УДК 336
© Іванов М. П., 2020
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКе-31с
Реформування економіки, проблеми зайнятості населення і приховане безробіття, політичні та соціальні перетворення в Україні зумовлюють збільшення кількості злочинів корисливо насильницької спрямованості. Серед найбільш соціально небезпечних і поширених злочинів можна виділити вимагання, яке дотепер залишається невід’ємним кримінальним супутником процесу розвитку ринкових відносин у нашій державі. Під вимаганням розуміють вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати у таємниці.
Вимагання – один з головних шляхів отримання кримінальних прибутків організованих злочинних груп, засіб установлення контролю за економічними процесами, забезпечення монополії у найбільш прибуткових видах бізнесу. В останні роки спостерігається не лише кількісне зростання даної категорії злочинів, а й значні якісні зміни — все більше ускладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги під різноманітного роду погрозами видати гроші і цінності — до витончених способів вилучення власності членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.
Вивчення та аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що для вимагання характерні такі ознаки, як високий ступінь латентності, організованість і ретельна підготовка злочинних дій, особливо у тих випадках, коли вимаганням займаються злочинні групи, протидія слідству з боку заінтересованих осіб. У криміналістичній характеристиці вимагання насамперед варто виділити інформацію про суб’єкта і жертву злочину, способи та обставини його вчинення.
За своїм соціальним статусом вимагачів можна поділити на дві групи:
1) явно кримінальні елементи — особи, які вчиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед, це члени організованих злочинних угруповань);
2) зовнішньо законослухняні громадяни — працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств (вартові, експедитори, а інколи й керівники вказаних структур); студенти вищих навчальних закладів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники підприємств; представники спортивних товариств (тренери, інструктори); працівники правоохоронних органів.
Жертви вимагання також можуть бути поділені на дві групи. До першої групи належать законослухняні громадяни — це, як правило, особи, які займаються підприємницькою діяльністю або державні службовці, функціональні обов’язки яких стосуються розподілу квот і видачі ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності. До другої групи належать особи, діяльність яких має протиправний характер: організатори фінансових «пірамід», посередники з «відмивання» коштів, хабарники, учасники незаконних і сумнівних угод та ін. Нерідко вимагання стає засобом вирішення конфліктів між злочинними угрупованнями щодо поділу сфер впливу.
Треба відверто визнати, що в нашій державі немає загальносоціального запобігання, оскільки держава не встигає належним чином реагувати на руйнівні наслідки перехідної економіки України і на даному етапі соціальна політика спрямована головним чином на відтворення і розвиток таких суспільних відносин, яким властиві криміногенні явища, що підвищують рівень злочинності та продовжують породжувати нові види злочинів. До основних напрямів загальносоціального запобігання вимаганню можна віднести:
1) соціально-економічні (боротьба з безробіттям; розвиток доступної освіти; забезпечення надання належних послуг соціальної сфери; створення конкурентоспроможної промисловості та його всебічна підтримка);
2) політичні (перерозподіл коштів з репресивних державних програм на фундаментальні довготривалі програми, розраховані на усунення соціально-економічних хвороб суспільства; введення мажоритарної виборчої системи; побудова неупередженої системи судових і правоохоронних органів та ін.);
3) організаційно-управлінські (втілення найкращого світового досвіду з удосконалення суспільних відносин і методів запобіжної діяльності);
4) культурно-виховні (відродження виховної функції соціальних інститутів; викорінення «кулачного» права та культу грубої сили; підвищення контролю до ЗМІ, що містить сцени насильства, жорстокість, підриває основи суспільної моралі);
5) правові (підвищення правосвідомості населення; викорінення правового нігілізму).
Щоб хоч якось покращити ситуацію держава повинна якнайшвидше мобілізувати сили та засоби із запобігання злочинності та її видів, для чого необхідно:
а) усунути причини і умови, що сприяють вчинення злочинів, та підвищити відповідальності, у першу чергу, керівництва держави, правоохоронних органів за прийняті управлінські рішення;
б) змінити вже прийняті закони і посилити контроль за здійсненням заходів програм соціально-економічного розвитку та витрачанням бюджетних коштів відповідними розпорядниками;
в) запровадити у країні дієвий механізм соціально-правового контролю і забезпечити належний рівень правосвідомості громадян тощо.
На перший погляд, здійснення найближчим часом хоча б частини виділених заходів і завдань здається майже нереальним. Однак усе перелічене є пріоритетними напрямами діяльності уряду, закріпленими у безлічі нормативних актів, прийнятих останніми роками. Тому слід говорити про відповідальність і професійність відповідних органів державної влади і управління у здійсненні поставлених і намічених завдань державного значення. З іншого боку, реалізація хоча б частини вказаних напрямів загально соціального запобігання вимаганням дозволить нейтралізувати і по можливості усунути головні детермінанти даного злочину: паразитичний спосіб життя злочинців, їх прагнення до «легких» грошей та інші різновиди корисливості тощо.
Таким чином, здійснювати запобігання такому розповсюдженому й небезпечному явищу, як вимагання лише шляхом застосування норм КК України неможливо. Тому єдиним вірним шляхом буде використання на практиці положень теорії запобігання злочинності, заснованої на заходах загально соціального запобігання, які тільки в комплексі їх застосування можуть дати позитивний і реальний ефект у боротьбі з цим злочином.
1) http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KNIGI/1_DISKI/KRIM/html/%D0%93%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0_33.htm
2) http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/5615/1/Kolodygnuy_231.pdf
3) http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/MONOGRAFII_2014/Kolodygnuy_2010.pdf
© Іванов М. П., 2020
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКе-31с
Методи протидії вимаганню
Реформування економіки, проблеми зайнятості населення і приховане безробіття, політичні та соціальні перетворення в Україні зумовлюють збільшення кількості злочинів корисливо насильницької спрямованості. Серед найбільш соціально небезпечних і поширених злочинів можна виділити вимагання, яке дотепер залишається невід’ємним кримінальним супутником процесу розвитку ринкових відносин у нашій державі. Під вимаганням розуміють вимогу передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберігати у таємниці.
Вимагання – один з головних шляхів отримання кримінальних прибутків організованих злочинних груп, засіб установлення контролю за економічними процесами, забезпечення монополії у найбільш прибуткових видах бізнесу. В останні роки спостерігається не лише кількісне зростання даної категорії злочинів, а й значні якісні зміни — все більше ускладнюються способи вчинення вимагання: від простої вимоги під різноманітного роду погрозами видати гроші і цінності — до витончених способів вилучення власності членами злочинних угруповань у комерційних структур та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю.
Вивчення та аналіз судово-слідчої практики свідчить про те, що для вимагання характерні такі ознаки, як високий ступінь латентності, організованість і ретельна підготовка злочинних дій, особливо у тих випадках, коли вимаганням займаються злочинні групи, протидія слідству з боку заінтересованих осіб. У криміналістичній характеристиці вимагання насамперед варто виділити інформацію про суб’єкта і жертву злочину, способи та обставини його вчинення.
За своїм соціальним статусом вимагачів можна поділити на дві групи:
1) явно кримінальні елементи — особи, які вчиняють вимагання у вигляді промислу і розглядають даний вид злочинної діяльності як засіб існування (насамперед, це члени організованих злочинних угруповань);
2) зовнішньо законослухняні громадяни — працівники комерційних та охоронних структур, банків, акціонерних товариств (вартові, експедитори, а інколи й керівники вказаних структур); студенти вищих навчальних закладів, учні технікумів, коледжів та училищ; робітники підприємств; представники спортивних товариств (тренери, інструктори); працівники правоохоронних органів.
Жертви вимагання також можуть бути поділені на дві групи. До першої групи належать законослухняні громадяни — це, як правило, особи, які займаються підприємницькою діяльністю або державні службовці, функціональні обов’язки яких стосуються розподілу квот і видачі ліцензій на здійснення певних видів підприємницької діяльності. До другої групи належать особи, діяльність яких має протиправний характер: організатори фінансових «пірамід», посередники з «відмивання» коштів, хабарники, учасники незаконних і сумнівних угод та ін. Нерідко вимагання стає засобом вирішення конфліктів між злочинними угрупованнями щодо поділу сфер впливу.
Треба відверто визнати, що в нашій державі немає загальносоціального запобігання, оскільки держава не встигає належним чином реагувати на руйнівні наслідки перехідної економіки України і на даному етапі соціальна політика спрямована головним чином на відтворення і розвиток таких суспільних відносин, яким властиві криміногенні явища, що підвищують рівень злочинності та продовжують породжувати нові види злочинів. До основних напрямів загальносоціального запобігання вимаганню можна віднести:
1) соціально-економічні (боротьба з безробіттям; розвиток доступної освіти; забезпечення надання належних послуг соціальної сфери; створення конкурентоспроможної промисловості та його всебічна підтримка);
2) політичні (перерозподіл коштів з репресивних державних програм на фундаментальні довготривалі програми, розраховані на усунення соціально-економічних хвороб суспільства; введення мажоритарної виборчої системи; побудова неупередженої системи судових і правоохоронних органів та ін.);
3) організаційно-управлінські (втілення найкращого світового досвіду з удосконалення суспільних відносин і методів запобіжної діяльності);
4) культурно-виховні (відродження виховної функції соціальних інститутів; викорінення «кулачного» права та культу грубої сили; підвищення контролю до ЗМІ, що містить сцени насильства, жорстокість, підриває основи суспільної моралі);
5) правові (підвищення правосвідомості населення; викорінення правового нігілізму).
Щоб хоч якось покращити ситуацію держава повинна якнайшвидше мобілізувати сили та засоби із запобігання злочинності та її видів, для чого необхідно:
а) усунути причини і умови, що сприяють вчинення злочинів, та підвищити відповідальності, у першу чергу, керівництва держави, правоохоронних органів за прийняті управлінські рішення;
б) змінити вже прийняті закони і посилити контроль за здійсненням заходів програм соціально-економічного розвитку та витрачанням бюджетних коштів відповідними розпорядниками;
в) запровадити у країні дієвий механізм соціально-правового контролю і забезпечити належний рівень правосвідомості громадян тощо.
На перший погляд, здійснення найближчим часом хоча б частини виділених заходів і завдань здається майже нереальним. Однак усе перелічене є пріоритетними напрямами діяльності уряду, закріпленими у безлічі нормативних актів, прийнятих останніми роками. Тому слід говорити про відповідальність і професійність відповідних органів державної влади і управління у здійсненні поставлених і намічених завдань державного значення. З іншого боку, реалізація хоча б частини вказаних напрямів загально соціального запобігання вимаганням дозволить нейтралізувати і по можливості усунути головні детермінанти даного злочину: паразитичний спосіб життя злочинців, їх прагнення до «легких» грошей та інші різновиди корисливості тощо.
Таким чином, здійснювати запобігання такому розповсюдженому й небезпечному явищу, як вимагання лише шляхом застосування норм КК України неможливо. Тому єдиним вірним шляхом буде використання на практиці положень теорії запобігання злочинності, заснованої на заходах загально соціального запобігання, які тільки в комплексі їх застосування можуть дати позитивний і реальний ефект у боротьбі з цим злочином.
Використані джерела
1) http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KNIGI/1_DISKI/KRIM/html/%D0%93%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0_33.htm
2) http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/5615/1/Kolodygnuy_231.pdf
3) http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/MONOGRAFII_2014/Kolodygnuy_2010.pdf
