Дербіна Р. В. 2020
ЛНУ імені Івана Франка,Екф-42з (Самбірська філія), 21.09.2020
ТЕМА: СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Фінансовий ринок являє собою специфічну сферу економічних відносин, що формуються на певному економічному просторі, зі сформованою правовою, технічною, економічною, податковою інфраструктурою, яка постійно змінюється.
На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу), причому в одних суб’єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.
Фінансові ресурси трансформуються у фінансові фонди, а частина заощаджень – у реальні інвестиції.
Фінансовий ринок – складовий елемент ринку ресурсів. В економічній літературі можна зустріти різні визначення фінансового ринку:
– сукупність кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до позичальників і назад;
– механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників на основі попиту і пропозиції;
– ринок грошей;
– грошові відносини, що складаються у процесі купівлі–продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах;
– загальне позначення ринків, де проявляються попит і пропозиція на різноманітні платіжні засоби.
Отже, фінансовий ринок – це місце купівлі–продажу фінансових ресурсів та
сукупність інститутів, що забезпечують їх обіг, тобто сукупність соціально–економічних відносин у сфері трансформації тимчасово вільних грошових коштів в позичковий капітал та цінні папери через фінансово-кредитні інститути на основі попиту і пропозиції.
Об’єктами цих відносин (фінансовими інструментами) виступають грошовокредитні ресурси і цінні папери (ЦП).
Суб’єктами відносин є держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій (підприємства різних форм власності, окремі громадяни) та фінансові посередники.
Всіх суб’єктів фінансового ринку можна об’єднати в три групи:
1. Позичальники – це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб’єктів для розвитку своєї діяльності, і стають дебіторами (боржниками) перед інвесторами (кредиторами).
2. Інвестори – громадяни та юридичні особи України або іноземних держав, а також держави в особі їх урядів, які приймають рішення про вкладення власних, позикових чи залучених коштів в об’єкти інвестування. Вони продають свої фонди на ринку, встановлюють плату за їх використання для того, щоб ці фонди приносили дохід. Отже, інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів і покупців.
3. Фінансові інститути – це посередники, що забезпечують зустріч позичальника й інвестора (кредитора) на фінансовому ринку. Вони здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позичковий капітал.
Передача коштів від «заощаджувачів» до «позичальників» через фінансові ринки
називається прямим фінансуванням, а через фінансових посередників – опосередкованим (непрямим) фінансуванням.
За прямого фінансування позичальники залучають кошти безпосередньо від кредиторів (інвесторів) на фінансових ринках через продаж їм цінних паперів. В країнах з розвиненою ринковою економікою головними суб’єктами фінансового ринку виступають домашні господарства, в яких у більшості випадків доходи перевищують витрати на величину заощаджень. Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди тощо) доходи перетворюються на інвестиції і покривають нестачу фірм в коштах для розширення їх діяльності.
Населення виконує на ринку роль інвестора, купуючи ті чи інші ЦП або запозичуючи кошти на кредитному ринку. В країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити
на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням в цінні папери та бере довгострокові кредити в банківських установах, що є ознакою нестабільного та нерозвиненого фінансового ринку.
Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов’язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію – регулювання фінансового ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб’єктів господарювання.
Таким чином, фінансовий ринок займає важливе місце на ринку ресурсів, оскільки сприяє обміну грошей, що позичаються сьогодні, на гроші, які будуть у майбутньому. Він здійснює мобілізацію коштів для економічного розвитку; перерозподіл їх між сферами економіки, областями та регіонами; відіграє провідну роль у стабілізації грошової одиниці через регулювання попиту і пропозиції на гроші; забезпечує нагромадження коштів і визначає економічне зростання. Значення фінансового ринку в системі ринкових відносин полягає в
наданні можливості відкласти сьогоднішнє споживання, накопичити заощадження і спрямувати їх у сферу підприємницької діяльності.
Кредитори (заощадники)
1. Населення.
2. Підприємства.
3. Уряд.
4. Іноземці.
Позичальники (витратники)
1. Підприємства.
2. Уряд.
3. Населення.
4. Іноземці.
У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед сфер економіки. В Україні фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування та розвитку.
Розвитку фінансових ринків у таких країнах сприяють масова приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим, як правило, відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.
Функції фінансового ринку
Основні функції фінансових ринків:
1) трансформація фінансових ресурсів від тих, хто має їхній надлишок, до тих, хто потребує їх для виробничого та позавиробничого споживання;
2) мобілізація капіталу у такий спосіб, щоб зробити інвестиції у великий проект. Для цього часто залучають вільні кошти не одного, а декількох і навіть багатьох інвесторів (кредиторів);
3) фінансові ринки у той чи інший спосіб здійснюють відбір проектів, створюючи умови для розвитку одних галузей чи сфер діяльності і стримуючи розвиток інших;
4) на фінансових ринках здійснюється функція моніторингу, яка полягає у спостереженні за позичковим капіталом, його цільовим призначенням й використанням;
5) передача, розподіл, об’єднання та диверсифікація ризиків, спрямованих на
унеможливлення ситуації неповернення боргу і невиконання умов фінансового контракту, зменшення ризику неотримання доходів;
6) фінансові ринки створюють умови для налагодження контактів між суб’єктами господарювання, укладання контрактів, урізноманітнюють зв’язки підприємств.
ЛНУ імені Івана Франка,Екф-42з (Самбірська філія), 21.09.2020
ТЕМА: СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Фінансовий ринок являє собою специфічну сферу економічних відносин, що формуються на певному економічному просторі, зі сформованою правовою, технічною, економічною, податковою інфраструктурою, яка постійно змінюється.
На фінансовому ринку відбувається рух коштів (капіталу), причому в одних суб’єктів господарювання утворюються заощадження, а інші відчувають необхідність у фінансових ресурсах для розширення своєї діяльності.
Фінансові ресурси трансформуються у фінансові фонди, а частина заощаджень – у реальні інвестиції.
Фінансовий ринок – складовий елемент ринку ресурсів. В економічній літературі можна зустріти різні визначення фінансового ринку:
– сукупність кредитно-фінансових інститутів, що спрямовують потік грошових коштів від власників до позичальників і назад;
– механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників на основі попиту і пропозиції;
– ринок грошей;
– грошові відносини, що складаються у процесі купівлі–продажу фінансових активів під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах;
– загальне позначення ринків, де проявляються попит і пропозиція на різноманітні платіжні засоби.
Отже, фінансовий ринок – це місце купівлі–продажу фінансових ресурсів та
сукупність інститутів, що забезпечують їх обіг, тобто сукупність соціально–економічних відносин у сфері трансформації тимчасово вільних грошових коштів в позичковий капітал та цінні папери через фінансово-кредитні інститути на основі попиту і пропозиції.
Об’єктами цих відносин (фінансовими інструментами) виступають грошовокредитні ресурси і цінні папери (ЦП).
Суб’єктами відносин є держава, а також ті, хто бажає передати в користування вільні фінансові ресурси, ті, які потребують інвестицій (підприємства різних форм власності, окремі громадяни) та фінансові посередники.
Всіх суб’єктів фінансового ринку можна об’єднати в три групи:
1. Позичальники – це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб’єктів для розвитку своєї діяльності, і стають дебіторами (боржниками) перед інвесторами (кредиторами).
2. Інвестори – громадяни та юридичні особи України або іноземних держав, а також держави в особі їх урядів, які приймають рішення про вкладення власних, позикових чи залучених коштів в об’єкти інвестування. Вони продають свої фонди на ринку, встановлюють плату за їх використання для того, щоб ці фонди приносили дохід. Отже, інвестори можуть виступати у ролі вкладників, кредиторів і покупців.
3. Фінансові інститути – це посередники, що забезпечують зустріч позичальника й інвестора (кредитора) на фінансовому ринку. Вони здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових коштів у позичковий капітал.
Передача коштів від «заощаджувачів» до «позичальників» через фінансові ринки
називається прямим фінансуванням, а через фінансових посередників – опосередкованим (непрямим) фінансуванням.
За прямого фінансування позичальники залучають кошти безпосередньо від кредиторів (інвесторів) на фінансових ринках через продаж їм цінних паперів. В країнах з розвиненою ринковою економікою головними суб’єктами фінансового ринку виступають домашні господарства, в яких у більшості випадків доходи перевищують витрати на величину заощаджень. Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди тощо) доходи перетворюються на інвестиції і покривають нестачу фірм в коштах для розширення їх діяльності.
Населення виконує на ринку роль інвестора, купуючи ті чи інші ЦП або запозичуючи кошти на кредитному ринку. В країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладає кошти в різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити
на придбання житла та на інші цілі. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням в цінні папери та бере довгострокові кредити в банківських установах, що є ознакою нестабільного та нерозвиненого фінансового ринку.
Держава виступає на фінансовому ринку позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов’язання, а також виконує специфічну і дуже важливу функцію – регулювання фінансового ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб’єктів господарювання.
Таким чином, фінансовий ринок займає важливе місце на ринку ресурсів, оскільки сприяє обміну грошей, що позичаються сьогодні, на гроші, які будуть у майбутньому. Він здійснює мобілізацію коштів для економічного розвитку; перерозподіл їх між сферами економіки, областями та регіонами; відіграє провідну роль у стабілізації грошової одиниці через регулювання попиту і пропозиції на гроші; забезпечує нагромадження коштів і визначає економічне зростання. Значення фінансового ринку в системі ринкових відносин полягає в
наданні можливості відкласти сьогоднішнє споживання, накопичити заощадження і спрямувати їх у сферу підприємницької діяльності.
Кредитори (заощадники)
1. Населення.
2. Підприємства.
3. Уряд.
4. Іноземці.
Позичальники (витратники)
1. Підприємства.
2. Уряд.
3. Населення.
4. Іноземці.
У країнах з розвиненою ринковою економікою функціонують високоефективні фінансові ринки, які забезпечують механізм перерозподілу фінансових ресурсів серед учасників ринку і сприяють ефективному розміщенню заощаджень серед сфер економіки. В Україні фінансові ринки перебувають на різних стадіях формування та розвитку.
Розвитку фінансових ринків у таких країнах сприяють масова приватизація, подолання кризових явищ та позитивні зрушення в економіці. Паралельно з цим, як правило, відбувається формування відповідної законодавчої бази та механізму, що гарантує її виконання.
Функції фінансового ринку
Основні функції фінансових ринків:
1) трансформація фінансових ресурсів від тих, хто має їхній надлишок, до тих, хто потребує їх для виробничого та позавиробничого споживання;
2) мобілізація капіталу у такий спосіб, щоб зробити інвестиції у великий проект. Для цього часто залучають вільні кошти не одного, а декількох і навіть багатьох інвесторів (кредиторів);
3) фінансові ринки у той чи інший спосіб здійснюють відбір проектів, створюючи умови для розвитку одних галузей чи сфер діяльності і стримуючи розвиток інших;
4) на фінансових ринках здійснюється функція моніторингу, яка полягає у спостереженні за позичковим капіталом, його цільовим призначенням й використанням;
5) передача, розподіл, об’єднання та диверсифікація ризиків, спрямованих на
унеможливлення ситуації неповернення боргу і невиконання умов фінансового контракту, зменшення ризику неотримання доходів;
6) фінансові ринки створюють умови для налагодження контактів між суб’єктами господарювання, укладання контрактів, урізноманітнюють зв’язки підприємств.
