Стратегічні орієнтири » Фінансовий ринок 2019 » Корнійчук А.В. Роль фінансових посередників на ринку фінансових послуг
Информація до матеріалу
 (голосов: 0)
30-10-2019, 21:56

Корнійчук А.В. Роль фінансових посередників на ринку фінансових послуг

Категорія: Фінансовий ринок 2019

УДК 336
© Корнійчук А.В., 2019
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкдМ-51с

Роль фінансових посередників на ринку фінансових послуг

На ринку фінансових послуг важливу роль відіграють фінансові посередники. Вони являються ключовою фігурою та займають одне із центральних місць на всіх сегментах фінансового ринку. В сучасних умовах фінансові посередники є професійними учасниками ринку фінансових послуг. Вони відіграють важливу роль у його функціонуванні і в кінцевому результаті впливають на розвиток економіки країни в цілому. Основне призначення фінансових посередників визначається спроможністю фінансувати економічну діяльність та забезпечити ефективний перерозподіл капіталу в суспільстві.
Основною причиною появлення в економічній науковій літературі поняття фінансових посередників слід вважати саме розвиток вітчизняного ринку фінансових послуг, оскільки формування ефективного ринку фінансових послуг неможливе без створення та розвитку якісних фінансових посередників.
Фінансові посередники – це фінансові установи, професійна діяльність яких пов'язана з акумулюванням тимчасово вільних коштів суб'єктів ринку для задоволення попиту у фінансових послугах учасників фінансових операцій з метою отримання прибутку.
Варто зазначити, що фінансові посередники покликані відігравати надзвичайно важливу роль ринку фінансових послуг, оскільки їхня діяльність сприяє зменшенню вартості фінансових операцій, підвищенню ліквідності фінансових активів, диверсифікації ризику, створює умови для активізації роботи всіх інших учасників фінансового ринку.
Фінансові посередники обслуговують практично весь рух грошових потоків в економіці та створюють базові передумови виробництва, а саме для всіх стадій процесу суспільного відтворення – розподілу, обміну й споживання. Фінансовим посередникам належить головна роль у ринковій інфраструктурі, оскільки саме вони є необхідним елементом взаємодії у сфері грошових відносин між суб’єктами ринку і забезпечують відтворювальний процес на макро- та мікрорівні.
Саме на ринку фінансових послуг відбувається перерозподіл грошових коштів. В процесі цього перерозподілу вони переміщуються від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому кошти спрямовуються, як правило, від тих, хто не може їх ефективно використати, до тих, хто здатний використати їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню продуктивності та ефективності економіки в цілому, а й поліпшенню економічного добробуту кожного суб’єкта ринку в суспільстві [4].
Роль фінансових посередників проявляється у виконанні ними функцій. Останні детально характеризують значення фінансових посередників не тільки для активізації інвестиційних процесів, але й щодо створення умов для стабільного функціонування ринку фінансових послуг в сучасних умовах.
Систематизувавши погляди науковців, пропонуємо виокремлювати такі основні функції фінансових посередників:
- акумуляція грошових коштів одних суб’єктів та їх подальше інвестування в проекти інших суб’єктів;
- регулювання процесу організації ринку фінансових послуг;
- забезпечення рівноваги на ринку через погодження пропозиції і попиту на фінансові ресурси;
- захист прав споживачів фінансових послуг від внутрішніх та зовнішніх загроз;
- забезпечення руху фінансових ресурсів до найбільш ефективних з економічної точки зору споживачів шляхом використання різноманітних спеціальних інструментів;
- надання можливості, з одного боку, власникам капіталу ефективно та в короткий строк розмістити свої ресурси в прибуткові активи, а з іншого боку, - позичальникам швидко отримати вільні кошти для фінансування певних виробничих або власних потреб на зворотній основі;
- координація взаємовідносин між регулюючими органами державної влади;
- мінімізація фінансових ризиків за рахунок їх перерозподілу між учасниками посередницьких операцій;
- перерозподіл фінансових ресурсів із традиційних галузей економіки в нові сфери та галузі діяльності, сприяння інноваційній діяльності.
Діяльність фінансових посередників буде ефективною за умов дотримання наступних принципів [4, 158].
1) принцип прибуткового господарювання (рівень прибутковості, ліквідності, ризикованості повинен бути оптимальним);
2) діяльність фінансових посередників в межах реально наявних і залучених ресурсів;
3) повна економічна самостійність та економічна відповідальність фінансових посередників за результати своєї діяльності (встановлення плати за послуги або відсоткових ставок, вибір власної стратегії і тактики розвитку);
4) спекулятивний принцип (регулюється законодавством та відповідними нормативами);
5) діяльність фінансових посередників повинна регулюватися економічними, а не адміністративними методами;
6) взаємини фінансових посередників з користувачами їхніх послуг повинні будується як звичайні ринкові, тобто:
– єдина мета - отримання прибутку;
– розумне невтручання в справи один одного;
– вирішення спірних питань у суді.
Ступінь розвитку фінансового ринку характеризується кількістю і різноманітністю фінансових посередників, а також асортиментом фінансових послуг, які вони надають учасникам ринку.
Опираючись на вітчизняне законодавства та враховуючи українську практику і досвід країн зарубіжжя, виділяють наступні дві групи фінансових посередників: банківську систему (Національний банк, універсальні та спеціалізовані банки) та небанківські фінансові інститути. Різновидом небанківських фінансових інститутів є: кредитні спілки, страхові компанії, ломбарди, недержавні пенсійні фонди, лізингові та факторингові компанії[3].
В Україні через слабкий розвиток фондового ринку ключова роль у здійснені посередницької діяльності на ринку фінансових послуг належить банківській системі.
Банківська система – важливий елемент економічного базису суспільства, що розвивається за законами ринкової економіки. Вона є основою кредитно-фінансової системи. Без неї неможливе функціонування сучасної економіки. Як складова частина економічної та кредитно-фінансової систем, банківська система не лише залежить від них, а й сама сприяє їх розвитку. З розвитком економіки відбуваються кількісні та якісні зміни як у банківській, так і у кредитно-фінансовій системі загалом.
Банківська система має загальну мету і завдання. Основне її призначення полягає в регулюванні кредитних і грошових потоків, сприянні економічному зростанню.
В Україні побудована дворівнева банківська система, що складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені та діють на території України [5].
Перший рівень банківської системи займає Національний банк України. Останній є центральним банком. Він виконує функцію головного регулюючого органу системи, провадить грошово-кредитну політику, яка займає провідне місце в регулюванні всієї економіки країни для забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
Важливу роль у забезпеченні функціонування та розвитку банківської системи відіграють банки другого рівня. Банки створюються або у формі публічного акціонерного товариства, або кооперативного банку [5].
Роль банків в економіці проявляється в наступному:
-по-перше, банки як фінансові посередники займають частку фінансового ринку та перерозподіляють позичкові капітали;
-по-друге, з огляду на функціональне призначення, банки беруть активну участь у формуванні грошової пропозиції та можуть суттєво впливати на економічне становище загалом;
-по-третє, банки надають суб’єктам ринку широкий спектр послуг, що, своєю чергою, також впливає на економічні процеси в суспільстві.
Як вже зазначалося раніше, до фінансових посередників на ринку фінансових послуг в Україні відносяться небанківські фінансові установи.
На сьогодні розвиток небанківських фінансових установ відбувається фрагментарно та повільними темпами.
Ринок небанківських фінансових послуг є частиною ринку фінансових послуг, де надаються фінансові послуги небанківськими фінансовими установами, а до небанківських фінансових установ належать усі юридичні особи, які відповідно до законодавства України внесено до Державного реєстру фінансових установ та не являються банками [3, 20].
Щодо небанківських фінансових установ, то вони теж є професійними учасниками ринку фінансових послуг, які спеціалізуються на наданні фінансових послуг, забезпечуючи кредитування, спільне інвестування, управління активами, страхування, посередництво у купівлі-продажі фінансових інструментів, недержавне пенсійне забезпечення, гарантійні операції тощо.
На сьогоднішній день найбільш розвинутим небанківським фінансовим інститутом є страхові компанії, які забезпечують інвесторам страховий захист від різного роду ризиків. Страхові компанії - це здебільшого спеціалізовані небанківські фінансові інститути, що виконують функції страхування від різних непередбачуваних випадків за рахунок сформованих цільових фондів. Формування цільових фондів страхових компаній здійснюється шляхом залучення коштів підприємств, організацій або населення через сплату страхових внесків на підстав укладених договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми у разі настання страхового випадку.
Важливою небанківською фінансовою установою є кредитні спілки. Кредитні спілки - це громадські організації, що створюються на добровільних засадах з метою акумуляції заощаджень своїх членів для взаємного кредитування.
До основних особливостей організації та діяльності кредитних спілок в Україні, відноситься [6,61]:невеликі членські внески; короткі терміни оформлення позик; обмеження діяльності невеликим колом осіб (членами та пайовиками кредитної спілки); непублічність діяльності; відносини між спілкою і пайовиками виникають на основі членства і не є клієнтськими відносинами; членами кредитних спілок можуть бути тільки фізичні особи; взаємна повна відповідальність членів кредитної спілки.
Основною перевагою кредитних спілок є те, що вони в порівнянні з банками пропонують низьку мінімальну суму кредиту, гнучку систему погашення кредиту та необов’язковість кредитного забезпечення. Кредитна спілка є тим небанківським інститутом, який має можливість надавати фінансові послуги громадянам, які мають невеликі доходи і не дуже високий рівень життя, дрібним підприємцям, а також сільськогосподарським товаровиробникам, які не можуть жодним іншим чином задовольнити свої фінансові потреби.
Однією з небанківських фінансових установ є ломбард. Ломбард — це небанківська фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання споживчого кредиту фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу рухомого майна, яке може легко реалізувати.
На сьогоднішній день ломбарди виконують функцію соціально – економічних стабілізаторів, які зорієнтовані на видачу короткострокових кредитів фізичним особам.
Нетривалий період, на який беруть кредити в ломбардах, можна пояснити високою відсотковою ставкою за ними. Середньозважена річна процентна ставка за фінансовими кредитами ломбардів становить майже 200% [1].
Перспективним інститутом-інвестором на ринку фінансових послуг, який має унікальні можливості щодо акумулювання та подальшого інвестування значних коштів на довготермінові періоди, є недержавні пенсійні фонди (НПФ).
Система недержавного пенсійного забезпечення являється складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільних внесків фізичних осіб та суб’єктів господарювання, крім випадків, що передбачені законодавством, у формуванні пенсійних нагромаджень для отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових пенсійних виплат до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Значущість недержавних пенсійних фондів (НПФ) визначається їхньою спроможністю бути суттєвим джерелом підтримки економіки країни, оскільки трансформуючи вільні кошти індивідуальних та корпоративних інвесторів у інвестиції, вони виступають джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів, які сприяють економічному зростанню національної економіки.
Лізингові компанії серед небанківських фінансових інститутів почали динамічно розвиватися порівняно недавно.
Лізинг - це підприємницька діяльність, яка направлена на інвестування власних або залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоотримувачу майна, яке є власністю лізингодавця або отримується ним у власність за дорученням і згодою з лізингоотримувачем у відповідного продавця за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів [4, 7].
Ефективним і надійним інструментом фінансової підтримки суб’єктів господарювання виступає факторинг.
Факторинг - це фінансова операція, при якій одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за відповідну плату, а клієнт поступається або зобов’язується поступитися фактору своїм правом грошової вимоги до третьої особи (боржника) [2, 37].
При здійсненні факторингової операції беруть участь три сторони: постачальник, покупець та фактор. Економічний зміст факторингової операції проявляється в тому, що постачальник отримує певну суму коштів від фактора, який його обслуговує, у момент відвантаження товару покупцеві до оплати її покупцем. Лише частина суми виплачується у ході певного обумовленого у договорі терміну. Неповна оплата рахунків, у момент їх придбання, служить для фактора гарантією від можливих збитків, у зв’язку з будь-якими обставинами.
Список використаної літератури:
1. Аналітичний огляд ринку небанківських фінансових послуг України за 2015 рік [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rurik.com.ua/documents/research/non_banks_4_2015.pdf
2. Бондаренко П. В. Факторинг ефективний фінансовий механізм / П. В. Бондаренко, В. Г. Бондаренко // Перспективні напрямки світової науки. Збірник статей учасників двадцять п`ятої Міжнародної науково-практичної конференції «Інноваційний потенціал світової науки – ХХI сторіччя». «Природничі та точні науки; Соціально-економічні науки». – 2014. – Т. 2. – С. 35-39.
3. Левченко В.П. Розвиток ринку небанківських фінансових послуг: монографія / В.П. Левченко. – К.: ЦУЛ, 2013. – 368 с.
4. Некрасова О. Л. Механізм правового регулювання діяльності фінансових посередників ринку фінансових послуг [Текст] / О. Л. Некрасова // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності : збірник наукових праць : у 2-х вип. / ПДТУ. – Маріуполь, 2012. – Вип. 1, Т. 2. – С. 157-162.
5. Про банки і банківську діяльність [Електронний ресурс] : закон України № 679-XIV від 7 грудня 2000 р. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121-14.
6. Швець Н. Р. Кредитні спілки в структурі фінансового посередництва / Н. Р., Швець, О. М Осадець // Науковий огляд. – № 8 (18) . – 2015. – С. 56 – 63.

Посилання: Корнійчук А.В., ЕкдМ-51с, 2019, Ринок фінансових послуг

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Ноябрь 2019 (26)
Октябрь 2019 (141)
Сентябрь 2019 (1)
Апрель 2019 (6)
Декабрь 2018 (18)
Ноябрь 2018 (49)
^