Стратегічні орієнтири » Фінансовий ринок 2019 » Шологон Л.Д. Державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні та ЄС
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 9
  • Автор: Lilia
  • Дата: 30-10-2019, 22:02
 (голосов: 0)
30-10-2019, 22:02

Шологон Л.Д. Державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні та ЄС

Категорія: Фінансовий ринок 2019

Шологон Л.Д., 2019 р.
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФМ-52с


Державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні та ЄС

Ринок фінансових послуг є важливим елементом структури народного господарства України, який сьогодні залишається на етапі становлення. Саме тому дослідження питання державного регулювання ринку фінансових послуг в умовах євроінтеграційних процесів має істотне значення для розвитку як самого ринку, так і економіки України в цілому.
Залежно від особливостей функціонування фінансових систем країн виділяють три моделі побудови системи фінансового регулювання та нагляду, серед яких:
1) секторальна, де діє функціональний підхід;
2) модель єдиного нагляду, де діє інтегрований підхід;
3) модель нагляду за завданнями або модель "двох вершин "("twin peaks").
Секторальна модель регулює банківський, страховий, фондовий сектори. При цьому нагляд за кожним сектором здійснюється окремим органом. Секторальна модель нагляду використовується у США, де застосовується розпорошене регулювання, однак в цій країні ефективність визначається тісною співпрацею і меморандумами між різними регуляторами. Також зазначену модель використовують у Греції, Іспанії, Італії, Люксембурзі, Кіпрі, Литві, Португалії, Словенії, Франції — загалом у майже 35% країн світу.
Відповідно до моделі єдиного нагляду, де використовується інтегрований підхід, всі наглядові функції, такі як пруденційний нагляд і регулювання бізнесу, сконцентровані в одному органі нагляду — Центральному банку країни, або ж є єдина, відокремлена від нього наглядова установа. Ця модель використовується у більшості країн ЄС (Німеччина, Фінляндія, Швеція, Швейцарія, Польща, Естонія, Бельгія, Румунія, Болгарія, Австрія) [1, с.71].
Модель "двох вершин" грунтується на розподілі повноважень органів регулювання відповідно до завдань і функцій регулювання, таким чином здійснюється розмежування на пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників і на регулювання бізнесу у фінансовій сфері з метою забезпечення його прозорості.
Така модель використовується у Нідерландах, де основою інституційної реформи було розмежування функцій пруденційного нагляду та регулювання бізнесу. Національний банк Нідерландів, який ще у 2004 р. об'єднався з органами нагляду за пенсійною та страховою сферами, відповідає за пруденційний нагляд за фінансовою сферою. Орган нагляду за фінансовими ринками виконує функції з моніторингу бізнес-сфери, прозорості та достовірності інформації, яка надходить на ринок. З 2013 року ця модель також застосовується у Великобританії [1, с.72].
Варто зазначити, що не існує ідеальної моделі, яка підходитиме усім країнам. На практиці важко назвати країну, де той чи інший підхід застосовується в абсолютно чистому вигляді, зазвичай відбувається певне поєднання різних підходів.
Нині в Україні функціонує трьохрівнева система регулювання фінансового ринку: банківське регулювання здійснює НБУ; на ринку цінних паперів регулятором виступає НКЦПФР; а страховий ринок, ринок кредитних спілок та фінансові компанії регулюються через Нацкомфінпослуг. Причому перший регулятор є незалежним від уряду та економічно самостійним, тоді як два інших координуються Кабінетом Міністрів України та перебувають на бюджетному фінансуванні. Це негативно відбивається на ефективності державного регулювання фінансової сфери. Адже світова практика довела, що державний регулятор повинний мати операційну, інституційну та фінансову самостійність, щоб не піддаватись під політичний вплив уряду [3, с.11].
В контексті євроінтеграційних процесів ринок фінансових послуг розширює свої можливості і набуває ряд переваг: значне розширення клієнтури ринку; збільшення іноземних інвестицій; розширення економічних відносин з міжнародними країнами; збільшення кількості іноземних цінних паперів, що дає можливість отримувати більший прибуток, в тому числі дивіденди; вищий рівень конкуренції, відсутність монополій.
Крім переваг існують також і наступні недоліки: недостатня ліквідність фондового ринку; переважання державних цінних паперів; недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників ринку; нерозвиненість правової бази; низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури; низький рівень корпоративної культури; недостатня обізнаність більшої частини населення з питань ринку фінансових послуг [3, с.12 ].
Система регулювання ринку фінансових послуг, яка вибудована сьогодні в Україні, давно потребує комплексного реформування, тому, ще у червні 2015 році здійснено важливий крок у цьому напрямі — затверджено Комплексну програму розвитку фінансового сектору України до 2020 року.
Головною метою Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року є створення фінансової системи, що здатна забезпечувати сталий економічний розвиток за рахунок ефективного перерозподілу фінансових ресурсів в економіці на основі розбудови повноцінного ринкового конкурентоспроможного середовища згідно зі стандартами Європейського Союзу.
Досягнення визначеної мети забезпечуватиметься шляхом реалізації низки взаємопов'язаних заходів, спрямованих на комплексне реформування фінансового сектору. В основу Програми покладено такі базові принципи:
— регуляторна апроксимація фінансових послуг України до правил та норм ЄС;
— лібералізація фінансових ринків та набуття режиму внутрішнього ринку з ЄС у сфері фінансових послуг;
— збалансованість економічних інтересів через формування ринкового конкурентоспроможного середовища;
— незалежність та ефективність роботи регуляторів, здійснення нагляду на основі оцінки ризиків;
— прозорість та високі стандарти розкриття інформації учасниками фінансового сектору та регуляторами;
— відповідальність та довіра між учасниками фінансового сектору та регуляторами;
— цілісність фінансової системи, всебічний захист прав кредиторів, споживачів та інвесторів [2].
Найоптимальнішим варіантом розвитку механізму державного регулювання фінансової сфери є створення окремого мегарегулятора. Перевагами такої моделі є: закріплення відповідальності за регуляторну діяльність за одним державним органом, уніфікований підхід в нагляді та регулюванні всіх учасників ринку, спрощення та зменшення обсягів їх звітності, єдина інформаційна база даних фінансових установ та ін. Проте можливі і недоліки, зокрема в даному державному органі буде високий ступінь концентрації повноважень. Але таке явище можна нівелювати чіткою організацією підзвітності вищим органам державної влади (Президенту та Верховній Раді). Крім того, створення мегарегулятора відповідатиме євроінтеграційним прагненням України.
16 жовтня 2019 р. Президент України підписав Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функцій із державного регулювання ринків фінансових послуг», метою якого є скорочення кількості регуляторних та контролюючих органів на ринках небанківських фінансових послуг шляхом розподілу функцій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, між іншими органами, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг. Національний банк стане регулятором страхових, лізингових, фінансових компаній, кредитних спілок, ломбардів та бюро кредитних історій, а НКЦПФР регулюватиме недержавні пенсійні фонди та фонди фінансування будівництва [4].
Отже, останні новини свідчать, що завдання, які ставить перед собою Уряд України щодо створення дієвої регулятивної інфраструктури на фінансовому ринку, в цілому співпадають з сучасною методологією формування наглядових структур для розвинених ринків ЄС. Питання євроінтеграції для України є доволі складним та проблематичним, проте для економіки відкриваються нові можливостей, які дозволять створити умови в тому числі і для забезпечення нормального функціонування ринку фінансових послуг.

Список використаних джерел:

1. Дороніна І. І. Регулювання фінансового ринку в Україні та ЄС/ І. І.Дороніна// Інвестиції: практика та досвід. Cерія: «Економічна наука» . – 2019. – №7. – с. 70-76.
2. Комплексна Програма розвитку фінансового сектору України до 2020 року від 18.06.2015 р. № 391 (у редакції рішення Правління Національного банку України від 16 cічня 2017 року № 28) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=43352266
3. Розвиток фінансового ринку в Україні: проблеми та перспективи: Матеріали VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, 08 Листопада 2018 р. – Полтава: ПолтНТУ, 2018. – с. 11-13.
4. Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/2800235-prezident-pidpisav-zakon-pro-split.html

Посилання: Ринок фінансових послуг, ЕкфМ-52с, 2019

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Ноябрь 2019 (26)
Октябрь 2019 (141)
Сентябрь 2019 (1)
Апрель 2019 (6)
Декабрь 2018 (18)
Ноябрь 2018 (49)
^