Дербіна Р. В., 21.09.2020
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-42з (Самбірська філія)
РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Міжнародне регулювання фінансового ринку
Економічні відносини, які складаються на фінансовому ринку, повинні регулюватися законодавчо. В країнах з ринковою економікою норми фінансового ринку створювалися протягом десятиріч.
Світова практика використовує три основні моделі регулювання фінансових ринків:
– перша модель передбачає прямий урядовий контроль. Він прийнятий у таких країнах, як Ірландія, Нідерланди, Португалія;
– в другій моделі повноваження державного регулювання надаються фінансовобанківським установам (Німеччина, Бельгія, Данія);
– в країнах третьої моделі управління здійснюється через спеціально створені заклади (США, Франція, Італія, Іспанія, Велика Британія, а також більшість країн СНД).
Інтернаціоналізація та глобалізація міжнародних відносин зумовила необхідність розвитку єдиних стандартів, процедур та умов розрахунків на фінансовому ринку.
Основи міжнародного регулювання фінансового ринку складають:
1. Резолюції Міжнародної організації комісій з цінних паперів – стандарти IOSCO.
2. Рекомендації Групи 30.
3. Принципи регулювання ринку капіталу в країнах – учасницях Європейського
Союзу.
4. Міжнародні норми банківського регулювання та нагляду (Директиви Базельського комітету з банківського нагляду; Директиви Ради ЄС з регулювання банківської діяльності та нагляду).
Провідним наднаціональним органом регулювання міжнародного ринку цінних паперів є Міжнародна організація комісій з цінних паперів (International Organisation of Securities Commissions – IOSCO) з штаб-квартирою в Монреалі, що була створена в 1974 році. Сьогодні це впливова та авторитетна міжнародна організація, яка координує діяльність світового ринку капіталів та об’єднує комісії з цінних паперів понад 120 країн світу. Україна є членом IOSCO з 18 вересня 1996 року.
Головними завданнями IOSCO є:
– розробка стандартів регулювання діяльності на фондових ринках;
– обмін інформацією для прискорення розвитку національних ринків;
– розробка стандартів нагляду за міжнародними операціями з цінними паперами.
Група 30 – Міжнародна організація незалежних експертів щодо введення єдиних
міжнародних стандартів фінансових ринків. Вона була створена у 1978 році експертами 30 фінансових ринків з метою усунення бар’єрів у міжнародній торгівлі цінними паперами. Її стандарти полягають у встановленні єдиних вимог щодо клірингу та розрахунків за цінними паперами. Метою стандартів є скорочення строків між укладенням угоди та її реалізацією, а також забезпечення гарантій виконання угоди.
Правові основи функціонування фінансового ринку в Україні.
Державне регулювання фінансового ринку
В Україні основними законодавчими актами, що регулюють фінансовий
ринок, є:
1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р.
2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р.
3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
4. Закон України «Про депозитарну систему України» від 6 липня 2012 р.
5. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.
6. Закон України «Про інститути спільного інвестування» від 5 липня 2012 р.
7. Закон України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 р.
8. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. та ін.
Окрім законів, кодифікованих Верховною Радою, обов’язковими до виконання є
нормативно-правові акти виконавчої влади. Міністерства, відомства, комітети, НБУ, НКЦПФР та інші органи також щорічно видають накази, рішення, пояснення, постанови, інструкції з метою регулювання корпоративної діяльності, реєстрації цінних паперів, організації депозитарної діяльності, регулювання діяльності спільного інвестування тощо.
Фінансові відносини між учасниками ринку повинні бути оформлені юридичними документами – угодами чи договорами, кожен з яких має обов’язкові реквізити. Суперечки, що виникають при невиконанні зобов’язань за угодою однією із сторін, вирішуються в арбітражному суді.
Чинне законодавство містить основні положення, що захищають права інвестора та накладають на емітента обов’язки щодо розкриття інформації. Введена обов’язкова реєстрація випуску цінних паперів у Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), інформації про їх випуск, оприлюднення публічної регулярної інформації про наслідки господарської діяльності емітента. Встановлені правила та стандарти стосовно проведення
операцій на фондовому ринку.
Державне регулювання фінансового ринку здійснюється з метою:
– створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;
– захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;
– контролю за прозорістю та відкритістю ринку;
– дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;
– запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на
фінансовому ринку.
До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належить регулювання:
1) процедур випуску та обігу фінансових активів;
2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;
3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових,
інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);
4) діяльності іноземних учасників ринку.
Органи, які здійснюють державне регулювання на фінансовому ринку:
– на ринку банківських послуг – Національний банк України (НБУ);
– на ринку цінних паперів та похідних цінних паперів – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).
Крім цього, регулювання на фінансовому ринку здійснюють Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України (Нацкомфінпослуг), Антимонопольний комітет України (АМКУ), Фонд державного майна України (ФДМУ) та інші уповноваженні державні органи, що здійснюють контроль за діяльністю учасників фінансових ринків та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.
Саморегулювання фінансового ринку
Одним із важливих напрямів удосконалення роботи ринків є саморегуляція. Передусім, це стосується організацій, які створюються професійними учасниками фінансових ринків з метою забезпечення сприятливих умов їхньої діяльності, дотримання стандартів професійної етики, захисту інтересів власників цінних паперів, встановлення правил та стандартів проведення операцій на ринку.
Саморегульовані організації існують як на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж), так і на національному (МАSО у США, ПАРТАД у Росії, ПАРД в Україні).
До СРО належать об’єднання брокерів, учасників фондового ринку, територіальні об’єднання професіоналів фондо-емісійних синдикатів, асоціації банків, інвестиційних фондів. В Україні до таких організацій належать Асоціація українських банків, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), Асоціація «Українські фондові торговці», Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), Національна асоціація кредитних спілок України, Ліга страхових організацій та інші.
До прав СРО належать такі:
– розробка обов’язкових правил і стандартів професійної діяльності й операцій на ринку;
– професійна підготовка кадрів і встановлення вимог, обов’язкових для функціонування на певному ринку;
– контроль за дотриманням учасниками ринку правил і нормативів;
– інформаційна діяльність на ринку;
– забезпечення зв’язку, представництва і захисту інтересів учасників ринку в державних органах управління.
Переваги регулювання СРО: розробка стандартів діяльності учасниками ринку відповідно до його особливостей; зменшення витрат держави на утримання бюрократичного апарату; створення етичних норм взаємодії, що неможливо шляхом правового регулювання; контроль з боку учасників ринку, що значно вимогливіший, оскільки учасники безпосередньо зацікавлені в
нормальному функціонуванні ринку.
До недоліків такої форми регулювання належать можливість зловживань з боку СРО з метою перешкоджання проникненню конкурентів на ринок; можливе дублювання державного регулювання, оскільки уряд може контролювати ті ж питання; СРО можуть виявляти небажання застосовувати санкції проти своїх членів. Нині форма інституційно-правового регулювання вважається допоміжною, а її застосування на ринках, що розвиваються, потребує особливих
застережень.
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-42з (Самбірська філія)
РЕГУЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Міжнародне регулювання фінансового ринку
Економічні відносини, які складаються на фінансовому ринку, повинні регулюватися законодавчо. В країнах з ринковою економікою норми фінансового ринку створювалися протягом десятиріч.
Світова практика використовує три основні моделі регулювання фінансових ринків:
– перша модель передбачає прямий урядовий контроль. Він прийнятий у таких країнах, як Ірландія, Нідерланди, Португалія;
– в другій моделі повноваження державного регулювання надаються фінансовобанківським установам (Німеччина, Бельгія, Данія);
– в країнах третьої моделі управління здійснюється через спеціально створені заклади (США, Франція, Італія, Іспанія, Велика Британія, а також більшість країн СНД).
Інтернаціоналізація та глобалізація міжнародних відносин зумовила необхідність розвитку єдиних стандартів, процедур та умов розрахунків на фінансовому ринку.
Основи міжнародного регулювання фінансового ринку складають:
1. Резолюції Міжнародної організації комісій з цінних паперів – стандарти IOSCO.
2. Рекомендації Групи 30.
3. Принципи регулювання ринку капіталу в країнах – учасницях Європейського
Союзу.
4. Міжнародні норми банківського регулювання та нагляду (Директиви Базельського комітету з банківського нагляду; Директиви Ради ЄС з регулювання банківської діяльності та нагляду).
Провідним наднаціональним органом регулювання міжнародного ринку цінних паперів є Міжнародна організація комісій з цінних паперів (International Organisation of Securities Commissions – IOSCO) з штаб-квартирою в Монреалі, що була створена в 1974 році. Сьогодні це впливова та авторитетна міжнародна організація, яка координує діяльність світового ринку капіталів та об’єднує комісії з цінних паперів понад 120 країн світу. Україна є членом IOSCO з 18 вересня 1996 року.
Головними завданнями IOSCO є:
– розробка стандартів регулювання діяльності на фондових ринках;
– обмін інформацією для прискорення розвитку національних ринків;
– розробка стандартів нагляду за міжнародними операціями з цінними паперами.
Група 30 – Міжнародна організація незалежних експертів щодо введення єдиних
міжнародних стандартів фінансових ринків. Вона була створена у 1978 році експертами 30 фінансових ринків з метою усунення бар’єрів у міжнародній торгівлі цінними паперами. Її стандарти полягають у встановленні єдиних вимог щодо клірингу та розрахунків за цінними паперами. Метою стандартів є скорочення строків між укладенням угоди та її реалізацією, а також забезпечення гарантій виконання угоди.
Правові основи функціонування фінансового ринку в Україні.
Державне регулювання фінансового ринку
В Україні основними законодавчими актами, що регулюють фінансовий
ринок, є:
1. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р.
2. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30 жовтня 1996 р.
3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р.
4. Закон України «Про депозитарну систему України» від 6 липня 2012 р.
5. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків
фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.
6. Закон України «Про інститути спільного інвестування» від 5 липня 2012 р.
7. Закон України «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 р.
8. Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. та ін.
Окрім законів, кодифікованих Верховною Радою, обов’язковими до виконання є
нормативно-правові акти виконавчої влади. Міністерства, відомства, комітети, НБУ, НКЦПФР та інші органи також щорічно видають накази, рішення, пояснення, постанови, інструкції з метою регулювання корпоративної діяльності, реєстрації цінних паперів, організації депозитарної діяльності, регулювання діяльності спільного інвестування тощо.
Фінансові відносини між учасниками ринку повинні бути оформлені юридичними документами – угодами чи договорами, кожен з яких має обов’язкові реквізити. Суперечки, що виникають при невиконанні зобов’язань за угодою однією із сторін, вирішуються в арбітражному суді.
Чинне законодавство містить основні положення, що захищають права інвестора та накладають на емітента обов’язки щодо розкриття інформації. Введена обов’язкова реєстрація випуску цінних паперів у Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР), інформації про їх випуск, оприлюднення публічної регулярної інформації про наслідки господарської діяльності емітента. Встановлені правила та стандарти стосовно проведення
операцій на фондовому ринку.
Державне регулювання фінансового ринку здійснюється з метою:
– створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;
– захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;
– контролю за прозорістю та відкритістю ринку;
– дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;
– запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на
фінансовому ринку.
До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належить регулювання:
1) процедур випуску та обігу фінансових активів;
2) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;
3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових,
інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);
4) діяльності іноземних учасників ринку.
Органи, які здійснюють державне регулювання на фінансовому ринку:
– на ринку банківських послуг – Національний банк України (НБУ);
– на ринку цінних паперів та похідних цінних паперів – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).
Крім цього, регулювання на фінансовому ринку здійснюють Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України (Нацкомфінпослуг), Антимонопольний комітет України (АМКУ), Фонд державного майна України (ФДМУ) та інші уповноваженні державні органи, що здійснюють контроль за діяльністю учасників фінансових ринків та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.
Саморегулювання фінансового ринку
Одним із важливих напрямів удосконалення роботи ринків є саморегуляція. Передусім, це стосується організацій, які створюються професійними учасниками фінансових ринків з метою забезпечення сприятливих умов їхньої діяльності, дотримання стандартів професійної етики, захисту інтересів власників цінних паперів, встановлення правил та стандартів проведення операцій на ринку.
Саморегульовані організації існують як на міжнародному рівні (Міжнародна федерація фондових бірж), так і на національному (МАSО у США, ПАРТАД у Росії, ПАРД в Україні).
До СРО належать об’єднання брокерів, учасників фондового ринку, територіальні об’єднання професіоналів фондо-емісійних синдикатів, асоціації банків, інвестиційних фондів. В Україні до таких організацій належать Асоціація українських банків, Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД), Асоціація «Українські фондові торговці», Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), Національна асоціація кредитних спілок України, Ліга страхових організацій та інші.
До прав СРО належать такі:
– розробка обов’язкових правил і стандартів професійної діяльності й операцій на ринку;
– професійна підготовка кадрів і встановлення вимог, обов’язкових для функціонування на певному ринку;
– контроль за дотриманням учасниками ринку правил і нормативів;
– інформаційна діяльність на ринку;
– забезпечення зв’язку, представництва і захисту інтересів учасників ринку в державних органах управління.
Переваги регулювання СРО: розробка стандартів діяльності учасниками ринку відповідно до його особливостей; зменшення витрат держави на утримання бюрократичного апарату; створення етичних норм взаємодії, що неможливо шляхом правового регулювання; контроль з боку учасників ринку, що значно вимогливіший, оскільки учасники безпосередньо зацікавлені в
нормальному функціонуванні ринку.
До недоліків такої форми регулювання належать можливість зловживань з боку СРО з метою перешкоджання проникненню конкурентів на ринок; можливе дублювання державного регулювання, оскільки уряд може контролювати ті ж питання; СРО можуть виявляти небажання застосовувати санкції проти своїх членів. Нині форма інституційно-правового регулювання вважається допоміжною, а її застосування на ринках, що розвиваються, потребує особливих
застережень.
