УДК 336
Курач М.І., 2021
ЛНУ імені Івана Франка, Екдм-51с
Факторинг на ринку фінансових послуг
Кожен підприємець, незалежно від розмірів його бізнесу і тривалості існування підприємства, хоч раз у житті стикався з проблемою нестачі обігових коштів. Такий стан речей уповільнює та стримує розвиток бізнесу. Проблема дефіциту обігових коштів у підприємницькій діяльності особливо актуальна в країні, де ринкові інститути і механізми проходять етап становлення, зокрема, в такій молодій державі як Україна. Розв’язати цю проблему допоможе унікальний фінансовий інструмент – факторинг, який і є предметом цього дослідження. Методологічні проблеми просування факторингових послуг стали актуальними у контексті виходу зі світової фінансової кризи, змін правил гри у відносинах держава – бізнес тощо. Світовий досвід свідчить: для компанії, що зростає і прагне «зайняти своє місце під сонцем», партнерство з відомою факторингової компанією – надійний шлях до успіху.
Дослідження передбачає:
• вивчення суті та видів факторингу;
• аналіз досвіду та успішної практики факторингового фінансування у світі;
• визначення переваг факторингу як механізму фінансування;
• проведення аналізу сучасного стану національного ринку факторингових послуг;
• прогноз перспектив розвитку ринку факторингового обслуговування в Україні.
Мета – оцінка факторингу як перспективного механізму фінансування підприємницької діяльності в Україні.
Основний зміст. Факторинг (від англ. factor – маклер, посередник, агент) – це банківська операція, суть якої полягає в придбанні банком (фактором) у постачальника (продавця) права вимоги у грошовій формі на дебіторську заборгованість покупців за відвантажені їм товари (виконані роботи, надані послуги), з прийняттям ризику виконання такої вимоги, а також приймання платежів.
Головна мета факторингових операцій:
• забезпечення постачальника своєчасною оплатою відвантажених товарів;
• управління платіжною дисципліною позичальника;
• підвищення ефективності розрахунків між клієнтами
• ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.
Факторингові операції неоднорідні й мають певні відмінності. Наявність різних видів факторингу дає можливість максимально гнучко використовувати цей механізм відповідно до потреб клієнта. За додаткову плату банк може взяти на себе кредитний ризик: якщо покупець не поверне борг, постачальник усе одно отримає частину платежу, що залишилася. Цей вид послуги називається факторингом без регресу. Якщо такої угоди немає, тоді у разі непогашення зобов’язань дебітором банк може вимагати отриманий авансовий платіж із постачальника, тобто продавець поручається за свого покупця. Так виглядає класичний факторинг із регресом.
Також факторинг поділяється на класичний та реверсивний. За класичного факторингу фінансується продавець, а за реверсивного – покупець. У міжнародній практиці факторинг може розглядатися як просте фінансування дебіторської заборгованості постачальника без додаткових послуг – коли йдеться про invoice discounting (інвойс дискаунтинг) – або як повний набір послуг із фінансування й адміністрування дебіторської заборгованості – full factoring (повний або класичний факторинг). Класичний факторинг має багато переваг: він передбачає управління ризиками, обслуговування дебіторської заборгованості, вивчення платоспроможності дебітора, надання колекторних та інших послуг. Також розрізняють банківський та небанківський факторинги.
Починаючи приблизно із середини 80-х років ХХ ст. факторингова індустрія мала найвищі темпи зростання у фінансовому секторі світової економіки. Обсяг переуступленої дебіторської заборгованості в 1998 р. становив 456 млрд євро, а 2007 р. уже досяг 1 трлн євро, таким чином, зростання становило більше 200 %. На кінець 2010 р. на ринку працювало понад 2100 компаній (за даними IFG), розташованих у Північній і Південній Америці, Європі, Азії, Австралії й Африці. Найбільшим ринком є Європа, на яку припадає 71 % факторингового обігу, за нею йдуть Америка (14 %) та Азія (14 %). Але за темпами зростання лідерами були Австралія і Океанія (301,6 %) та Європа (84,9 %). Безумовний лідер на світовому ринку факторингу – Велика британія, яка ще в XIV ст. стала його родоначальницею. Тут налічується близько 100 факторингових компаній, діяльність яких не підлягає ліцензуванню, що дає змогу їм безперешкодно розвиватися. Окрім Великої Британії, значними гравцями на світовому ринку факторингу є інші країни ЄС: Італія, Франція, Німеччина, Іспанія, Ірландія, Нідерланди. Найбільші факторингові компанії Європи: Royal Bank of Scotland, Lloyds TSB Intesa Mediofactoring, Ifitalia, Factorit Eurofactor, GE Factofrance.
Статистика свідчить, що сьогодні у світі переважає факторинг без регресу (44,5 %), потім за обсягом обігу йде інвойс-дискаунтинг – (30,7 %) і факторинг із регресом (22,3 %). На колекторні й інші послуги факторингових компаній світу припадає лише 2,5 % їх обігу. У структурі міжнародного факторингу, як і раніше, лідирує експортний факторинг, обсяги якого перевищують імпортний факторинг майже в 4 рази [9]. Послуга факторингу в Україні досить молода. Початком формування ринку можна вважати 2001 р., коли перші послуги з факторингових операцій почав надавати АБ «Укрсоцбанк». Наступним був АКБ «ТАС-Комерцбанк», який цього ж року почав активну експансію на ринок. Але на момент становлення ринку факторингу в Україні не було необхідної нормативної, теоретичної і практичної бази проведення потрібних операцій, бракувало кадрового потенціалу, а технологія факторингу точно копіювала розробки російських колег. Окрім банків, факторингові послуги надають інші фінансові установи.
Як наслідок, ринок факторингу перебуває під впливом світової фінансової кризи, що охопила й Україну: у банках спостерігається дефіцит створеного фонду для проведення таких операцій. Через обслуговування нинішньої заборгованості немає змоги для нарощування портфелів під факторингові операції. Велика частина проектів із міжнародного факторингу призупинена. Також зменшились ліміти та частина авансування, а процентна ставка зросла, незважаючи на те, що сумарна дебіторська заборгованість у 2009 р. зменшилась на 20 % порівняно з минулим аналогічним періодом. З діаграми (рис. 2) можна побачити, що з III кварталу 2008 р. спостерігається зменшення кількості укладених договорів з одночасним подорожчанням їх вартості. Стрімке зростання обсягу факторингових операцій у першому кварталі 2009 р. пояснюється укладенням договору факторингу лише однією фінансовою компанією (ТОВ «Луганська інвестиційнофінансова група») на велику суму, через брак готівки, звільнення від ризику неплатежу та реалізацію портфеля боргових вимог заздалегідь. Розподіл за основними галузями обсягу наданих фінансових послуг за укладеними договорами факторингу в першому півріччі.. Аналізуючи розподіл укладених фінансовими компаніями договорів факторингу в першому півріччі, можемо дійти висновку, що найменшу питому вагу має хімічна промисловість – 2 %, значна частка належить харчовій промисловості – 30 %. У зв’язку зі світовою фінансовою кризою договорів факторингу не було в таких галузях, як легка промисловість, машинобудування, металургія, транспорт тощо .
Висновки. Основні проблеми факторингу в Україні:
брак відповідного законодавчого забезпечення;
нестача фахівців;
високі операційні витрати;
великий відсоток перевідступлення боргу (70–80 %);
звужене інформаційне поле; високий рівень тінізації ринку.
Проаналізувавши сьогоднішній стан ринку факторингу в Україні, можна зробити такі висновки. По-перше, характерні для світової практики з факторингового фінансування беззаставна та безстрокова основа призвели до втрати коштів банків та фінансових установ, що пропонували цю послугу. Тому саме для українського ринку необхідно ввести певні обмеження та умови щодо створення заставного і строкового характеру факторингу. По-друге, наявність непогашеної кредитної заборгованості призводить до збільшення втрат банками коштів, що може стати ще одним фактором для відмови клієнту, надання кредиту якому – ризикована операція для фінансової установи. Це дасть змогу дещо оптимізувати процес факторингу до умов української економіки. Пріоритетним для України може стати створення могутньої фінансово-інвестиційної групи на основі низки провідних банківських та інших фінансово-кредитних установ, яка змогла б лобіювати просування факторингу на вітчизняний ринок. Це дасть змогу, використовуючи накопичений досвід у проведенні інших фінансових операцій, успішно розвиватися і в перспективі збільшувати свої можливості за рахунок вступу до впливової міжнародної факторингової асоціації. Отже, для використання переваг факторингу в Україні важливо на державному рівні вирішити правові суперечки: що саме вважати факторингом і які установи мають право на здійснення цих операцій. З розвитком факторингу в Україні такі послуги стануть привабливішими для суб’єктів господарювання не лише як форма захисту від ризиків, а й як засіб оптимізації фінансових потоків банку та клієнта, що є запорукою розвитку вітчизняного ринку факторингових послуг.
