Для ефективного функціонування національної економіки України, наявність розвиненого ринку цінних паперів в сучасних умовах є невід’ємним елементом. Завдяки цьому механізму формуються відносини між підприємцями, корпорацією, та різними фінансовими установами, в яких є наявна потреба залучити фінансові кошти для свого розвитку.
Стан фондового ринку характеризує загальний економічний стан України. Як свідчать результати впливових міжнародних досліджень – Всесвітнього банку «Ведення бізнесу» і «Рейтинг глобальної конкурентоспроможності» Всесвітнього економічного форуму, за простотою ведення бізнесу Україна посідає 142 місце з 183 країн. За показником ефективності податкової системи – 181 місце. Український ринок цінних паперів потребує посилення державного регулювання . Через шахрайство яке набуло значних масштабів, були пограбовані десятки та сотні тисяч людей на етапі становлення ринку в Україні. Відтак на сьогодні маємо тотальну кризу довіри до цінних паперів у суспільстві, що для будь-якого фінансового інструментарію є загрозою щодо подальшого розвитку. Основними причинами регулювання ринку цінних паперів є необхідність:
• зменшення ризиків інвесторів;
• забезпечення розголошення інформації;
• підвищення ринкової культури інвесторів та професійних учасників;
• зменшення потенціалу шахрайства;
• забезпечення сталого розвитку та залучення інвестицій на фондовому ринку в розвиток реального сектору;
• впровадження найкращих стандартів професійної діяльності;
• розвиток усієї економіки.
Станом на сьогодні, функціонування ринку цінних паперів в Україні регулююється Законом України « Про цінні папери та фондовий ринок». Згідно з ним, державне регулювання ринку цінних паперів - здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.[1]
В разі правильно підібраної стратегії державного регулювання , будуть створені умови для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів , фінансових ресурсів , з урахуванням інтересів суспільства.
Регулювання ринку цінних паперів поділяють на зовнішнє та внутрішнє.
Під внутрішнім розуміють регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів власним нормативним документам, статуту, стандартам діяльності, і т.д. Зовнішнє – це підпорядкування діяльності учасників рику цінних паперів нормативним актам держави або міжнародним угодам.[2]
В умовах можливої інтеграції України до Європейського Союзу, виникають жорсткі вимоги до стану фондового ринку України, що потребує подальшого розвитку та удосконалення державного регулювання. Деякі заходи держави, які спрямовані на виведення фондового ринку з кризи залишаються нереалізованими, зокрема:[3]
• Запровадження нових інструментів на фондовому ринку;
• зосередження на фондових біржах торгів цінними паперами;
• консолідація біржової системи;
• централізація депозитарної системи.
На фондовому ринку, держава виконує три основні функції: здійснює правове регулювання, проводить емісію боргових зобов’язань для забезпечення державного боргу та залучення вкладів інвесторів.
Держава водночас є регулятором фондового ринку і його учасником, тому вона має притримуватись балансу між цими ролями для забезпечення рівних прав для всіх учасників фондового ринку, бо наявність сильних, надійних учасників фондового ринку забезпечує конкурентність, усунення ймовірності його монополізації та підвищення рівня ліквідності його фінансових інструментів.
Залежно від специфіки діяльності різних учасників ринку в Україні застосовуються державні регуляторні методи:[4]
Функціональні методи регулювання. Ці методи регулювання пов’язані із встановленням правил виконання певних операцій для захисту інтересів інвесторів і застосовуються на ринку цінних паперів, коли виконання операцій професійними учасниками ринку цінних паперів, емітентами, призводить до порушення прав від інвесторів. Ці методи регулювання забезпечують якість та технічні параметри ринку цінних паперів і використовуються для забезпечення ліквідності цінних паперів та запобігання системним кризам, які можуть бути спричинені збоями в роботі клірингових та розрахункових систем;
Методи технічного чи інституційного регулювання. Ці методи регулювання пов’язані насамперед із регулюванням фінансового стану певних фінансових установ та якістю управління ними та спрямовані на запобігання фінансовій неспроможності об’єктів регулювання (наприклад, вимоги до розміру власних коштів) . Учасникам, регулюючи структуру активів та пасивів, обмежується або забороняєть участь у ризикованих операціях тощо). Методи інституційного регулювання застосовуються на ринку цінних паперів у випадках, коли специфіка певних видів професійної діяльності викликає необхідність контролю фінансового стану учасників з метою захисту інтересів інвесторів та інших учасників ринку (наприклад, зберігання , врегулювання та клірингові заходи).
Саморегулюючі організації - це некомерційні, неурядові організації, створені на добровільних засадах професійними учасниками ринку цінних паперів для регулювання певних аспектів ринку на основі державних гарантій підтримки шляхом надання їм статусу державного саморегулювання.
Саморегулююча організація створюється професійними учасниками ринку цінних паперів для:
• забезпечення умов для професійної діяльності на ринку цінних паперів;
• дотримання професійних етичних стандартів на ринку цінних паперів;
• захист інтересів власників цінних паперів та інших клієнтів ,професійних учасників ринку цінних паперів, які є членами саморегулівної організації;
• встановлення правил та стандартів здійснення операцій з цінними паперами з метою забезпечення ефективної діяльності на ринку цінних паперів.
В Україні державні органи, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, намагаються посилити роль національних цінних паперів на зовнішніх ринках та національних ринках у міжнародному русі капіталу. Нерозвиненість механізму обслуговування процесу мобілізації та перерозподілу корпоративного прибутку призводить до затримки економічного розвитку, до бажання відправити капітал за кордон і залишити там дохід. У той же час розвиток національних продуктивних сил сповільнюється, і країна програє в конкурентній боротьбі.
Діяльність уряду, пов'язана з фондовим ринком, не повинна бути заборонною. Мета - сприяти та координувати торгівлю цінними паперами, захищати інтереси масового власника цінних паперів та сприяти торгівлі цінними паперами згідно з відомими правилами.
Список використаних джерел :
1. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 52
2. Регулювання ринку цінних паперів України. – [Електронний ресурс]. -Режим доступу : https://yur-gazeta.com/
3. Михальський В. Сучасний стан фондового ринку України крізь призму процесів глобалізації у світовій економіці / В. Михальський // Ринок цінних паперів України. – 2017. – № 7-8. – С. 29–38.
4. Нікітін М.М. Проблеми інтеграції ринку цінних паперів України до цивілізованих світових фінансових ринків / М.М. Нікітін // Вісник Донецького університету економіки та права. – 2010. –№ 1. – С. 167-170.
Стан фондового ринку характеризує загальний економічний стан України. Як свідчать результати впливових міжнародних досліджень – Всесвітнього банку «Ведення бізнесу» і «Рейтинг глобальної конкурентоспроможності» Всесвітнього економічного форуму, за простотою ведення бізнесу Україна посідає 142 місце з 183 країн. За показником ефективності податкової системи – 181 місце. Український ринок цінних паперів потребує посилення державного регулювання . Через шахрайство яке набуло значних масштабів, були пограбовані десятки та сотні тисяч людей на етапі становлення ринку в Україні. Відтак на сьогодні маємо тотальну кризу довіри до цінних паперів у суспільстві, що для будь-якого фінансового інструментарію є загрозою щодо подальшого розвитку. Основними причинами регулювання ринку цінних паперів є необхідність:
• зменшення ризиків інвесторів;
• забезпечення розголошення інформації;
• підвищення ринкової культури інвесторів та професійних учасників;
• зменшення потенціалу шахрайства;
• забезпечення сталого розвитку та залучення інвестицій на фондовому ринку в розвиток реального сектору;
• впровадження найкращих стандартів професійної діяльності;
• розвиток усієї економіки.
Станом на сьогодні, функціонування ринку цінних паперів в Україні регулююється Законом України « Про цінні папери та фондовий ринок». Згідно з ним, державне регулювання ринку цінних паперів - здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.[1]
В разі правильно підібраної стратегії державного регулювання , будуть створені умови для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів , фінансових ресурсів , з урахуванням інтересів суспільства.
Регулювання ринку цінних паперів поділяють на зовнішнє та внутрішнє.
Під внутрішнім розуміють регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів власним нормативним документам, статуту, стандартам діяльності, і т.д. Зовнішнє – це підпорядкування діяльності учасників рику цінних паперів нормативним актам держави або міжнародним угодам.[2]
В умовах можливої інтеграції України до Європейського Союзу, виникають жорсткі вимоги до стану фондового ринку України, що потребує подальшого розвитку та удосконалення державного регулювання. Деякі заходи держави, які спрямовані на виведення фондового ринку з кризи залишаються нереалізованими, зокрема:[3]
• Запровадження нових інструментів на фондовому ринку;
• зосередження на фондових біржах торгів цінними паперами;
• консолідація біржової системи;
• централізація депозитарної системи.
На фондовому ринку, держава виконує три основні функції: здійснює правове регулювання, проводить емісію боргових зобов’язань для забезпечення державного боргу та залучення вкладів інвесторів.
Держава водночас є регулятором фондового ринку і його учасником, тому вона має притримуватись балансу між цими ролями для забезпечення рівних прав для всіх учасників фондового ринку, бо наявність сильних, надійних учасників фондового ринку забезпечує конкурентність, усунення ймовірності його монополізації та підвищення рівня ліквідності його фінансових інструментів.
Залежно від специфіки діяльності різних учасників ринку в Україні застосовуються державні регуляторні методи:[4]
Функціональні методи регулювання. Ці методи регулювання пов’язані із встановленням правил виконання певних операцій для захисту інтересів інвесторів і застосовуються на ринку цінних паперів, коли виконання операцій професійними учасниками ринку цінних паперів, емітентами, призводить до порушення прав від інвесторів. Ці методи регулювання забезпечують якість та технічні параметри ринку цінних паперів і використовуються для забезпечення ліквідності цінних паперів та запобігання системним кризам, які можуть бути спричинені збоями в роботі клірингових та розрахункових систем;
Методи технічного чи інституційного регулювання. Ці методи регулювання пов’язані насамперед із регулюванням фінансового стану певних фінансових установ та якістю управління ними та спрямовані на запобігання фінансовій неспроможності об’єктів регулювання (наприклад, вимоги до розміру власних коштів) . Учасникам, регулюючи структуру активів та пасивів, обмежується або забороняєть участь у ризикованих операціях тощо). Методи інституційного регулювання застосовуються на ринку цінних паперів у випадках, коли специфіка певних видів професійної діяльності викликає необхідність контролю фінансового стану учасників з метою захисту інтересів інвесторів та інших учасників ринку (наприклад, зберігання , врегулювання та клірингові заходи).
Саморегулюючі організації - це некомерційні, неурядові організації, створені на добровільних засадах професійними учасниками ринку цінних паперів для регулювання певних аспектів ринку на основі державних гарантій підтримки шляхом надання їм статусу державного саморегулювання.
Саморегулююча організація створюється професійними учасниками ринку цінних паперів для:
• забезпечення умов для професійної діяльності на ринку цінних паперів;
• дотримання професійних етичних стандартів на ринку цінних паперів;
• захист інтересів власників цінних паперів та інших клієнтів ,професійних учасників ринку цінних паперів, які є членами саморегулівної організації;
• встановлення правил та стандартів здійснення операцій з цінними паперами з метою забезпечення ефективної діяльності на ринку цінних паперів.
В Україні державні органи, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, намагаються посилити роль національних цінних паперів на зовнішніх ринках та національних ринках у міжнародному русі капіталу. Нерозвиненість механізму обслуговування процесу мобілізації та перерозподілу корпоративного прибутку призводить до затримки економічного розвитку, до бажання відправити капітал за кордон і залишити там дохід. У той же час розвиток національних продуктивних сил сповільнюється, і країна програє в конкурентній боротьбі.
Діяльність уряду, пов'язана з фондовим ринком, не повинна бути заборонною. Мета - сприяти та координувати торгівлю цінними паперами, захищати інтереси масового власника цінних паперів та сприяти торгівлі цінними паперами згідно з відомими правилами.
Список використаних джерел :
1. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 52
2. Регулювання ринку цінних паперів України. – [Електронний ресурс]. -Режим доступу : https://yur-gazeta.com/
3. Михальський В. Сучасний стан фондового ринку України крізь призму процесів глобалізації у світовій економіці / В. Михальський // Ринок цінних паперів України. – 2017. – № 7-8. – С. 29–38.
4. Нікітін М.М. Проблеми інтеграції ринку цінних паперів України до цивілізованих світових фінансових ринків / М.М. Нікітін // Вісник Донецького університету економіки та права. – 2010. –№ 1. – С. 167-170.
