Николишин В.І.
ЛНУ імені Івана Франка, Екфм-52
Фінансовий лізинг являє собою господарську операцію, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з ПК України і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу [1].
Наразі ринок лізингу в Україні повільно відновлюється після різкого зменшення кількості лізингових угод на 42% у 2016 році. На початку 2018 року кількість нових укладених договорів збільшилася в 2,2 рази, а обсяг усіх договорів сягнув 12,8 млрд грн станом на 1 січня 2019 року.
З макроекономічної точки зору лізинг може стати тією фінансовою послугою, яка допоможе профінансувати реновацію застарілих виробничих потужностей та оновлення інфраструктури в Україні [5].
Згідно з дослідженням, на українському ринку найбільше користуються лізингом дві галузі - транспортна та сільське господарство. Найбільший потенціал для проникнення лізингу в Україні мають такі нові сегменти економіки, як ІТ, медицина (медичне обладнання), дорожнє будівництво, логістика, нерухомість, інфраструктура, переробка відходів, альтернативна та відновлювальна енергетика.
Водночас на сьогодні Україна знаходиться на початковому етапі розвитку ринку лізингу, і низка факторів, що існують на ринку, поки що гальмують його розвиток. Обмеженість фінансування галузі в Україні, відсутність сучасної сприятливої законодавчої бази та відсутність спеціальних податкових стимулів, низька обізнаність підприємців про сучасні інструменти фінансування бізнесу є найсильнішими перешкодами для розвитку лізингу в країні. Це обмежує підприємства у фінансуванні.
Серед інших факторів, які стримують розвиток лізингової галузі в Україні є брак внутрішнього та іноземного капіталу, відсутність спеціальних державних мотивуючих програм для малого та середнього підприємництва та застаріле законодавство, яке регулює лізингові операції в Україні [3].
Лізинг в Україні регулюється Цивільним та Господарським кодексами та законом України «Про фінансовий лізинг» (у 1997 році було прийнято закон України «Про лізинг», а в 2004 році змінено та перейменовано на закон України «Про фінансовий лізинг»). Закон не оновлювався багато років, а тому він не відповідає кращим міжнародним практикам. У квітні 2017 року у Верховній Раді було зареєстровано новий законопроект про фінансовий лізинг (№ 6395) з метою роз'яснення та вирішення деяких базових питань
Більшість зареєстрованих в Україні компаній з правом лізингу таку діяльність взагалі не здійснюють .
Переважна більшість із 551 установи, що мала право на надання послуг з фінансового лізингу в Україні, станом на початок 2018 року лізингову діяльність взагалі не здійснювали.
Станом на початок 2019 року 551 установа мала право на надання послуг з фінансового лізингу (зокрема, 280 фінансових компаній, 88 банків та 183 юридичні особи, що не є фінансовими установами).
Незважаючи на те, що у реєстрі Нацкомфінпослуг зареєстровано велику кількість фінансових установ з правом ведення факторингової та лізингової діяльності, насправді лізингову діяльність вони взагалі не провадять.
Автори дослідження посилаються на дані Українського об'єднання лізингодавців (УОЛ), згідно з яким 16 членів УОЛ формують близько 70% українського ринку.
Квартальні звіти Нацкомфінпослуг не демонструють чіткої картини ринку в силу застарілих звітних форм для обробки даних. Також практично неможливо відмежувати компанії, які зареєстровані для надання послуг, але фактично не провадять діяльність, і ті, що є активними лізингодавцями. Є необхідність у розробці нових стандартів звітності, аби зробити статистику Нацкомфінпослуг більш структурованою та прозорою. В Україні станом на 1 січня 2019 року сума діючих договорів фінансового лізингу всіх типів становила 41 122,92 млн грн (1 465,2 млн дол. США) [2].
Проблемою швидшого розвитку ринку є фондування компаній з фінансового лізингу.Проблема в тому, що недостатньо випусків облігацій лізингових компаній, кредити досить дорогі. При цьому грошові ресурси не поспішають на цей ринок через низку невирішених проблем. Щоб прийшло фондування на цей ринок, треба захистити лізингодавця, тому що є проблеми, пов’язані з шахрайством з боку деяких лізингоодержувачів. І ця проблема значно глибша, її треба вирішити шляхом прийняття нової редакції закону про фінансовий лізинг.
Розкриттю потенціалу перешкоджає, перш за все, низький рівень обізнаності щодо суті фінансового лізингу, його можливостей і переваг. У всьому світі лізинговий ринок розвивається завдяки преференціям і пільгам. При цьому заохочувати можна як лізингодавця, так і лізингоодержувача, що, можливо, навіть ще краще [4] .
Отже, потрібно звернути увагу на існуючі проблеми на ринку фінансових послуг, а саме такої послуги як фінансовий лізинг, тому що в країнах Західної Європи вона користується великим попитом і є результатом розвитку наявного ринку фінансових послуг.
1. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.01.2004. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
2. Поточний стан фінансового лізингу.Інтернет видання Укрінформ.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua
3. Смірнова О.О. Особливості лізингового бізнесу в Україні [Електронний ресурс] / О.О. Смірнова. – Режим доступу: http://www.sworld.com.ua
4. Зайцев В.О. Проблеми розвитку ринку лізингу в Україні та його поточний стан [Електронний ресурс] / В.О. Зайцев, О.В. Галахова, Х.Ю. Паращенко. – Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua.
5. Завора Т.М. Теоретико-методичні засади ефективності використання основних засобів підприємства / Т.М. Завора, О.І. Григоришина // Сталий розвиток економіки. – 2014. – №2 (24). – С. 52 – 57.
ЛНУ імені Івана Франка, Екфм-52
Фінансовий лізинг в Україні : стан та проблеми функціонування
Фінансовий лізинг являє собою господарську операцію, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з ПК України і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу [1].
Наразі ринок лізингу в Україні повільно відновлюється після різкого зменшення кількості лізингових угод на 42% у 2016 році. На початку 2018 року кількість нових укладених договорів збільшилася в 2,2 рази, а обсяг усіх договорів сягнув 12,8 млрд грн станом на 1 січня 2019 року.
З макроекономічної точки зору лізинг може стати тією фінансовою послугою, яка допоможе профінансувати реновацію застарілих виробничих потужностей та оновлення інфраструктури в Україні [5].
Згідно з дослідженням, на українському ринку найбільше користуються лізингом дві галузі - транспортна та сільське господарство. Найбільший потенціал для проникнення лізингу в Україні мають такі нові сегменти економіки, як ІТ, медицина (медичне обладнання), дорожнє будівництво, логістика, нерухомість, інфраструктура, переробка відходів, альтернативна та відновлювальна енергетика.
Водночас на сьогодні Україна знаходиться на початковому етапі розвитку ринку лізингу, і низка факторів, що існують на ринку, поки що гальмують його розвиток. Обмеженість фінансування галузі в Україні, відсутність сучасної сприятливої законодавчої бази та відсутність спеціальних податкових стимулів, низька обізнаність підприємців про сучасні інструменти фінансування бізнесу є найсильнішими перешкодами для розвитку лізингу в країні. Це обмежує підприємства у фінансуванні.
Серед інших факторів, які стримують розвиток лізингової галузі в Україні є брак внутрішнього та іноземного капіталу, відсутність спеціальних державних мотивуючих програм для малого та середнього підприємництва та застаріле законодавство, яке регулює лізингові операції в Україні [3].
Лізинг в Україні регулюється Цивільним та Господарським кодексами та законом України «Про фінансовий лізинг» (у 1997 році було прийнято закон України «Про лізинг», а в 2004 році змінено та перейменовано на закон України «Про фінансовий лізинг»). Закон не оновлювався багато років, а тому він не відповідає кращим міжнародним практикам. У квітні 2017 року у Верховній Раді було зареєстровано новий законопроект про фінансовий лізинг (№ 6395) з метою роз'яснення та вирішення деяких базових питань
Більшість зареєстрованих в Україні компаній з правом лізингу таку діяльність взагалі не здійснюють .
Переважна більшість із 551 установи, що мала право на надання послуг з фінансового лізингу в Україні, станом на початок 2018 року лізингову діяльність взагалі не здійснювали.
Станом на початок 2019 року 551 установа мала право на надання послуг з фінансового лізингу (зокрема, 280 фінансових компаній, 88 банків та 183 юридичні особи, що не є фінансовими установами).
Незважаючи на те, що у реєстрі Нацкомфінпослуг зареєстровано велику кількість фінансових установ з правом ведення факторингової та лізингової діяльності, насправді лізингову діяльність вони взагалі не провадять.
Автори дослідження посилаються на дані Українського об'єднання лізингодавців (УОЛ), згідно з яким 16 членів УОЛ формують близько 70% українського ринку.
Квартальні звіти Нацкомфінпослуг не демонструють чіткої картини ринку в силу застарілих звітних форм для обробки даних. Також практично неможливо відмежувати компанії, які зареєстровані для надання послуг, але фактично не провадять діяльність, і ті, що є активними лізингодавцями. Є необхідність у розробці нових стандартів звітності, аби зробити статистику Нацкомфінпослуг більш структурованою та прозорою. В Україні станом на 1 січня 2019 року сума діючих договорів фінансового лізингу всіх типів становила 41 122,92 млн грн (1 465,2 млн дол. США) [2].
Проблемою швидшого розвитку ринку є фондування компаній з фінансового лізингу.Проблема в тому, що недостатньо випусків облігацій лізингових компаній, кредити досить дорогі. При цьому грошові ресурси не поспішають на цей ринок через низку невирішених проблем. Щоб прийшло фондування на цей ринок, треба захистити лізингодавця, тому що є проблеми, пов’язані з шахрайством з боку деяких лізингоодержувачів. І ця проблема значно глибша, її треба вирішити шляхом прийняття нової редакції закону про фінансовий лізинг.
Розкриттю потенціалу перешкоджає, перш за все, низький рівень обізнаності щодо суті фінансового лізингу, його можливостей і переваг. У всьому світі лізинговий ринок розвивається завдяки преференціям і пільгам. При цьому заохочувати можна як лізингодавця, так і лізингоодержувача, що, можливо, навіть ще краще [4] .
Отже, потрібно звернути увагу на існуючі проблеми на ринку фінансових послуг, а саме такої послуги як фінансовий лізинг, тому що в країнах Західної Європи вона користується великим попитом і є результатом розвитку наявного ринку фінансових послуг.
Список використаних джерел:
1. Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16.01.2004. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
2. Поточний стан фінансового лізингу.Інтернет видання Укрінформ.- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.ukrinform.ua
3. Смірнова О.О. Особливості лізингового бізнесу в Україні [Електронний ресурс] / О.О. Смірнова. – Режим доступу: http://www.sworld.com.ua
4. Зайцев В.О. Проблеми розвитку ринку лізингу в Україні та його поточний стан [Електронний ресурс] / В.О. Зайцев, О.В. Галахова, Х.Ю. Паращенко. – Режим доступу: http://essuir.sumdu.edu.ua.
5. Завора Т.М. Теоретико-методичні засади ефективності використання основних засобів підприємства / Т.М. Завора, О.І. Григоришина // Сталий розвиток економіки. – 2014. – №2 (24). – С. 52 – 57.
