Стратегічні орієнтири » Фінансовий ринок 2019 » Паламар Н.В. Проблеми правового регулювання ринків фінансових послуг
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 9
  • Автор: nadiia.palamar
  • Дата: 31-10-2019, 13:38
 (голосов: 0)
31-10-2019, 13:38

Паламар Н.В. Проблеми правового регулювання ринків фінансових послуг

Категорія: Фінансовий ринок 2019

Паламар Н.В., 2019
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМН-51
Проблеми правового регулювання ринків фінансових послуг
Досліджуючи правове регулювання ринків фінансових послуг, а також державне регулювання на ринках таких послуг, необхідно підкреслити, що відносини між суб’єктами на ринках фінансових послуг мають різноплановий характер, одна їх частина є предметом фінансово правового регулювання, інша – предметом цивільно-правового та господарсько-правового регулювання.
Розглядаючи відносини на ринках фінансових послуг у частині їх охоплення сферою фінансово правового регулювання, необхідно зазначити про вплив норм фінансового права, що значною мірою пов’язано зі здійсненням фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Сьогодні, із розвитком науки фінансового права і дослідженням нових категорій й понять через призму категорії публічності, прийнято розглядати категорії «фінансова діяльність держави» та «фінансова діяльність органів місцевого самоврядування» через категорію «публічна фінансова діяльність» [2].
Залежно від визначеного законом розподілу компетенцій спеціальних органів державного регулювання ринків фінансових послуг, ринки фінансових послуг поділяються на:
1) ринок банківських послуг та діяльності з переказу коштів – НБУ;
2) ринок цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі – НКЦПФР);
3) інш. ринки фінансових послуг – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – Нацкомфінпослуг);
4) ринок інвестиційних послуг – Нацкомфінпослуг, НБУ, НКЦПФР [1].
При цьому, метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:
 проведення єдиної ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
 захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;
 контролю за прозорістю та відкритістю ринку;
 створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
 створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків з урахуванням інтересів суспільства.
Законодавець передбачає закріплення за кожним органом окремого напрямку (сфери) здійснення ними своєї діяльності. У дійсності ж вони взаємодіють між собою і розмежувати повноваження цих органів досить складно, тому що деякі сектори ринку фінансових послуг взаємопов’язані, і вони контролюються одночасно декількома регуляторами. Зокрема, банківські установи, є активними учасниками фондового ринку, і тому підпадають під регулювання НКЦПФР, при цьому банківські установи утворюють фінансові групи з небанківськими фінансовими установами, які підпадають під регулювання Нацкомфінпослуг [1]. Крім того, сам НБУ є професійним учасником ринку цінних паперів, адже не лише є агентом уряду при розповсюдженні державних цінних паперів, а й сам постійно здійснює операції з купівлі-продажу цінних паперів, виступає як дилер; створює вторинний ринок цінних паперів; виконує функції депозитарію, клірингового та розрахункового центру. А НКЦПФР виконує функції основного регулятора цінних паперів в Україні, контролює операції з ними, які провадяться як банківськими так й небанківськими фінансовими установами.
Сьогодні чинне законодавство розглядає фінансову послугу як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб. У випадках, передбачених законодавством, фінансові послуги надають за рахунок коштів, залучених від інших осіб з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Виходячи з вищевикладеного, ми бачимо, що немає чіткого розмежування функцій уповноважених органів на ринках фінансових послуг, а існуючий розподіл компетенції спеціально уповноважених органів може обґрунтовуватися більш традиційним вибором системи адміністративного регулювання фінансових ринків, ніж видами суб’єктів та їх операцій. Для визначення належного правового механізму регулювання ринків необхідно додатково класифікувати ринки по видам фінансових послуг з урахуванням особливостей активів на кожному ринку.
Залежно від виду фінансових послуг та активів (як окремого критерію), які мають місце на цьому ринку, з метою деталізації та усунення ймовірних ризиків, ринки в Україні поділяються на підставі законодавства на ринки: 1) банківських послуг; 2) страхових послуг; 3) інвестиційних послуг; 4) операцій з цінними паперами; 5) кредитних послуг; 6) інших видів ринків, що забезпечують обіг фінансових активів [2].
Система державного регулювання ринку фінансових послуг, що існує в Україні, має такі недоліки:
 відсутність єдиного узгодженого підходу до процесу регулювання ринку;
 труднощі здійснення консолідованого нагляду за наданням фінансових послуг;
 значний обсяг видатків Державного бюджету на утримання спеціальних органів виконавчої влади, що займаються регулюванням ринку;
 недостатній рівень захисту прав споживачів фінансових послуг.
Учасниками ринків фінансових послуг законодавство визначає юридичних осіб та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачів таких послуг. Виникає питання: чи є особи, які проводять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, учасниками ринків фінансових послуг? Звичайно є, однак про них не зазначено у Законі, так само як і не визначено, що потрібно розуміти під посередницькою послугою на ринку фінансових послуг. Незважаючи на це, чинне законодавство досить часто оперує поняттям «посередницькі послуги». Так, дане поняття зустрічаємо у Постанові Верховного Суду «Про стягнення заборгованості за договором про надання посередницьких послуг» [4], у Постанові Кабінету Міністрів України «Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для збереження та функціонування національної еталонної бази» [3] та в інших нормативно-правових актах.
Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» статтею 4 відносить факторинг до фінансових послуг. Однак у розділі 6 «Ліцензування діяльності фінансових установ» Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [5] відповідно до статті 34 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: 1) страхової діяльності; 2) діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; 3) надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; 4) діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Про факторинг мова не йде, а це означає, що відповідно до Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» здійснювати факторингові операції можна без отримання на це ліцензії.
Таким чином, сьогодні постає потреба у внесенні змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» з метою вдосконалення нормативно-правового регулювання і захисту інтересів кредиторів, вкладників банків та споживачів фінансових послуг, а також для зниження рівня ризиків фінансової системи.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Глібко С. В. Актуальні питання правового регулювання ринків фінансових послуг в Україні : монографія / С. В. Глібко, Г. М. Шовкопляс, І. О. Ониськів. – Х. : Право, 2016. – 186 с.
2. Латковська Т.А. Проблеми правового регулювання ринків фінансових послуг в умовах глобалізації» : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ir.nmu.org.ua/bitstream/handle/123456789/148267/148-151.pdf?sequence=1
3. Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для збереження та функціонування національної еталонної бази: постанова Кабінету Міністрів України: від 14.09.2011 р. № 967.
4. Про стягнення заборгованості за договором про надання посередницьких послуг: постанова Верховного Суду: від 09.03.2004 р. № 9/354/2.
5. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України

Посилання: Ринок фінансових послуг, ЕкфМН-51, 2019

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Ноябрь 2019 (26)
Октябрь 2019 (141)
Сентябрь 2019 (1)
Апрель 2019 (6)
Декабрь 2018 (18)
Ноябрь 2018 (49)
^