Стратегічні орієнтири » Фінансові інвестиції 2019 » Семенчук К.О. Перспективи функціонування венчурних інвестиційних фондів України з врахуванням зарубіжного досвіду
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 33
  • Автор: Катерина
  • Дата: 26-11-2019, 22:18
 (голосов: 0)
26-11-2019, 22:18

Семенчук К.О. Перспективи функціонування венчурних інвестиційних фондів України з врахуванням зарубіжного досвіду

Категорія: Фінансові інвестиції 2019

Однією з важливих проблем української економіки є створення дієвої системи інститутів спільного інвестування, зокрема венчурних інвестиційних фондів, у найбільш ризикових сферах діяльності.
Не зважаючи домінування венчурного капіталу в структурі інститутів спільного інвестування України, необхідно розуміти, що венчурні інвестиційні фонди в Україні відрізняються від аналогічних фондів у світі. Відповідно до положень Закону України "Про інститути спільного інвестування", венчурний фонд – це специфічний інститут спільного інвестування, правила формування, існування та закриття якого вмонтовані у загальні правила діяльності ІСІ та компаній з управління активами.
В Україні фонд вважається венчурним у разі, якщо він є недиверсифікованим ІСІ закритого типу, який здійснює виключно приватне (закрите) розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних осіб та фізичних осіб. При чому коло фізичних осіб, які можуть бути учасником венчурного фонду, обмежене. Фізична особа може бути учасником венчурного фонду за умови придбання цінних паперів такого фонду в кількості, яка за номінальною вартістю цих цінних паперів складає суму не менше ніж 1500 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі. Після детального аналізу вищезгаданого закону є підстави зазначити на відсутності на законодавчому рівні вимог до виконання венчурними фондами інвестування саме в інноваційні високо ризиковані проекти. Виходячи з того, що необхідність інвестувати в інноваційні проекти на законодавчому рівні не закріплена, не можна стверджувати і про спрямованість венчурних ІСІ в Україні на інноваційне інвестування [3].
Взагальному створення венчурного фонду надає інвестору наступні можливості:
1. Проводити оперативний перерозподіл коштів між проектами або компаніями за рахунок цього значно спрощується процес управління фінансовими потоками та підвищується його ефективність.
2. Уникати «проміжного» оподаткування проектів, значно збільшуючи при цьому власні обігові кошти та економлячи на необхідності залучення додаткових кредитних коштів [6].
3. Здійснювати захист від рейдерських атак і недружніх поглинань шляхом забезпечення інвестицій заставою у вигляді об'єкта інвестування.
4. Проводити швидкий перерозподіл коштів між проектами, що значно спрощує процес управління фінансовими потоками і підвищує його ефективність [2].
5. Залучати кошти інших інвесторів для реалізації спільних проектів.
6. Здійснювати повний контроль над операційною діяльністю фонду та самостійно визначати об’єкти інвестування.
7. Додатково залучати кошти іноземних інвесторів для реалізації власних інвестиційних проектів, уникаючи складні юридичні процедури державної реєстрації таких інвестицій, які присутні у випадках здійснення прямих іноземних інвестиції без залучення інвестиційного фонду.
8. Зберігати свою анонімність, як інвестора, у випадку коли венчурний фонд виступає номінальним власником акцій [6].
Податковим кодексом України передбачено, що будь-які доходи від діяльності інституту спільного інвестування звільняються від оподаткування податком на прибуток. Тобто в той час як більшість юридичних осіб на загальній системі оподаткування повинні оподатковувати свій прибуток за ставкою 18%, прибуток інвестиційного фонду від оподаткування звільнений. Оподаткуванню підлягає тільки розподіл прибутку ІСІ, тобто виплата дивідендів.
Вищенаведені преференції уже самі по собі достатній привід для інвесторів відкрити інвестиційний фонд та почати здійснювати господарську діяльність через нього. Однак навіть ті, у кого уже налагоджені бізнес-процеси та які не бажають міняти структуру свого бізнесу можуть суттєво оптимізувати податкове навантаження на нього через використання ІСІ. Для цього існує чимало інструментів.
Венчурні інвестиційні фонди мають право надавати процентну позику юридичним особам у яких вони володіють не менш, ніж 10% статутного капіталу. Це одна із відмінностей, яка вирізняє венчурні фонди від усіх інших, яким надання позик заборонено. Таким чином підприємство, що генерує дохід (далі – операційна компанія), внаслідок виплати ІСІ суми позики та відсотків по ній нарощуватиме свої витрати, які згідно з правилами бухгалтерського обліку зменшуватимуть фінансовий результат до оподаткування. Крім того, Податковий кодекс не містить жодних обмежень щодо включення до витрат сплачених відсотків ІСІ. А податкові наслідки з ПДВ по операціях з надання позики не виникають. Результат – операційна компанія зменшує розмір прибутку та суму сплаченого податку на прибуток відповідно, а інвестиційний фонд отримує дохід, який до моменту виплати дивідендів взагалі не підлягає оподаткуванню [7].
Ще один спосіб оптимізувати податкове навантаження – придбання інвестиційним фондом нерухомого майна, машин, обладнання, транспорту та здача його в оренду операційній компанії. Відповідно операційна компанія буде здійснювати орендні платежі ІСІ, що призведе до збільшення його витрат, зменшення фінансового результату до оподаткування, зменшення податку на прибуток та акумулювання доходу на інвестиційному фонді. Слід пам’ятати, що надання майна в оренду є об’єктом оподаткування податком на додану вартість. По суті навантаження з ПДВ перекладається із операційної компанії на інвестиційний фонд, а в загальному по групі збільшення податкового навантаження не відбувається.
Таким чином, у поєднанні із простотою адміністрування й податковими стимулами, наданими інститутам спільного інвестування (включаючи венчурні інвестиційні фонди), відсутність наведених обмежень робить венчурні фонди ефективним інвестиційним інструментом [6].
Досвід країн з розвинутою економікою, які використовували венчурний капітал для підвищення їх конкурентоспроможності, свідчить про значне зростання у них виробництва конкурентоспроможної продукції, прискорене використання новітніх технологій в усіх галузях промисловості, підвищення зайнятості населення тощо [8].
Вітчизняний ринок венчурного капіталу має певні відмінності від іноземних ринків, такі як інша сфера інвестування венчурного капіталу (за кордоном це – виробництво електронних новинок, комп’ютерної техніки, біотехнологій, інформаційної безпеки, генної інженерії, а в Україні – будівництво, переробка сільськогосподарської продукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля), переважання інвестиційного кредиту, недосконалість законодавчої бази та недостатня державна підтримка у сфері венчурного підприємництва [4].
Таким чином, в Україні існують певні проблеми на шляху до розвитку венчурного бізнесу. Серед труднощів, з якими зіштовхуються венчурні фонди й приватні інвестори в Україні, можна назвати наступні [1]:
- недостатнє число компаній для венчурного фінансування;
- мала кількість привабливих інноваційних проектів з необхідної фондами прибутковістю й темпами росту;
- низький рівень культури корпоративного керування в малих компаніях, нерозуміння особливостей стратегій інноваційного розвитку й можливостей його фінансування;
- готовність більшості фондів інвестувати переважно в компанії на пізніх стадіях – росту й розширення;
- недостатня присутність венчурних фондів у регіонах України;
- низька поінформованість або невірне подання про особливості діяльності й підходів венчурних фондів, особливо в регіонах країни;
- недостатня кількість фахівців з відповідною кваліфікацією й досвідом інвестиційного менеджменту для роботи в керуючих компаніях фондів;
- труднощі із залученням приватного капіталу у фонди через недосконалість правової форми і недосконалості законодавства;
- невідповідність українського юридичного поля в області регулювання акціонерних відносин традиціям міжнародного права, у випадку венчурних інвестицій ;
- малий розмір капіталу деяких фондів, що робить їх непривабливими для керуючих компаній міжнародного рівня, які не бачать можливості покриття управлінських витрат, що приводить до використання фахівців недостатньої кваліфікації.
На сьогоднішній день розвиток венчурної індустрії в Україні стримується слабкою законодавчою базою, нерозвиненістю фондового ринку, непрозорістю фінансової діяльності компаній, відсутністю гарантій для інвестора. Збільшенню числа операторів венчурного ринку в Україні, не сприяє й існуюча система державного ліцензування та сертифікації, а також постійний тиск на інвесторів і підприємців з боку різних контролюючих органів.
Крім того, специфічні для України додаткові ризики венчурного бізнесу полягають в наступному. По-перше, складно знайти підприємство з перспективою швидкого зростання капіталізації. По-друге, нестабільність законодавства не дозволяє інвесторам планувати свою діяльність на довгострокову перспективу, а адже венчурні інвестиції розраховані на строк від 3 до 7 років. По-третє, величезні розміри тіньового сектора економіки не дають можливості інвестору вигідно продати свою частку в компанії, оскільки не завжди на підставі звітних даних можна вірно проаналізувати фінансовий стан господарюючого суб'єкта [1].
Традиційні джерела формування інвестиційних фондів у більшості країн світу – це кошти приватних інвесторів, інвестиційних інститутів, пенсійних фондів, страхових компаній, різних урядових агентств і міжнародних організацій. Проте структура джерел венчурного капіталу значно відрізняється специфікою країн, що є наслідком особливостей законодавчого регулювання і укоріненими у фінансовій сфері нормами. В Україні джерелами венчурного капіталу виступають вільні фінансові ресурси великих компаній, пенсійних фондів, страхових компаній та інших комерційних установ. Порівняно зі США та країнами Західної Європи спектр значно вужчий, що спричинює дефіцит фінансування для розвитку та функціонування венчурних фондів в Україні.
Проте, виходячи з досвіду розвитку венчурної індустрії на Заході, вже сьогодні можна говорити про те, які умови повинні бути виконані, щоб венчурні фонди грали дійсно серйозну роль у фінансуванні зростаючих галузей української економіки. Перша умова для розвитку венчурних фондів – доступ до джерел фінансування інвестицій. Коло осіб, які можуть інвестувати у венчурні фонди є досить обмеженим. Це істотно скорочує потенційну інвестиційну базу для венчурних інвестицій. Нагадаємо, що бурхливий розвиток венчурних фондів у США почався саме після того, як пенсійним фондам було дозволено інвестувати до 10 % своїх активів у венчурні проекти. По суті, джерелами фінансування венчурних фондів в Україні на сьогодні можуть стати або вільні кошти українських фінансово промислових груп, або кошти закордонних інвесторів (приватні або інституційні).
У рамках вирішення надзавдання збереження та примноження науково-технічного потенціалу України перед державою особливо гостро стоїть питання забезпечення привабливості для приватного венчурного інвестора саме науково- і технічно значущих проектів. Вирішити це питання можливо за допомогою таких заходів:
- участю держави у страхуванні венчурних ризиків у стратегічно важливих наукових і технологічних напрямках;
- створенням державного венчурного фонду, покликаного керувати розміщенням наданих державою коштів у спеціалізованих регіональних венчурних фондах;
- виконанням державної програми заходів з розвитку венчурного фінансування, забезпечення державних заходів підтримки венчурних фондів і допомоги у підготовці в масштабах країни корпусу менеджерів для вирішення завдань управління інвестиціями в науково-технічно орієнтованих проектах.
Для успішної реалізації проектів венчурного інвестора повинні бути створені певні умови, а саме:
- наявність ринків та галузей, що швидко розвиваються;
- перспективи розвитку окремої компанії;
- наявність кваліфікованого менеджменту компанії, який зможе ефективно використати інвестиції та підвищити вартість компанії;
- достатній рівень розвитку фондового ринку, що дасть змогу об'єктивно оцінити поточну вартість компанії, тобто створити сприятливі умови для вигідного продажу венчурним інвестором пакету акцій компанії, яка виступає об'єктом інвестування [1].
Отже, українськi та європейськi венчурні інвестиційні фонди об’єднує тільки назва. На заході класичний венчурний фонд інвестує в стартапи, тобто в бізнес и на початковому етапі розвитку, коли найчастіше є тільки ідея, команда однодумців і якісь напрацювання. У нас же в законодавстві венчурними називаються фонди, які мають право інвестувати куди завгодно, на відміну від невенчурних фондів, інвестиції в які дуже регламентовані [5]. Тобто, існує яскраво виражена необхідність внести зміни до законодавства про венчурну діяльність, яка має лише норми загального характеру [6].
На сьогодні ми маємо співставити зарубіжний досвід з нашими можливостями і зробити все, щоб венчурний бізнес в Україні, в класичному його розумінні, теж запрацював на всю потужність. У цьому, в першу чергу, повинна бути зацікавлена держава. Отже, треба почати саме з державної підтримки і можливості застосування зарубіжного досвіду в цьому напрямі.
Список використаних джерел:
1. Андрійченко Ж. О. Проблеми розвитку венчурного капіталу в Україні / Ж. О. Андрійченко, О. С. Шараметов // Молодий вчений. – 2015. – №2. – С. 898-901.
2. Венчурні фонди // Офіційний сайт інвестиційного холдингу Pro Capital Group [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://pro-capital.ua/ua/services/asset-management/venture-funds/
3. Веремієнко А.С. Місце та сутність венчурних інвестиційних фондів серед інститутів спільного інвестування в Україні / А.С. Веремієнко // Економіка та держава. ¬¬– 2017. – №6. – С. 90–93.
4. Гук О. В. Принципи венчурного фінансування у різних країнах / О. В. Гук, Г. А. Мохонько // Економіка і суспільство. – 2017. – №11. – С. 205-209.
5. Дудчик О. Ю . Венчурне інвестування в Україні / О. Ю . Дудчик, Д. І. Безпалова, А. Д. Довгопола // Східна Європа: економіка, бізнес та управління. – 2017. – №6(11). – С. 286-291.
6. Мальська М. П., Мандюк Н. Л., Занько Ю. С. Корпоративне управління: теорія та практика. Підручник.– К.: Центр учбової літератури, 2012. – 360 с.
7. Оптимізація податкового навантаження через використання інвестиційних фондів // Офіційний сайт юридичної компанії Moris Group [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.moris.com.ua/optimizatsiya-podatkovogo-navantazhennya-cherez-vikoristannya-investitsijnih-fondiv/
8. Товмасян В. Р. Проблеми розвитку венчурного інвестування в Україні / В.Р. Товмасян // Економіка та держава. – 2015. – № 2. – С. 152-156.

Посилання: ЕКдМ-51с

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Ноябрь 2019 (26)
Октябрь 2019 (141)
Сентябрь 2019 (1)
Апрель 2019 (6)
Декабрь 2018 (18)
Ноябрь 2018 (49)
^