Стратегічні орієнтири » Фінансовий ринок 2020 » Олійник Е.М. Державне регулювання фінансового ринку
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 35
  • Автор: Evelina
  • Дата: 21-09-2020, 22:35
 (голосов: 0)
21-09-2020, 22:35

Олійник Е.М. Державне регулювання фінансового ринку

Категорія: Фінансовий ринок 2020

Олійник Е.М., 2020
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФ-41з

Державне регулювання фінансового ринку

Держава на фінансовому ринку може як виступати у ролі споживача фінансових послуг, так і виконувати специфічну і дуже важливу функцію - регулювання фінансового ринку, яка полягає у здійсненні державою комплексу заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за діяльністю фінансових посередників і запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері.

Потреба в регулюванні фінансового ринку визначається такими чинниками:

- на фінансовому ринку працює величезна кількість його учасників, тих, хто має надлишкові фінансові активи, і тих, хто їх потребує. Інтереси цих учасників, передусім професіоналів, тобто тих, хто має професійні фінансові знання, часто є діаметрально протилежними, антагоністичними, тому держава має впроваджувати відповідну систему регулювання;
- найбільш численною категорією інвесторів на фінансовому ринку є приватні особи, які мають надлишкові грошові кошти, готові надати їх на комерційних засадах у користування, але фаховими фінансовими знаннями не володіють. Без створення надійної системи захисту прав та інтересів цих інвесторів фінансовий ринок взагалі не буде працювати; - на фінансовому ринку реалізуються державні інтереси з приводу втілення макроекономічної політики, яка забезпечує комплекс економічних і політичних пріоритетів, і держава повинна бути впевнена, що фінансовий ринок з його інструментами працюватиме в контексті цих пріоритетів.
Функції регулювання і контролю за ринком цінних паперів здійснюється державою шляхом формування спеціальних структур, потреба в яких зумовлена специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за розкриттям великих масивів інформації, видачею великої кількості ліцензій та спеціальних дозволів, організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників фінансового ринку, необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм у сфері фінансових послуг, яка динамічно розвивається і змінюється, а також низкою інших обставин.
Зарубіжний досвід не дає однозначної організації системи регулювання і контролю на ринку фінансових послуг. Різноманітність підходів у цій сфері визначається насамперед ступенем розвитку фінансового ринку; особливостями законодавства, яке в різних державах вирізняється рівнем жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних взяти на себе значну частину роботи з регулювання діяльності на ньому, тощо.

Згідно з вказаними чинниками розрізняють форми, прийоми і методи діяльності з регулювання і контролю виконання законодавства та правил цивілізованої поведінки на фінансовому ринку, а також відповідальності за їх порушення.

У країнах з розвиненою ринковою економікою регулювання фінансового ринку є, як правило, дворівневим. На верхньому рівні регулювання здійснюється відповідним державним органом, що функціонує у визначеному правовому полі. Нижчий рівень регулювання забезпечується саморегулівними організаціями, що створюються професійними учасниками фінансового ринку (різного роду біржі, асоціації, союзи, ліги тощо).

Державне регулювання є загальнообов'язковим, субординаційним і здійснюється на умовах застосування примусу, якщо це необхідно, до учасників фінансового ринку. Головним завданням цього регулювання є узгодження інтересів учасників ринку через певні правові обмеження і заборони, а також через непряме втручання держави у діяльність фінансового ринку. Заходами такого втручання є: податкова політика, яка впливає на потребу у фінансових активах; монетарна політика, що регулює пропозицію фінансових активів; зовнішньоекономічна політика, котра регулює операції з іноземною валютою; боргова політика, яка впливає на внутрішній ринок позичкових капіталів, тощо.

Щодо регулювання, яке забезпечується саморегулівними організаціями, то воно здійснюється не методами жорстких нормативних приписів, а через переговорний процес, індивідуальні погодження з окремими учасниками фінансового ринку тощо. У різних державах співвідношення між впливом верхнього і нижнього рівнів регулювання є різним. Наприклад, у США і Франції переважає державне регулювання фінансового ринку, а у Великій Британії домінує регулювання фінансового ринку через саморегулівні організації.

В Україні державне регулювання фінансового ринку здійснюється за допомогою таких державних структур:

1. Національного банку України (НБУ) у частині регулювання ринку банківських послуг. Банківське регулювання є однією з функцій НБУ, що полягає у створенні системи норм, які впорядковують діяльність комерційних банків, визначають її загальні принципи, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства. Основні економічні та правові засади кредитування закріплені в чинному законодавстві України.

Відповідно до Закону України "Про банки та банківську діяльність", НБУ видає комерційним банкам ліцензію на кредитування юридичних і фізичних осіб. Комерційний банк може отримати ліцензію на надання кредитів позичальникам за умови виконання вимог НБУ, що містяться в положенні про порядок ліцензування банків в Україні і нормативних документів щодо кредитування. Власне ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських операцій вітчизняних комерційних банків, діяльність яких згідно з установленими НБУ обов'язковими вимогами не загрожувала б інтересам їх клієнтів.

2. Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) щодо регулювання ринків цінних паперів і похідних цінних паперів.

Основними завданнями НКЦПФР є:

1) формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні, сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;
2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних;
3) здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування;
4) захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень;
5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;
6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.
3. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) у частині регулювання інших ринків фінансових послуг.
Основними завданнями Нацкомфінпослуг є:

1) формування та забезпечення реалізації політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг (крім ринку банківських послуг і ринків цінних паперів та похідних цінних паперів);
2) розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг і вирішення системних питань їх функціонування;
3) забезпечення розроблення та координації єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;
4) здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері;
5) захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування у межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобігання і припинення порушень законодавства на ринку фінансових послуг;
6) узагальнення практики застосування законодавства України з питань фінансових послуг і ринків і розроблення пропозицій щодо їх вдосконалення;
7) розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції;
8) координація діяльності з іншими державними органами;
9) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг.
Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг зобов'язані співпрацювати, тобто своєчасно повідомляти один одного про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків. Вони також мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

З метою співпраці та координації своєї діяльності НБУ, НКЦПФР та Нацкомфінпослуг зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу на квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами таких нарад складають відповідні протоколи та/або укладають міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та угодах, обов'язкові для розгляду і впровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання ринків фінансових послуг здійс­нюється:

1) щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;

2) щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів — Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

3) щодо інших ринків фінансових послуг — спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Указом Президента України від 4 квітня 2003 р. № 292/2008 затверджено Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг).

Держфінпослуг є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом і одночасно спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Основними завданнями Держфінпослуг у межах її повноважень є:

1) проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг;

2) розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг;

3) здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері;

4) захист прав споживачів фінансових послуг через застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;

5) узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення і внесення пропозицій щодо його удосконалення;

6) запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг;

7) сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Держфінпослуг має право в межах своїх повноважень:

1) вимагати під час реєстрації фінансових установ та ліцензування їх діяльності документи, визначені законодавством України;

2) одержувати в установленому порядку від фінансових установ звітність та іншу інформацію згідно із законодавством, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій та громадян — інформацію, необхідну для виконання покладених на
Держфінпослуг завдань;

3) здійснювати інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб;

4) залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій усіх форм власності (за погодженням з їхніми керівниками), консультативних та експертних організацій до розгляду питань, що належать до її компетенції, а також зовнішніх експертів, які мають відповідну кваліфікацію, до проведення перевірок (інспектування) фінансових установ;

5) вимагати від посадових осіб фінансових установ, діяльність яких підлягає регулюванню і нагляду з боку Держфінпослуг, надання пояснень, необхідної інформації та документів;

6) досліджувати дані про клієнта фінансової установи тільки з метою виконання завдань нагляду;

7) установлювати порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування;

8) проводити перевірки, у тому числі тематичні та зустрічні, щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; призначати не частіше від одного разу на рік проведення за рахунок страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

9) видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень законодавства про страхову діяльність, а в разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

10) видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а в разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового або перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

11) одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

12) застосовувати до фінансових установ, які не додержуються законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, такі заходи впливу:
а) зобов’язати порушника вжити заходів до усунення порушення; б) вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи; в) накладати штрафи відповідно до закону; г) тимчасово зупиняти дію або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг; д) відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати її тимчасову адміністрацію; е) затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи; є) порушувати питання про ліквідацію фінансової установи;

13) призначати проведення примусової санації фінансової установи у випадках та порядку, установлених законом;

14) звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом;

15) засновувати друковані засоби масової інформації, а також висвітлювати питання розвитку та функціонування ринків фінансових послуг в інших засобах масової інформації;

16) одержувати в установленому порядку від органів статистики, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених завдань;

17) користуватися базами даних Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг і забезпечення діяльності фінансових установ, та надавати відповідну інформацію зазначеним органам;

18) утворювати в разі потреби за погодженням з Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним комітетом України, міністерствами та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади комісії та робочі групи;

19) у межах співробітництва з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав:

а) надавати та одержувати інформацію з питань нагляду за фінансовими ринками й установами, яка не становить державної таємниці та не призводить до розголошення професійної таємниці;

б) надавати інформацію стосовно до діяльності окремих фінансових установ у випадках і в порядку, встановлених у відповідних міжнародних договорах, учасником яких є Україна;

в) брати участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах, зустрічах, нарадах з питань, що належать до її компетенції;

г) репрезентувати Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та укладати в межах своїх повноважень міжнародні договори.

Посилання: ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФ-41з, фінансовий ринок

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Сентябрь 2020 (15)
Июнь 2020 (3)
Май 2020 (109)
Апрель 2020 (6)
Март 2020 (6)
Декабрь 2019 (1)
^