ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ЧИННИКИ ПРИВАБЛИВОСТІ РИНКУ ЄВРОВАЛЮТ
Ринок євровалют (євроринок) вважається специфічним сектором валютного ринку. Якщо валютний ринок – це ринок, де здійснюється продаж і купівля валюти в країні її походження, то євровалютний ринок – це ринок депозитно-позичкових операцій в іноземній валюті за межами країни походження цієї валюти.
Таким чином, євровалютний ринок базується на вільно конвертованих національних валютах, які через депонуванння за межами країни походження в міжнародному банку, отримують нову назву – «євровалюти». Приставка «євро» вказує на те, що валютні депозити, які зберігаються в доларах, ієнах або іншій валюті, розміщені поза країною емісії валюти і не підлягають її юрисдикції. Так, наприклад, долари на депозиті в Парижі є євродоларами; євро в банку Лондона або Нью-Йорка - це євровалюта, деномінована в національній валюті європейської зони - євро.
Префікс «Євро» у назві ринку свідчить про те, що вперше він почав формуватися в Європі. Але такі операції можуть здійснюватися в будь-якій країні, як у Європі, так і за її межами. Проте приблизно 50% операцій ринку євровалюти припадає на історичний осередок його розвитку - Європу. Основним фінансовим центром цього ринку є Лондон, тут здійснюється 15% від світового обсягу операцій в євровалюті [1].
Основною і найпершою євровалютою вважають долар США: приблизно 45% угод укладається саме в цій валюті. Валюти провідних західноєвропейських країн та ієна стали використовуватися як євровалюта й розміщуватися в міжнародних європейських банках і на територіях зарубіжних країн дещо пізніше. Цікавим є той факт, що вищезгадані валюти навіть під час розміщення в неєвропейських країнах все одно мають у назві приставку «Євро», бо це означає, що вони нерегульовані законодавством країни їх випуску, є офшорними і позанаціональними, або їх ще кличуть «грошима без громадянства».
Отже, головним чинником привабливості ринку євровалют для вкладників і позичальників є відсутність державного регулювання. На євровалютні операції банків не поширюються правила та обмеження, що регламентують їхню діяльність на національних ринках позичкових капіталів (ринок євровалют вільний від національних податків і резервних вимог). Саме це робить євровалютні операції більш прибутковими порівняно з кредитними операціями в національних валютах. Але тут є також і негативний аспект відсутності контролю з боку держави, оскільки зростає ризик втрати вкладів при банкрутстві банку. Одним із способів страхування цього ризику можна вважати укладення форвардних контрактів, однак абсолютної гарантії вони все одно не дають.
До пільг, що надаються при здійсненні операцій на ринку євровалют, належать:
• звільнення банків від необхідності резервувати частину кредитних ресурсів у центральному банку, якщо вони залучені з євроринку;
• звільнення процентів за євровалютними вкладами від податків.
Цих пільг комерційні банки не мають на ринках національних валют і тому процентна ставка з позик у євровалютах, як правило, нижча за процентну ставку з позик усередині країни через менш високі витрати/видатки, а ставки з депозитів у євровалютах вищі і більш потужні (великі) через значний розмір угод і відсутність обмежувального регулювання та додаткові витрати за податками.
Так, для банків операції на ринку євровалют значно вигідніші, ніж на національному, тому вони можуть собі дозволити меншу маржу з кредитів у євровалютах. Усе це стимулює високі темпи розвитку ринку євровалют, однак утруднює вплив урядів на національні грошово-кредитні системи своїх країн, дещо дезорганізує ці системи.
Позики і запозичення на євровалютному ринку короткострокові (не більше 1 року). Це ринок оптовий, мінімальна сума угоди - 1 млн. дол. Доступ на ринок відкритий тільки для першокласних користувачів, тому необхідність в депозитному страхуванні відпадає. Масштабність угод дозволяє отримувати великі доходи при низьких цінах; процентні ставки визначаються співвідношенням попиту і пропозиції.
Окрім того, кредитні операції в євровалютах при переході кордону не вимагають конверсії у внутрішні валюти, оскільки знаходяться поза сферою дії національного валютного законодавства. Посередниками в таких операціях виступають найчастіше іноземні по відношенню до країни перебування міжнародні банки, що забезпечує більш ліберальний режим регулювання їх операцій з боку місцевих органів.
Переміщення капіталів між економічними агентами різних країн із допомогою ринку євровалют спонукається різними факторами, а саме:
1. Мотив фінансування торгівлі. Значна частка в торгівлі фінансується позиковими коштами з фінансових ринків.
2. Мотив запозичення/надання позики. Чимало потоків капіталу створюються під впливом простого бажання одних отримати якомога більший дохід на свої гроші і інших (позичальників) - знайти найнижчу процентну ставку.
3. Спекулятивний мотив. Прагнення отримати дохід від сприятливої зміни майбутньої процентної ставки або валютного курсу.
4. Мотив хеджування. Більшість коштів надаються з метою хеджування позиції, тобто зниження чи цілковите уникнення втрат від майбутніх процентних ставок і валютних курсів.
5. Мотив вивезення капіталу. Бажання інвесторів захистити свої фінансові ресурси від підвищення податків у своїй країні, уникнути можливих обмежень в обміні валюти (конвертованості) чи убезпечити свої ресурси від політичних ризиків.
Слід відзначити, що ринок євровалют існує для заощаджень і термінових, а не поточних вкладів. Відмітна риса інституційної структури євроринку - це концентрація транснаціональних банків (ТНБ) і міжнародних банківських угрупувань (консорціумів) на євроринках.
Учасниками ринку, які можуть виступати в якості позичальників, кредиторів і посередників, є міжнародні і регіональні організації, центральні та комерційні банки, брокерські фірми, страхові компанії та інші інституціональні інвестори, торговельні та промислові корпорації, уряд, урядові відомства, заможні фізичні особи. Багато учасників з розвинутих країн є одночасно кредиторами і позичальниками, а країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою - в основному позичальниками [2].
Таким чином, основними специфічними рисами ринку євровалют можна назвати наступні: по-перше, в ньому беруть участь лише першокласні позичальники; по-друге, мінімальна сума депозиту становить 1 млн дол. США або еквівалент цієї суми, а кредити в євровалюті завжди незабезпечені; по-третє, термін угод зазвичай не перевищує одного року і операції на міжбанківському ринку проводяться з використанням депозитів і депозитних сертифікатів, тоді як довгострокові залучення та розміщення коштів у євровалютах здійснюється на ринку єврооблігацій; по-четверте, державний контроль і регулювання на ринку євровалют відсутні, що спричиняє високий рівень його привабливості для учасників; по-п’яте, євровалюти є джерелом дешевого кредиту для позичальника і високого прибутку для позикодавця.
Список використаних джерел:
1. Міжнародні розрахунки і валютні операції: [навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни] / Т. М. Орищин, В. І. Шийко. – Івано-Франківськ: ІФНТУНГ, 2016. – 217 с.
2. Міжнародні фінанси: [навч. посіб. для студ., які навчаються за спеціальністю 051 «Економіка», спеціалізацією «Міжнародна економіка» за денною формою навчання] / І. М. Грінько; КПІ ім. Ігоря Сікорського. – Київ: КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2019. – 109 с.
3. Валютно-фінансові операції в міжнародному бізнесі: навчальний посібник [Електронний ресурс] / укладачі: Т.В. Андросова, Л.Л. Носач, К.Ю. Величко, І.Ю. Мелушова, О.І. Печенка. –Електрон. дані. – Х. : ХДУХТ, 2019. –217с.
