Україна формує класичну трирівневу пенсійну систему. Третій рівень створено у вигляді добровільного недержавного забезпечення за пенсійними схемами з певними внесками. Його основу становлять недержавні пенсійні фонди (НПФ), діяльність яких у країні поки що не можна назвати активною.
НПФ вкладають отримані від їх учасників гроші в цінні папери, щоб отримувати від цього прибуток. НПФ вважаються найбільшими світовими інвесторами, де обертаються трильйони доларів.
В Україні НПФ працюють вже понад 15 років. В Україні налічується 62 НПФ, 20 з яких — з активами понад 10 млн грн. Згідно з офіційною статистикою, на початок 2019 року їхніми учасниками були 855 тис осіб із загальним обсяг коштів понад 2,7 млрд грн.
Недержавні пенсійні фонди (НПФ) з визначеним внеском працюють в Україні з 2005 року.
Недержавні пенсійні фонди — фінансові устави, які збирають кошти від фізичних і юридичних осіб, а компанія з управління фінансами інвестує в різні фінансові інструменти — депозити, державні та комерційні облігації, акції, нерухомість, дорогоцінні метали тощо. [2]
НПФ повинні надавати перевагу банківським депозитам і державним облігаціям, а інвестиції в ризиковані акції — складати меншість у портфелі. Уся інформація про фонд, його історію та інвестиційну стратегію повинна бути у відкритому доступі на сайті та регулярно оновлюватися
• Відкритий пенсійний фонд – учасником може бути будь-яка особа, незалежно від місця роботи або професії. Створити такий фонд має право одна або декілька юридичних осіб.
• Корпоративний пенсійний фонд – можуть створити один або декілька роботодавців. Будь-який роботодавець, що не є засновником, може приєднатися до корпоративного фонду на підставі договору про участь, що укладають з радою фонду. Учасниками є працівники засновника(ів) та роботодавців, які уклали договір з фондом. Приклади такого виду фондів – корпоративні НПФи НБУ, Укрексімбанку та Укрпошти.
• Професійний пенсійний фонд – можуть створити декілька юридичних осіб – роботодавців та/або об’єднання фізичних осіб, зокрема профспілки або фізичні особи зі схожою професійною діяльністю (родом занять). Брати участь у такому фонді мають право лише особи, що працюють у певній професійній сфері, визначеній у статуті НПФ. Прикладом такого НПФ є фонд «Магістраль», створений Професійною спілкою залізничників (АТ «Укрзалізниця» – державна адміністрація залізничного транспорту) і транспортних будівельників України. [3]
Учасники недержавних пенсійних фондів можуть одержувати три види пенсійних виплат:
• довічні ануїтети (якщо учасник придбав ануїтет у компанії страхування життя);
• пенсійні виплати на визначений строк (але не менш ніж на 10 років);
• одноразова виплата (у визначених законом випадках, наприклад, у разі інвалідності або смерті тощо). [2]
Переваги НПФ:
• відсутність фіксованого внеску, який потрібно сплачувати щомісяця. Учасник фонду самостійно обирає суму, яку може або хоче сплачувати;
• у звичайному банку можна відкрити депозит лише на два роки, їх можна зняти майже будь-якої миті й витратити. Натомість кошти в НПФ недоступні до досягнення пенсійного віку;
• для НПФ діють пільги, тоді як вкладники в банках сплачують 18% податку на доходи фізичних осіб і 1,5% військового збору. [2]
Оскільки недержавне пенсійне забезпечення було запроваджене не дуже давно (з 2005 року), для накопичення капіталу, достатнього для придбання довічного ануїтету, було надто мало часу. В результаті з 80 800 учасників 3-го рівня переважна більшість (близько 95%) одержала невеликі одноразові виплати, які становили в середньому кілька тисяч гривень, або близько $25.
Але за 14 років діяльності система недержавного пенсійного забезпечення не досягла успіхів. Станом на 31 грудня 2018 року загальна сума коштів у системі недержавного пенсійного забезпечення дорівнювала 2 745,2 млн грн ($100 млн), або 3 210 грн ($115) у середньому на одного учасника НПФ. За обсягом активів найбільшим на пенсійному ринку є корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України (НБУ) – у його розпорядженні майже половина всіх коштів 3-го рівня (1 326 млн. грн.). Система недержавного пенсійного забезпечення налічує 855 300 учасників, що становить лише 5% ринку праці в Україні. [3]
Більшість (54%) учасників 3-го рівня сконцентровані лише в двох НПФ: у професійному НПФ «Магістраль»4 Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників Державної адміністрації залізничного транспорту України (326 467 осіб, або 38% всіх учасників 3-го рівня, станом на кінець 2018 року) та у відкритому НПФ «Європа» (133 790 осіб, або 16% всіх учасників). На рахунку одного учасника НПФ «Магістраль» в середньому лише 118 грн пенсійних накопичень, а НПФ «Європа» – 215 грн (станом на 31.12.2018). [3]
Загальні показники діяльності НПФ 3-го рівня залишаються низькими. За п’ять років (з грудня 2013 р. по грудень 2018 р.), середньорічний чистий номінальний інвестиційний дохід (за вирахуванням витрат на оплату послуг) становив 9,6%. За той самий період середньорічний рівень інфляції сягнув 19,2%.
Отже, учасники НПФ в середньому отримали від’ємний чистий інвестиційний дохід (з вирахуванням витрат на оплату послуг та інфляції) в розмірі -8,1% на рік. Практика показує, що збільшення суми та строку сплати внесків недостатньо, якщо немає основного компонента – позитивного довгострокового чистого інвестиційного доходу, враховуючи інфляцію та адміністративні витрати. Лише один фонд, який включає 2% активів на ринку НПФ, за 2014-2018 роки спромігся випередити інфляцію. Водночас, за 2016-2018 роки частка таких фондів становить 29%, а частка їх активів в системі — понад 85%. [1] (рис. 1.1).
Одним з головних негативних чинників, що впливають на результати діяльності НПФ, є обмеженість інструментарію для інвестування активів пенсійних фондів. Наразі НПФ інвестують переважно в інструменти з фіксованою прибутковістю — депозити та облігації на початку 2019 року становили 91,5% портфелів українських НПФ. (рис. 1.2)
Через низькі загальні економічні показники України, нерозвинуті ринки капіталу й відсутність належних та надійних можливостей для інвестування недержавні пенсійні фонди інвестують переважно у два види фінансових інструментів: державні цінні папери (1 263,5 млн грн, або 46,0% станом на 31.12.2018) та банківські депозити (985,5 млн грн, або 35,9%). Інвестиції в облігації українських підприємств становили лише 298,6 млн грн, або 10,9%, в об’єкти нерухомості – 47,3 млн грн, або 1,7%, та в акції (українських та іноземних емітентів) – 47,5 млн грн, або 1,7%. Інвестиції в державні цінні папери та банківські депозити перевищили 90% портфелів чотирьох найбільших НПФ. В інших країнах такі консервативні види активів (державні цінні папери та банківські депозити) асоціюються з рахунками осіб передпенсійного віку, а не тих, хто ще перебуває в активній, накопичувальній стадії своєї трудової діяльності
Низькі показники діяльності НПФ зумовлені багатьма причинами, а саме:
• несприятливою макроекономічною ситуацією,
• відсутністю розвинутих ринків капіталу й надійних фінансових інструментів,
• низьким рівнем доходів населення та нерозумінням необхідності заощаджувати на пенсію,
• недостатнім пропагуванням важливості (навіть відсутністю інформації про існування) недержавних пенсійних схем. [3]
Високий рівень шахрайства, зростанню якого сприяє слабке регулювання, недостатнє розкриття інформації та слабкий нагляд (правозастосування), значно підірвав довіру населення до НПФ. У 2015 році жертвою шахрайських дій став КНПФ НБУ, сума активів якого перевищувала 50% розміру всього ринку НПФ. Два колишні інвестиційні менеджери фонду нібито за незаконну винагороду розмістили активи на депозитних рахунках неплатоспроможних банків і в облігаціях підприємств, що були визнані неплатоспроможними. Укладались договори, за якими КНПФ НБУ брав на себе відповідальність за ризики неповернення кредитів, що видавались за рахунок пенсійних активів фонду, розміщених на депозитах у банках. КНПФ НБУ втратив пенсійних активів на 900 млн грн, що тоді дорівнювало близько 40% всіх активів системи недержавного пенсійного забезпечення. [3]
Отже, недержавні пенсійні фонди – це основа третього рівня пенсійної системи в Україні – недержавного пенсійного забезпечення. Існує ряд проблем, які перешкоджають активному розвитку цього сегменту в українській економіці. Держава повинна приділяти більше уваги ринку фінансових інструментів, щоб створити передумови для успішної діяльності НПФ.
Список використаних джерел:
1. Григорій Овчаренко "Закрити, гроші роздати". Що не так з недержавними пенсійними фондами? 04.09.2019 року Економічна правда. [Електронний ресурс]. Режим доступу: – https://www.epravda.com.ua/publications/2019/09/4/651242/
2. Вікторія Руденко «Як накопичити на гідну пенсію» 14.06.2018 року. Громадське. [Електронний ресурс]. Режим доступу: – https://hromadske.ua/posts/yak-nakopychyty-hidnu-pensiiu
3. Недержавне пенсійне забезпечення в Україні: оцінка та рекомендації. Проект USAID «Трансформація фінансового сектору», липень 2019 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: – http://www.fst-ua.info/wp-content/uploads/2019/07/Voluntary_Private_Pensions_in_Ukraine-Assessment_jul2019_ua.pdf
НПФ вкладають отримані від їх учасників гроші в цінні папери, щоб отримувати від цього прибуток. НПФ вважаються найбільшими світовими інвесторами, де обертаються трильйони доларів.
В Україні НПФ працюють вже понад 15 років. В Україні налічується 62 НПФ, 20 з яких — з активами понад 10 млн грн. Згідно з офіційною статистикою, на початок 2019 року їхніми учасниками були 855 тис осіб із загальним обсяг коштів понад 2,7 млрд грн.
Недержавні пенсійні фонди (НПФ) з визначеним внеском працюють в Україні з 2005 року.
Недержавні пенсійні фонди — фінансові устави, які збирають кошти від фізичних і юридичних осіб, а компанія з управління фінансами інвестує в різні фінансові інструменти — депозити, державні та комерційні облігації, акції, нерухомість, дорогоцінні метали тощо. [2]
НПФ повинні надавати перевагу банківським депозитам і державним облігаціям, а інвестиції в ризиковані акції — складати меншість у портфелі. Уся інформація про фонд, його історію та інвестиційну стратегію повинна бути у відкритому доступі на сайті та регулярно оновлюватися
• Відкритий пенсійний фонд – учасником може бути будь-яка особа, незалежно від місця роботи або професії. Створити такий фонд має право одна або декілька юридичних осіб.
• Корпоративний пенсійний фонд – можуть створити один або декілька роботодавців. Будь-який роботодавець, що не є засновником, може приєднатися до корпоративного фонду на підставі договору про участь, що укладають з радою фонду. Учасниками є працівники засновника(ів) та роботодавців, які уклали договір з фондом. Приклади такого виду фондів – корпоративні НПФи НБУ, Укрексімбанку та Укрпошти.
• Професійний пенсійний фонд – можуть створити декілька юридичних осіб – роботодавців та/або об’єднання фізичних осіб, зокрема профспілки або фізичні особи зі схожою професійною діяльністю (родом занять). Брати участь у такому фонді мають право лише особи, що працюють у певній професійній сфері, визначеній у статуті НПФ. Прикладом такого НПФ є фонд «Магістраль», створений Професійною спілкою залізничників (АТ «Укрзалізниця» – державна адміністрація залізничного транспорту) і транспортних будівельників України. [3]
Учасники недержавних пенсійних фондів можуть одержувати три види пенсійних виплат:
• довічні ануїтети (якщо учасник придбав ануїтет у компанії страхування життя);
• пенсійні виплати на визначений строк (але не менш ніж на 10 років);
• одноразова виплата (у визначених законом випадках, наприклад, у разі інвалідності або смерті тощо). [2]
Переваги НПФ:
• відсутність фіксованого внеску, який потрібно сплачувати щомісяця. Учасник фонду самостійно обирає суму, яку може або хоче сплачувати;
• у звичайному банку можна відкрити депозит лише на два роки, їх можна зняти майже будь-якої миті й витратити. Натомість кошти в НПФ недоступні до досягнення пенсійного віку;
• для НПФ діють пільги, тоді як вкладники в банках сплачують 18% податку на доходи фізичних осіб і 1,5% військового збору. [2]
Оскільки недержавне пенсійне забезпечення було запроваджене не дуже давно (з 2005 року), для накопичення капіталу, достатнього для придбання довічного ануїтету, було надто мало часу. В результаті з 80 800 учасників 3-го рівня переважна більшість (близько 95%) одержала невеликі одноразові виплати, які становили в середньому кілька тисяч гривень, або близько $25.
Але за 14 років діяльності система недержавного пенсійного забезпечення не досягла успіхів. Станом на 31 грудня 2018 року загальна сума коштів у системі недержавного пенсійного забезпечення дорівнювала 2 745,2 млн грн ($100 млн), або 3 210 грн ($115) у середньому на одного учасника НПФ. За обсягом активів найбільшим на пенсійному ринку є корпоративний недержавний пенсійний фонд Національного банку України (НБУ) – у його розпорядженні майже половина всіх коштів 3-го рівня (1 326 млн. грн.). Система недержавного пенсійного забезпечення налічує 855 300 учасників, що становить лише 5% ринку праці в Україні. [3]
Більшість (54%) учасників 3-го рівня сконцентровані лише в двох НПФ: у професійному НПФ «Магістраль»4 Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників Державної адміністрації залізничного транспорту України (326 467 осіб, або 38% всіх учасників 3-го рівня, станом на кінець 2018 року) та у відкритому НПФ «Європа» (133 790 осіб, або 16% всіх учасників). На рахунку одного учасника НПФ «Магістраль» в середньому лише 118 грн пенсійних накопичень, а НПФ «Європа» – 215 грн (станом на 31.12.2018). [3]
Загальні показники діяльності НПФ 3-го рівня залишаються низькими. За п’ять років (з грудня 2013 р. по грудень 2018 р.), середньорічний чистий номінальний інвестиційний дохід (за вирахуванням витрат на оплату послуг) становив 9,6%. За той самий період середньорічний рівень інфляції сягнув 19,2%.
Отже, учасники НПФ в середньому отримали від’ємний чистий інвестиційний дохід (з вирахуванням витрат на оплату послуг та інфляції) в розмірі -8,1% на рік. Практика показує, що збільшення суми та строку сплати внесків недостатньо, якщо немає основного компонента – позитивного довгострокового чистого інвестиційного доходу, враховуючи інфляцію та адміністративні витрати. Лише один фонд, який включає 2% активів на ринку НПФ, за 2014-2018 роки спромігся випередити інфляцію. Водночас, за 2016-2018 роки частка таких фондів становить 29%, а частка їх активів в системі — понад 85%. [1] (рис. 1.1).
Одним з головних негативних чинників, що впливають на результати діяльності НПФ, є обмеженість інструментарію для інвестування активів пенсійних фондів. Наразі НПФ інвестують переважно в інструменти з фіксованою прибутковістю — депозити та облігації на початку 2019 року становили 91,5% портфелів українських НПФ. (рис. 1.2)
Через низькі загальні економічні показники України, нерозвинуті ринки капіталу й відсутність належних та надійних можливостей для інвестування недержавні пенсійні фонди інвестують переважно у два види фінансових інструментів: державні цінні папери (1 263,5 млн грн, або 46,0% станом на 31.12.2018) та банківські депозити (985,5 млн грн, або 35,9%). Інвестиції в облігації українських підприємств становили лише 298,6 млн грн, або 10,9%, в об’єкти нерухомості – 47,3 млн грн, або 1,7%, та в акції (українських та іноземних емітентів) – 47,5 млн грн, або 1,7%. Інвестиції в державні цінні папери та банківські депозити перевищили 90% портфелів чотирьох найбільших НПФ. В інших країнах такі консервативні види активів (державні цінні папери та банківські депозити) асоціюються з рахунками осіб передпенсійного віку, а не тих, хто ще перебуває в активній, накопичувальній стадії своєї трудової діяльності
Низькі показники діяльності НПФ зумовлені багатьма причинами, а саме:
• несприятливою макроекономічною ситуацією,
• відсутністю розвинутих ринків капіталу й надійних фінансових інструментів,
• низьким рівнем доходів населення та нерозумінням необхідності заощаджувати на пенсію,
• недостатнім пропагуванням важливості (навіть відсутністю інформації про існування) недержавних пенсійних схем. [3]
Високий рівень шахрайства, зростанню якого сприяє слабке регулювання, недостатнє розкриття інформації та слабкий нагляд (правозастосування), значно підірвав довіру населення до НПФ. У 2015 році жертвою шахрайських дій став КНПФ НБУ, сума активів якого перевищувала 50% розміру всього ринку НПФ. Два колишні інвестиційні менеджери фонду нібито за незаконну винагороду розмістили активи на депозитних рахунках неплатоспроможних банків і в облігаціях підприємств, що були визнані неплатоспроможними. Укладались договори, за якими КНПФ НБУ брав на себе відповідальність за ризики неповернення кредитів, що видавались за рахунок пенсійних активів фонду, розміщених на депозитах у банках. КНПФ НБУ втратив пенсійних активів на 900 млн грн, що тоді дорівнювало близько 40% всіх активів системи недержавного пенсійного забезпечення. [3]
Отже, недержавні пенсійні фонди – це основа третього рівня пенсійної системи в Україні – недержавного пенсійного забезпечення. Існує ряд проблем, які перешкоджають активному розвитку цього сегменту в українській економіці. Держава повинна приділяти більше уваги ринку фінансових інструментів, щоб створити передумови для успішної діяльності НПФ.
Список використаних джерел:
1. Григорій Овчаренко "Закрити, гроші роздати". Що не так з недержавними пенсійними фондами? 04.09.2019 року Економічна правда. [Електронний ресурс]. Режим доступу: – https://www.epravda.com.ua/publications/2019/09/4/651242/
2. Вікторія Руденко «Як накопичити на гідну пенсію» 14.06.2018 року. Громадське. [Електронний ресурс]. Режим доступу: – https://hromadske.ua/posts/yak-nakopychyty-hidnu-pensiiu
3. Недержавне пенсійне забезпечення в Україні: оцінка та рекомендації. Проект USAID «Трансформація фінансового сектору», липень 2019 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: – http://www.fst-ua.info/wp-content/uploads/2019/07/Voluntary_Private_Pensions_in_Ukraine-Assessment_jul2019_ua.pdf
