Під портфелем цінних паперів мають на увазі його упорядковану сукупність, яка відповідає прийнятному для інвестора рівню дохідності, ризику та ліквідності.
Щоб сформувати портфель, інвестору необхідно:
• вивчити перелік цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку України,
оцінити їхні переваги і недоліки через критерій безпеки, прибутковості та зростання;
• мати первинну інформацію про емітентів і стан фондового ринку;
• визначитися з вибором типу портфеля і кількісним складом вхідних активів;
• мати загальне уявлення про можливості диверсифікованості портфеля, через співвідношення попиту та пропозиції при зміні цін і обсягу інвестицій.
Стратегія управління портфелем цінних паперів — це пошук (вибір) узагальнювальних параметрів та обмежень інвестиційних рішень стосовно всієї інвестиційної політики (пріоритети, базові параметри).
Основними складовими інвестиційного процесу за портфельного інвестування є: визначення інвестиційної стратегії, аналіз і вибір фінансових активів, формування й управління портфелем цінних паперів, оцінювання ефективності управління портфелем цінних паперів.
Бажаною метою управління портфелем зазвичай є дохідність і приріст капіталу. Це не означає, що інвестор прагне спрямувати кошти у цінні папери, емітентами яких є компанії, що зростають. Потрібно передбачувати можливість зростання ринкової ціни фінансових активів, залучати недооцінені ринком інструменти. Це слугуватиме передумовою збереження й зростання їхньої купівель¬ної сили і зумовить гнучкість управління портфелем.
З огляду на оцінку інвестором інформаційної ефективності ринку цінних паперів портфельна стратегія може бути активною або пасивною. Конкретна портфельна тактика визначається цілями й типом портфеля; станом кон’юнктури ринку, його прозорістю й ліквідністю, ринковими чинниками (динамікою відсоткової ставки та курсової вартості цінних паперів тощо); наявністю законодавчих пільг чи обмежень; загальноекономічними чинниками (станом економіки, рівнем інфляції тощо); необхідністю підтримки прийнятного рівня ліквідності портфеля за мінімізації ризиків, терміном існування портфеля.
Активна стратегія управління передбачає постійне ретельне відстеження і своєчасне придбання фінансових інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фінансових інструментів у портфелі у разі невідповідності інвестиційним цілям.
Пасивна стратегія управління портфелем цінних паперів ґрунтується на припущенні щодо відносної інформаційної достатності (ефективності) ринку цінних паперів. Тобто це сукупність методів управління, що виходять з уявлення про неможливість стабільного перевищення середньоринкового рівня дохідності фінансових інструмен¬тів. Мета пасивного підходу — забезпечення дохідності диверсифікованого портфеля на рівні середньоринкових показників за максимального захисту портфельних інвестицій від негативного впливу неринкових специфічних чинників.
Застосування у чистому вигляді активних і пасивних методів управління портфелем цінних паперів має певні недоліки. У разі пасивної стратегії дохідність портфеля свідомо обмежується з метою зниження ризику. За активного підходу існує великий ризик втрат, пов’язаних з помилковим прогнозом майбутніх відсоткових ставок. Тому нерідко використовують методи, що раціонально поєднують риси активного й пасивного підходів.
Важливий метод формування портфеля, пов’язаний з інвестуванням у активи, про неефективність яких відомо заздалегідь. Обирають акції з найменшим співвідношенням Р/Е («prise-earnings»), що за певних умов уможливлює за деякий час отримання доходу від спекулятивних операцій на фондовій біржі.
Прикладом реалізації пасивної стратегії може слугувати також метод «сходів» — рівномірний розподіл портфельних інвестицій між активами різної строковості. Метод «сходів» орієнтує портфельного менеджера на придбання активів різної строковості з повним розподілом за термінами до завершення періоду існування портфеля.
Список використаних джерел :
1. https://buklib.net/books/26438/
2.https://pidru4niki.com/10810806/investuvannya/upravlinnya_portfelem_tsinnih_paperiv
3. https://dut.edu.ua/uploads/l_1881_57313626.pdf
Щоб сформувати портфель, інвестору необхідно:
• вивчити перелік цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку України,
оцінити їхні переваги і недоліки через критерій безпеки, прибутковості та зростання;
• мати первинну інформацію про емітентів і стан фондового ринку;
• визначитися з вибором типу портфеля і кількісним складом вхідних активів;
• мати загальне уявлення про можливості диверсифікованості портфеля, через співвідношення попиту та пропозиції при зміні цін і обсягу інвестицій.
Стратегія управління портфелем цінних паперів — це пошук (вибір) узагальнювальних параметрів та обмежень інвестиційних рішень стосовно всієї інвестиційної політики (пріоритети, базові параметри).
Основними складовими інвестиційного процесу за портфельного інвестування є: визначення інвестиційної стратегії, аналіз і вибір фінансових активів, формування й управління портфелем цінних паперів, оцінювання ефективності управління портфелем цінних паперів.
Бажаною метою управління портфелем зазвичай є дохідність і приріст капіталу. Це не означає, що інвестор прагне спрямувати кошти у цінні папери, емітентами яких є компанії, що зростають. Потрібно передбачувати можливість зростання ринкової ціни фінансових активів, залучати недооцінені ринком інструменти. Це слугуватиме передумовою збереження й зростання їхньої купівель¬ної сили і зумовить гнучкість управління портфелем.
З огляду на оцінку інвестором інформаційної ефективності ринку цінних паперів портфельна стратегія може бути активною або пасивною. Конкретна портфельна тактика визначається цілями й типом портфеля; станом кон’юнктури ринку, його прозорістю й ліквідністю, ринковими чинниками (динамікою відсоткової ставки та курсової вартості цінних паперів тощо); наявністю законодавчих пільг чи обмежень; загальноекономічними чинниками (станом економіки, рівнем інфляції тощо); необхідністю підтримки прийнятного рівня ліквідності портфеля за мінімізації ризиків, терміном існування портфеля.
Активна стратегія управління передбачає постійне ретельне відстеження і своєчасне придбання фінансових інструментів, що відповідають інвестиційним цілям портфеля, а також швидку зміну складу фінансових інструментів у портфелі у разі невідповідності інвестиційним цілям.
Пасивна стратегія управління портфелем цінних паперів ґрунтується на припущенні щодо відносної інформаційної достатності (ефективності) ринку цінних паперів. Тобто це сукупність методів управління, що виходять з уявлення про неможливість стабільного перевищення середньоринкового рівня дохідності фінансових інструмен¬тів. Мета пасивного підходу — забезпечення дохідності диверсифікованого портфеля на рівні середньоринкових показників за максимального захисту портфельних інвестицій від негативного впливу неринкових специфічних чинників.
Застосування у чистому вигляді активних і пасивних методів управління портфелем цінних паперів має певні недоліки. У разі пасивної стратегії дохідність портфеля свідомо обмежується з метою зниження ризику. За активного підходу існує великий ризик втрат, пов’язаних з помилковим прогнозом майбутніх відсоткових ставок. Тому нерідко використовують методи, що раціонально поєднують риси активного й пасивного підходів.
Важливий метод формування портфеля, пов’язаний з інвестуванням у активи, про неефективність яких відомо заздалегідь. Обирають акції з найменшим співвідношенням Р/Е («prise-earnings»), що за певних умов уможливлює за деякий час отримання доходу від спекулятивних операцій на фондовій біржі.
Прикладом реалізації пасивної стратегії може слугувати також метод «сходів» — рівномірний розподіл портфельних інвестицій між активами різної строковості. Метод «сходів» орієнтує портфельного менеджера на придбання активів різної строковості з повним розподілом за термінами до завершення періоду існування портфеля.
Список використаних джерел :
1. https://buklib.net/books/26438/
2.https://pidru4niki.com/10810806/investuvannya/upravlinnya_portfelem_tsinnih_paperiv
3. https://dut.edu.ua/uploads/l_1881_57313626.pdf
