Існує безліч наукових підходів до визначення сутності факторингу, які підтверджують багатогранність та багатоаспектність даного поняття у його теоретичному та практичному аспектах. Так, законодавство свідчить про те, що серед фінансових послуг, які на договірних засадах надаються банками та фінансовими установами своїм клієнтам, певне місце посідають операції з факторингу, тобто придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані інші послуги та прийняття послугонадавачем на себе ризику виконання таких вимог і прийом платежів.[2, 3]
Вітчизняний економіст Ю. М. Лисенко підходить до визначення цього терміна дещо іншим чином. Він стверджує, що факторинг — це фінансова операція, за якою одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт поступається або зобов'язується поступитися фактору своїм правом грошової вимоги до третьої особи (боржника).[4]
Інші джерела зазначають, що факторинг – це особливий вид беззаставного фінансування на цілі поповнення обігових коштів в обмін на відступлення прав вимоги дебіторської заборгованості або грошей, які будуть оплачені постачальникові через певний час у майбутньому за поставлений товар, виконані роботи або надані послуги. Фактично факторинг дозволяє вивільнити вкладені постачальником кошти у товар або у виконання робіт чи надання послуг, іншими словами – обміняти первинний бухгалтерський документ на гроші.
Учасниками факторингової угоди є три сторони:
1) фактор – банк або фінансова компанія як сторона згідно з договором факторингу, якій клієнт відступив права грошової вимоги до дебіторів за відвантажену їм продукцію (виконані роботи, надані послуги);
2) постачальник (клієнт фактора) – це юридична особа, яка поставляє товар (виконує роботи, надає послуги) дебіторові з відтермінуванням платежу;
3) покупець (дебітор) – це юридична особа, яка купує товари (роботи, послуги) у клієнта з відтермінуванням платежу. [5]
За умови, що фактором виступає банк, то типовий механізм факторингу охоплює такі етапи:
1)продавець здійснює постачання товару покупцю на умовах відстрочення;
2)продавець переуступає банку право грошової вимоги до покупця за поставлений товар;
3)після отримання документів про постачання товарів, послуг банк виплачує продавцю 95% від суми платежу за поставлений товар чи надані послуги, а решту суми боргу банк тимчасово отримує у зв’язку з прийняттям ризику непогашення боргу;
4)боржник одержує від продавця письмове повідомлення про відступення права грошової вимоги банку;
5)боржник сплачує за поставлені йому товари або надані послуги на умовах відстрочення платежу шляхом переказування коштів на спеціальний рахунок банку, а отримана сума йде на погашення відступленої клієнтом на користь банку заборгованості;
6)банк залишок платежу спрямовує на рахунок продавця.
Тому банки-фактори пропонують такі види угод:
oдоговір повного обслуговування – відкритий факторинг без права регресу, пропонується постійним клієнтам;
oугода повного обслуговування з правом регресу для нових клієнтів, що можуть перейти в категорію постійних;
oагентська угода або оптовий факторинг – банк купує неоплачені боргові вимоги, але не ставить вимог до покупця (цим займається продавець), тому послуги фактора опла¬чуються після повного погашення зобов’язань;
oзакритий договір, коли продавець зацікавлений лише в кредитуванні, однак підвищує ризик фактора, а отже, зростають вимоги до клієнта. [1]
Варто звернути увагу на те, що серед основних функцій факторингу можна виділити такі:
•фінансування поставок товарів;
•управління дебіторською заборгованістю, що передбачає:
-контроль за своєчасністю оплати заборгованості,
-експертизу документів, що підтверджують дійсність поставки товарів;
•уникнення валютних, процентних, ліквідних, ринкових ризиків;
•інформаційне обслуговування клієнта (оцінка платоспроможності контрагентів постачальника). [5]
Крім того, факторинг дає змогу постачальникові мінімізувати ризики, пов'язані із відстроченням оплати придбання товару або послуги, зменшує необхідність у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товар або послугу та дає змогу постачальнику отримати кошти за свою дебіторську заборгованість. В загальному портфелі факторингу 64% займають підприємства торгівлі, 33% - підприємства-виробники агропромисловості, 3% підприємства малого і середнього бізнесу.
Як для постачальників, так і для покупців факторинг має свої переваги. Зокрема, для постачальників – це збільшення кількості потенційних покупців, покращення ділового іміджу, платоспроможності та трансформація дебіторської заборгованості в грошові ресурси. Для покупців існують такі можливості, як проведення розрахунків з постачальниками з відтермінуванням платежу та збільшення об’єму закупівель. Ще однією перевагою є відсутність необхідності в банківському кредиті. [1]
Отже, з усього вищенаведеного, можна зробити висновок, що факторинг — це особливо вигідна форма фінансування, що дає змогу керівництву і працівникам сконцентруватися на виробничих проблемах і максимізації прибутку, що прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати з ведення рахунків. Але для забезпечення розвитку ринку факторингу в Україні необхідно створити умови для формування спеціалізованих факторингових компаній, котрі зможуть професійно здійснювати факторинг як комплексну операцію: фінансування, інформаційно-аналітичне обслуговування та робота з дебіторами клієнта.
Список використаної літератури:
1.Еш С. М. Ринок фінансових послуг: навч. посібник – К.: Центр учбової літератури, 2018. — 420 с.
2.Закон України «Про банки і банківську діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14
3.Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14
4.Лисенко Ю. М. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності: навч. посібник. — К., 2005. — С. 179.
5.Факторинг: навч. посібник / О. Д. Вовчак, В. І. Рудевська, А. Л. Єпіфанова. – Київ : ДВНЗ «Університет банківської справи», 2017. – 299 с.
Вітчизняний економіст Ю. М. Лисенко підходить до визначення цього терміна дещо іншим чином. Він стверджує, що факторинг — це фінансова операція, за якою одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт поступається або зобов'язується поступитися фактору своїм правом грошової вимоги до третьої особи (боржника).[4]
Інші джерела зазначають, що факторинг – це особливий вид беззаставного фінансування на цілі поповнення обігових коштів в обмін на відступлення прав вимоги дебіторської заборгованості або грошей, які будуть оплачені постачальникові через певний час у майбутньому за поставлений товар, виконані роботи або надані послуги. Фактично факторинг дозволяє вивільнити вкладені постачальником кошти у товар або у виконання робіт чи надання послуг, іншими словами – обміняти первинний бухгалтерський документ на гроші.
Учасниками факторингової угоди є три сторони:
1) фактор – банк або фінансова компанія як сторона згідно з договором факторингу, якій клієнт відступив права грошової вимоги до дебіторів за відвантажену їм продукцію (виконані роботи, надані послуги);
2) постачальник (клієнт фактора) – це юридична особа, яка поставляє товар (виконує роботи, надає послуги) дебіторові з відтермінуванням платежу;
3) покупець (дебітор) – це юридична особа, яка купує товари (роботи, послуги) у клієнта з відтермінуванням платежу. [5]
За умови, що фактором виступає банк, то типовий механізм факторингу охоплює такі етапи:
1)продавець здійснює постачання товару покупцю на умовах відстрочення;
2)продавець переуступає банку право грошової вимоги до покупця за поставлений товар;
3)після отримання документів про постачання товарів, послуг банк виплачує продавцю 95% від суми платежу за поставлений товар чи надані послуги, а решту суми боргу банк тимчасово отримує у зв’язку з прийняттям ризику непогашення боргу;
4)боржник одержує від продавця письмове повідомлення про відступення права грошової вимоги банку;
5)боржник сплачує за поставлені йому товари або надані послуги на умовах відстрочення платежу шляхом переказування коштів на спеціальний рахунок банку, а отримана сума йде на погашення відступленої клієнтом на користь банку заборгованості;
6)банк залишок платежу спрямовує на рахунок продавця.
Тому банки-фактори пропонують такі види угод:
oдоговір повного обслуговування – відкритий факторинг без права регресу, пропонується постійним клієнтам;
oугода повного обслуговування з правом регресу для нових клієнтів, що можуть перейти в категорію постійних;
oагентська угода або оптовий факторинг – банк купує неоплачені боргові вимоги, але не ставить вимог до покупця (цим займається продавець), тому послуги фактора опла¬чуються після повного погашення зобов’язань;
oзакритий договір, коли продавець зацікавлений лише в кредитуванні, однак підвищує ризик фактора, а отже, зростають вимоги до клієнта. [1]
Варто звернути увагу на те, що серед основних функцій факторингу можна виділити такі:
•фінансування поставок товарів;
•управління дебіторською заборгованістю, що передбачає:
-контроль за своєчасністю оплати заборгованості,
-експертизу документів, що підтверджують дійсність поставки товарів;
•уникнення валютних, процентних, ліквідних, ринкових ризиків;
•інформаційне обслуговування клієнта (оцінка платоспроможності контрагентів постачальника). [5]
Крім того, факторинг дає змогу постачальникові мінімізувати ризики, пов'язані із відстроченням оплати придбання товару або послуги, зменшує необхідність у відволіканні значних адміністративних ресурсів для отримання оплати від покупця за поставлені товар або послугу та дає змогу постачальнику отримати кошти за свою дебіторську заборгованість. В загальному портфелі факторингу 64% займають підприємства торгівлі, 33% - підприємства-виробники агропромисловості, 3% підприємства малого і середнього бізнесу.
Як для постачальників, так і для покупців факторинг має свої переваги. Зокрема, для постачальників – це збільшення кількості потенційних покупців, покращення ділового іміджу, платоспроможності та трансформація дебіторської заборгованості в грошові ресурси. Для покупців існують такі можливості, як проведення розрахунків з постачальниками з відтермінуванням платежу та збільшення об’єму закупівель. Ще однією перевагою є відсутність необхідності в банківському кредиті. [1]
Отже, з усього вищенаведеного, можна зробити висновок, що факторинг — це особливо вигідна форма фінансування, що дає змогу керівництву і працівникам сконцентруватися на виробничих проблемах і максимізації прибутку, що прискорює одержання більшої частини платежів, гарантує повне погашення заборгованості і знижує витрати з ведення рахунків. Але для забезпечення розвитку ринку факторингу в Україні необхідно створити умови для формування спеціалізованих факторингових компаній, котрі зможуть професійно здійснювати факторинг як комплексну операцію: фінансування, інформаційно-аналітичне обслуговування та робота з дебіторами клієнта.
Список використаної літератури:
1.Еш С. М. Ринок фінансових послуг: навч. посібник – К.: Центр учбової літератури, 2018. — 420 с.
2.Закон України «Про банки і банківську діяльність» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2121-14
3.Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2664-14
4.Лисенко Ю. М. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності: навч. посібник. — К., 2005. — С. 179.
5.Факторинг: навч. посібник / О. Д. Вовчак, В. І. Рудевська, А. Л. Єпіфанова. – Київ : ДВНЗ «Університет банківської справи», 2017. – 299 с.
