УДК 336
© Шафранюк А.М., 2020
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФ-44с
Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарювання протікає під впливом факторів невизначеності і спричинених нею фінансових ризиків, внаслідок чого їх фінансові результати можуть суттєво відхилятись від запланованих. Так, видатний український вчений-економіст Сергій Ілліч Юрій у своїй праці «Світові економічні кризи та їхні сучасні модифікації» зазначав, що: «Світова економіка XXI ст. не позбавила людство ризиків і криз. Сучасний бізнес здійснюється в умовах високої політико-економічної невизначеності та глобальної фінансової крихкості» [4, с. 13].
У сучасній практиці, одним із найпоширеніших видів фінансових ризиків у підприємницькій діяльності є валютний ризик, що являє собою імовірність грошових втрат або недодержання прибутку господарюючими суб'єктами порівняно із запланованими показниками внаслідок несприятливої зміни валютного курсу.
Головною причиною валютних ризиків є коротко- і довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту та пропозиції валюти на національному і міжнародному валютному ринках.
У довгостроковому періоді визначальну роль грає загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі і т.д., а в короткостроковому – збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового і конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих факторів і їхнє визначене співвідношення відіграють вирішальну роль у зміні валютного курсу, а отже можуть мати істотний вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.
Серед довгострокових факторів коливання валютних курсів насамперед необхідно виділити такі:
- загальна економічна ситуація в країні;
- політична ситуація;
- рівень процентних ставок;
- рівень інфляції;
- стан платіжного балансу;
- система валютного регулювання й ін.
В Україні проблема мінімізації валютних ризиків суб'єктів господарювання набула особливої актуальності після глобальної фінансово-економічної ризи 2008 р.
У сучасних умовах подальшої девальвації національної валюти, одним із основних завдань, що стоять перед вітчизняними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є формування ефективної тактики і стратегії управління валютними ризиками.
З точки зору К. Редхеда і С. Хьюса, суб'єкти господарювання схильні до трьох видів валютних ризиків: операційного, трансляційного та економічного. Для вітчизняних підприємств найвластивішим є операційний валютний ризик, котрий безпосередньо впливає на загальний рівень їх фінансової стійкості.
Управління валютним ризиком передбачає визначення його ступеня, оцінювання можливих наслідків та вибір методів і інструментів мінімізації.
До внутрішніх методів управління валютним ризиком можна віднести використання різних внутрішніх організаційних заходів, пов'язаних з відповідним оформленням контрактів, варіюванням термінів платежів і надходжень, створенням зустрічних вимог і зобов'язань тощо. За їх допомогою усувається невизначеність щодо майбутніх грошових потоків і регулюється величина відкритої валютної позиції.
Хеджування як метод управління валютними ризиками належить до зовнішніх методів управління, тобто при хеджуванні підприємство вдається до послуг сторонніх організацій (банків, фінансових компаній, учасників біржової торгівлі).
Хеджування передбачає укладення термінових угод та контрактів, що дають змогу частково або повістю уникнути збитків внаслідок несприятливої зміни валютного курсу в майбутньому.
На жаль, у більшості українських компаній проблемі управління валютними ризиками або приділяється недостатньо уваги, або її зовсім ігнорують. Це зумовлено такими обставинами:
- по-перше, керівники багатьох компаній не мають достатніх знань та досвіду управління валютними ризиками;
- по-друге, велика кількість вітчизняних компаній страхується від валютних ризиків без належного аналізу ситуації, розрахунку вартості альтернативних методів їх мінімізації;
- по-третє, неповноцінне функціонування вітчизняного ринку похідних фінансових інструментів;
- по-четверте, динаміка курсу гривні щодо іноземних валют залежить від цілої низки кон'юнктурних факторів, які практично неможливо передбачити [3].
У процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності українські підприємства найчастіше використовують два методи зниження валютного ризику, а саме: метод перенесення валютного ризику та метод диверсифікації
Проте, як свідчить зарубіжна практика, одним із найпрогресивніших та найефективніших методів мінімізації валютного ризику є хеджування.
Усунення зазначених перешкод, що гальмують розвиток ринку похідних фінансових інструментів в Україні, необхідне для перетворення його на повноцінну компоненту вітчизняного ринку, яка забезпечуватиме не лише страхові суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, але і фінансового можливості виступатиме у якості індикатора розвитку національної економіки.
1. Абасова К. Валютні деривативи в Україні: стан та перспективи / К. Абасова // Вісник Національного банку України. - 2014. - No9. - С. 45-48.
2. Князь C.B. Сучасний стан та проблеми функціонування ринку деривативів в Україні / C.B. Князь, Г.Й. Лучко // Актуальні проблеми економіки. - 2015. - No6. - С. 347-354.
3. Пікус Р.В. Управління фінансовими ризиками: навч. посіб. / Р.В. Пікус. - К.: Знання, 2010. - 598 с.
4. Юрій С І . Світові економічні кризи та їхні сучасні модифікації / С І . Юрій // Вісник Тернопільського національного економічного університету. - 2007. - Вип. 5. - С. 13-16.
© Шафранюк А.М., 2020
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФ-44с
Управління валютним ризиком
Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів господарювання протікає під впливом факторів невизначеності і спричинених нею фінансових ризиків, внаслідок чого їх фінансові результати можуть суттєво відхилятись від запланованих. Так, видатний український вчений-економіст Сергій Ілліч Юрій у своїй праці «Світові економічні кризи та їхні сучасні модифікації» зазначав, що: «Світова економіка XXI ст. не позбавила людство ризиків і криз. Сучасний бізнес здійснюється в умовах високої політико-економічної невизначеності та глобальної фінансової крихкості» [4, с. 13].
У сучасній практиці, одним із найпоширеніших видів фінансових ризиків у підприємницькій діяльності є валютний ризик, що являє собою імовірність грошових втрат або недодержання прибутку господарюючими суб'єктами порівняно із запланованими показниками внаслідок несприятливої зміни валютного курсу.
Головною причиною валютних ризиків є коротко- і довгострокові коливання обмінних курсів, що залежать від попиту та пропозиції валюти на національному і міжнародному валютному ринках.
У довгостроковому періоді визначальну роль грає загальний економічний стан країни, рівень виробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсяги зовнішньої торгівлі і т.д., а в короткостроковому – збалансованість окремих ринків і загальний стан ринкового і конкурентного середовища. Коливання кількісних показників окремих факторів і їхнє визначене співвідношення відіграють вирішальну роль у зміні валютного курсу, а отже можуть мати істотний вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику.
Серед довгострокових факторів коливання валютних курсів насамперед необхідно виділити такі:
- загальна економічна ситуація в країні;
- політична ситуація;
- рівень процентних ставок;
- рівень інфляції;
- стан платіжного балансу;
- система валютного регулювання й ін.
В Україні проблема мінімізації валютних ризиків суб'єктів господарювання набула особливої актуальності після глобальної фінансово-економічної ризи 2008 р.
У сучасних умовах подальшої девальвації національної валюти, одним із основних завдань, що стоять перед вітчизняними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності є формування ефективної тактики і стратегії управління валютними ризиками.
З точки зору К. Редхеда і С. Хьюса, суб'єкти господарювання схильні до трьох видів валютних ризиків: операційного, трансляційного та економічного. Для вітчизняних підприємств найвластивішим є операційний валютний ризик, котрий безпосередньо впливає на загальний рівень їх фінансової стійкості.
Управління валютним ризиком передбачає визначення його ступеня, оцінювання можливих наслідків та вибір методів і інструментів мінімізації.
До внутрішніх методів управління валютним ризиком можна віднести використання різних внутрішніх організаційних заходів, пов'язаних з відповідним оформленням контрактів, варіюванням термінів платежів і надходжень, створенням зустрічних вимог і зобов'язань тощо. За їх допомогою усувається невизначеність щодо майбутніх грошових потоків і регулюється величина відкритої валютної позиції.
Хеджування як метод управління валютними ризиками належить до зовнішніх методів управління, тобто при хеджуванні підприємство вдається до послуг сторонніх організацій (банків, фінансових компаній, учасників біржової торгівлі).
Хеджування передбачає укладення термінових угод та контрактів, що дають змогу частково або повістю уникнути збитків внаслідок несприятливої зміни валютного курсу в майбутньому.
На жаль, у більшості українських компаній проблемі управління валютними ризиками або приділяється недостатньо уваги, або її зовсім ігнорують. Це зумовлено такими обставинами:
- по-перше, керівники багатьох компаній не мають достатніх знань та досвіду управління валютними ризиками;
- по-друге, велика кількість вітчизняних компаній страхується від валютних ризиків без належного аналізу ситуації, розрахунку вартості альтернативних методів їх мінімізації;
- по-третє, неповноцінне функціонування вітчизняного ринку похідних фінансових інструментів;
- по-четверте, динаміка курсу гривні щодо іноземних валют залежить від цілої низки кон'юнктурних факторів, які практично неможливо передбачити [3].
У процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності українські підприємства найчастіше використовують два методи зниження валютного ризику, а саме: метод перенесення валютного ризику та метод диверсифікації
Проте, як свідчить зарубіжна практика, одним із найпрогресивніших та найефективніших методів мінімізації валютного ризику є хеджування.
Усунення зазначених перешкод, що гальмують розвиток ринку похідних фінансових інструментів в Україні, необхідне для перетворення його на повноцінну компоненту вітчизняного ринку, яка забезпечуватиме не лише страхові суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, але і фінансового можливості виступатиме у якості індикатора розвитку національної економіки.
Список використаних джерел
1. Абасова К. Валютні деривативи в Україні: стан та перспективи / К. Абасова // Вісник Національного банку України. - 2014. - No9. - С. 45-48.
2. Князь C.B. Сучасний стан та проблеми функціонування ринку деривативів в Україні / C.B. Князь, Г.Й. Лучко // Актуальні проблеми економіки. - 2015. - No6. - С. 347-354.
3. Пікус Р.В. Управління фінансовими ризиками: навч. посіб. / Р.В. Пікус. - К.: Знання, 2010. - 598 с.
4. Юрій С І . Світові економічні кризи та їхні сучасні модифікації / С І . Юрій // Вісник Тернопільського національного економічного університету. - 2007. - Вип. 5. - С. 13-16.
