
Цей ризик містить у собі операційний ризик, ризик укладання помилкової угоди, ризик помилкової інформації тому виникає необхідність створення нормальних умов для функціонування ринку цінних паперів та всіх його учасників а також підтримки порядку і захисту учасників ринку цінних паперів які б регулювалися міжнародними нормативно-правовими актами.
Найголовнішим елементом розвитку ринку цінних паперів є законодавчоправове регулювання, яке забезпечує загальнообов’язковий регулятивний вплив на діяльність і поведінку всіх учасників ринку цінних паперів. Цей елемент утворює необхідний нормативно правовий базис, на якому учасники ринкових взаємовідносин, у тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, обов’язки і повноваження. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», фондовий ринок (ринок цінних паперів) – сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних (деривативів). Своє становлення ринок цінних паперів в Україні розпочав у 1991 р. з прийняттям Закону
України «Про цінні папери і фондову біржу» (поновлено Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»).
Державне регулювання ринку цінних паперів – здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та їх запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері а також впорядкування всіх видів діяльності на ринку з метою узгодження інтересів усіх його суб'єктів (емітентів, інвесторів, професійних учасників ринку цінних паперів) і операцій між ними з боку уповноважених на це органів.
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється з метою:
• реалізації єдиної державної політики у сфері випуску та обігу цінних паперів та їх похідних;
• створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства; одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства;
• одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випуску та обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емітентів, обсяги і характер угод з цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;
• забезпечення рівних можливостей для доступу емітентів, інвесторів і посередників на ринок цінних паперів; гарантування прав власності на цінні папери; захист прав учасників фондового ринку; інтеграція у європейський та світовий фондові ринки; дотримання учасниками цінних паперів вимог актів законодавства; запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринку цінних паперів контролю та прозорістю ринку цінних паперів.
Регулювання ринку цінних паперів можна розділити на внутрішнє і зовнішнє регулювання.
Внутрішнє регулювання - це підлеглість учасників ринку цінних паперів власним нормативним документам: статуту, правилам здійснення діяльності, стандартам діяльності і т.д.
Зовнішнє регулювання - це підлеглість діяльності учасників ринку цінних паперів нормативним актам держави, інших організацій (наприклад, саморегулівних організацій), міжнародним угодам. До зовнішнього регулювання належить також суспільне регулювання, тобто дія суспільства на учасників ринку цінних паперів з використанням механізму громадської думки. Часто саме реакція широкої публіки є причиною тих або інших регулюючих дій з боку держави або саморегулівних організацій.
Цілі регулювання ринку цінних паперів:
• створення нормальних умов для функціонування ринку цінних паперів, всіх його учасників; o підтримка порядку на ринку цінних паперів;
• захист учасників ринку цінних паперів від несумлінних дій, шахрайства, злочинів з боку окремих осіб;
• забезпечення нормального ціноутворення на ринку цінних паперів на основі вільного формування попиту і пропозиції фінансових інструментів;
• стимулювання розвитку ринку цінних паперів як механізму перерозподілу грошових ресурсів, його окремих сегментів, створення нових сегментів ринку;
• використання ринку цінних паперів для досягнення специфічних суспільних цілей (наприклад, для підвищення темпів зростання економічного розвитку, розв'язання кризи неплатежів, зниження рівня безробіття І т.д.).
У міжнародній практиці виділяють різні моделі регулятивної інфраструктури ринку цінних паперів залежно від:
• суб'єкта регулювання;
• ступеня жорсткості регулювання;
• моделі ринку цінних паперів.
Правове регулювання поділяється на державне регулювання і саморегулювання.
Державне регулювання на ринку цінних паперів можна розділити на пряме і непряме регулювання.
Пряме (адміністративне) державне регулювання здійснюється за допомогою встановлення обов'язкових вимог, що висуваються до учасників ринку цінних паперів, ліцензування професійної діяльності на ринку цінних паперів, державної реєстрації самих цінних паперів, забезпечення гласності і рівної інформованості учасників ринку, підтримки правопорядку і т.д.
Непряме (економічне) державне регулювання ринку цінних паперів здійснюється такими методами, як, наприклад, проведення певної податкової політики, грошової політики, політики у сфері формування і використання коштів державного бюджету, політики у сфері управління державною власністю, зовнішньоекономічної діяльності і т.д.
Для досягнення мети регулювання державою створюється відповідна структура державного регулювання ринку цінних паперів і вводяться певні його форми.
Структура державних органів, що регулюють фондовий ринок, залежить від:
1) моделі ринку, прийнятої у тій чи іншій країні:
• банківська - значною є роль відомства з нагляду за банками або центрального банку;
• небанківська - регулювання здійснюється органом контролю за ринком капіталу;
• змішана - розподіл функцій регулювання;
2) ступеня централізації управління в країні та автономії регіонів:
• федеративний устрій: - частина повноважень держави на ринку цінних паперів передана суб'єктам федерації (наприклад, у США - штатам, у Німеччині - землям і т. д.); - взагалі відсутній федеральний рівень регулювання (наприклад, у Канаді існують лише Комісії з цінних паперів провінцій);
• унітарна держава - функції регулювання зосереджені на урядовому рівні;
3) ступеня централізації управління фінансовими ринками:
• Міністерство фінансів;
• спеціалізований орган регулювання ринку капіталів - за американською традицією у більшості країн функціонують Комісії з цінних паперів;
4) ступеня зосередження функцій регулювання:
• цінних паперів та похідних:
- Комісія з цінних паперів - у більшості країн;
- спеціалізований орган регулювання товаророзпорядчих похідних цінних паперів (США, Болгарія);
• корпоративних і муніципальних цінних паперів:
- Комісія з цінних паперів;
- спеціалізований орган (США);
• регулювання ринку капіталу та банківського нагляду:
- спеціалізовані органи - у більшості країн;
- єдиний орган (приєднання до Комісії з цінних паперів органів банківського нагляду).
Ця більш сучасна тенденція існує у Великобританії, Угорщині;
5) рівня незалежності Комісії з цінних паперів: o незалежне федеральне агентство (США); o урядова структура;
6) організації управління:
• одноосібне - на зразок Міністерства;
• колегіальне - у більшості країн.
Безумовно, найголовнішим елементом державного регулювання є законодавче регулювання ринку цінних паперів. Цей елемент створює необхідну нормативно-правову основу, на якій учасники ринкових взаємовідносин, в тому числі держава та її уповноважені органи, реалізують свої права, інтереси, зобов'язання і повноваження.
Ринок цінних паперів має приваблювати інвесторів законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом державного регулювання індустрії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками.
