УДК 336
© Соляк Т., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-43
Теоретичні аспекти дослідження фінансового ринку України
Фінансовий ринок – досить складна та багатосекторна структура, котра служить механізмом перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою та населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Ретроспективно, становлення фінансового ринку України відбулось у три етапи: 1992 – 1998 рр. – період так званої «хаотичної» капіталізації та групоперсоніфікованого привласнення суспільних до цього ресурсів, який закінчився відомим обвалом 1998 року; 1998 – 2000 рр. – післяефорична стагнація із способами відновити до кризову ділову активність; 2001 р. і до нині – збереження і підтримання продуктивної платформи розвитку ринку, коли його спекулятивна складова залишається підпорядкованою [1]. Фінансовий ринок є притаманний лише для розвиненої ринкової економіки.
На сьогоднішній день, вітчизняна структура фінансового ринку має свої особливості, переваги та недоліки. Базовим елементом фінансового ринку будь-якої країни є банківська система. У класичному вигляді вона складається з двох рівнів: рівня центрального банку з державною (переважно) формою власності на нього та мережі комерційних банків акціонерної, кооперативної та приватної форми власності. В Україні банківська система складається з установ, які також знаходяться на двох рівнях: Національного банку і комерційних банків. В той же час до складу банківських установ першого рівня у вітчизняній банківській системі постійно входять дві такі установи як Ощадний банк й Український експортно-імпортний банк (Укрексімбанк). Також до державних на сьогодні стали відноситись комерційні банки, в акціонерному капіталі яких держава зайняла більш, ніж класичний контрольний пакет акцій: «Родовідбанк», «Київ», Укргазбанк. До державної форми власності (так званого першого рівня) відноситься і Державний Пенсійний фонд України, що обумовлено існуючою солідарною системою пенсійного забезпечення, на відміну від розвинених країн, де існує накопичувальна система пенсійного забезпечення. До першого ж рівня відноситься й Державний фонд соціального страхування на випадок втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, Державний фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, витратами, зумовленими народженням та похованням та Державний фонд соціального страхування на випадок безробіття [2]. Тобто перший рівень у вітчизняній системі фінансових установ включає структури, що у розвинених країнах входять до третього рівня. Порівняльна характеристика установ українського фінансового ринку та ринку розвинених країн, що представлена у табл.1, свідчить, що перший рівень в структурі фінансових установ України «перевантажений» установами, які в розвинених країнах знаходяться на другому (ощадні та зовнішньоекономічні банки) та третьому рівнях (пенсійні та страхові фонди). Такий склад вітчизняних фінансових установ можна було б вважати нормальним явищем, якби не існувало постійного дефіциту Державного пенсійного фонду, що підтверджує тезу про неефективність існуючої системи пенсійного забезпечення та необхідність її переосмислення.
Аналогічно, існуюча система соціального забезпечення також є солідарною, а не накопичувальною, як у розвинених країнах, що є серйозним гальмом на шляху розвитку ринкових систем соціального страхування. Звідси і випливає номенклатура фінансових установ, які функціонують на фінансовому ринку України і впливають на фінансову політику, що проводиться в країні. Єдиним співпадінням в переліку фінансових установ українського фінансового ринку і ринку країн з розвиненою ринковою економікою є установи четвертого рівня — інвестиційні компанії, фінансові компанії, товариства з кредитування житлового будівництва, ломбарди, кредитні спілки. Це пояснюється тим, що вони виконують функції по забезпеченню «переливу» вільного капіталу між галузями економіки, між інвесторами і структурами, що потребують додаткових фінансових ресурсів. Дані установи функціонують на ринку, де державою встановлюються і регулюються тільки основні законодавчі норми щодо їх діяльності, тому вони менше піддані впливу поточних інтересів держави.
Таким чином, вітчизняна структура фінансового ринку ще не відповідає класичній схемі його формування та розвитку в порівнянні зі світовим рівнем. Покращення функціонування фінансового ринку залежить від послідовних кроків як з боку уряду так і самого населення. До першочергового заходів слід віднести: орієнтація фінансового сектору на виконання соціальних функцій, які на разі не забезпечуються за рахунок коштів платників податків – пенсійне забезпечення, охорона здоров’я, освіта; підвищити рівень фінансової грамотності населення; вдосконалити та популяризувати недержавне пенсійне страхування; переглянути сучасну нормативну базу діяльності установ фінансового сектору з метою ліквідації внутрішніх офшорів та прогалин у системі нагляду тощо.
Примітки:
1.Корнєєв В. Еволюція і перспективи фінансового ринку України // Економіка України. – 2007. - №9. – С. 21-29.
2.Петровська І.О. Методологічні засади впливу фінансового ринку на соціально – економічний розвиток регіону // Вісник МНТУ Серія економіка №2 (5) 2011. – С.67 – 74.
© Соляк Т., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-43
Теоретичні аспекти дослідження фінансового ринку України
Фінансовий ринок – досить складна та багатосекторна структура, котра служить механізмом перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб’єктами підприємницької діяльності, державою та населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Ретроспективно, становлення фінансового ринку України відбулось у три етапи: 1992 – 1998 рр. – період так званої «хаотичної» капіталізації та групоперсоніфікованого привласнення суспільних до цього ресурсів, який закінчився відомим обвалом 1998 року; 1998 – 2000 рр. – післяефорична стагнація із способами відновити до кризову ділову активність; 2001 р. і до нині – збереження і підтримання продуктивної платформи розвитку ринку, коли його спекулятивна складова залишається підпорядкованою [1]. Фінансовий ринок є притаманний лише для розвиненої ринкової економіки.
На сьогоднішній день, вітчизняна структура фінансового ринку має свої особливості, переваги та недоліки. Базовим елементом фінансового ринку будь-якої країни є банківська система. У класичному вигляді вона складається з двох рівнів: рівня центрального банку з державною (переважно) формою власності на нього та мережі комерційних банків акціонерної, кооперативної та приватної форми власності. В Україні банківська система складається з установ, які також знаходяться на двох рівнях: Національного банку і комерційних банків. В той же час до складу банківських установ першого рівня у вітчизняній банківській системі постійно входять дві такі установи як Ощадний банк й Український експортно-імпортний банк (Укрексімбанк). Також до державних на сьогодні стали відноситись комерційні банки, в акціонерному капіталі яких держава зайняла більш, ніж класичний контрольний пакет акцій: «Родовідбанк», «Київ», Укргазбанк. До державної форми власності (так званого першого рівня) відноситься і Державний Пенсійний фонд України, що обумовлено існуючою солідарною системою пенсійного забезпечення, на відміну від розвинених країн, де існує накопичувальна система пенсійного забезпечення. До першого ж рівня відноситься й Державний фонд соціального страхування на випадок втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, Державний фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності, витратами, зумовленими народженням та похованням та Державний фонд соціального страхування на випадок безробіття [2]. Тобто перший рівень у вітчизняній системі фінансових установ включає структури, що у розвинених країнах входять до третього рівня. Порівняльна характеристика установ українського фінансового ринку та ринку розвинених країн, що представлена у табл.1, свідчить, що перший рівень в структурі фінансових установ України «перевантажений» установами, які в розвинених країнах знаходяться на другому (ощадні та зовнішньоекономічні банки) та третьому рівнях (пенсійні та страхові фонди). Такий склад вітчизняних фінансових установ можна було б вважати нормальним явищем, якби не існувало постійного дефіциту Державного пенсійного фонду, що підтверджує тезу про неефективність існуючої системи пенсійного забезпечення та необхідність її переосмислення.
Аналогічно, існуюча система соціального забезпечення також є солідарною, а не накопичувальною, як у розвинених країнах, що є серйозним гальмом на шляху розвитку ринкових систем соціального страхування. Звідси і випливає номенклатура фінансових установ, які функціонують на фінансовому ринку України і впливають на фінансову політику, що проводиться в країні. Єдиним співпадінням в переліку фінансових установ українського фінансового ринку і ринку країн з розвиненою ринковою економікою є установи четвертого рівня — інвестиційні компанії, фінансові компанії, товариства з кредитування житлового будівництва, ломбарди, кредитні спілки. Це пояснюється тим, що вони виконують функції по забезпеченню «переливу» вільного капіталу між галузями економіки, між інвесторами і структурами, що потребують додаткових фінансових ресурсів. Дані установи функціонують на ринку, де державою встановлюються і регулюються тільки основні законодавчі норми щодо їх діяльності, тому вони менше піддані впливу поточних інтересів держави.
Таким чином, вітчизняна структура фінансового ринку ще не відповідає класичній схемі його формування та розвитку в порівнянні зі світовим рівнем. Покращення функціонування фінансового ринку залежить від послідовних кроків як з боку уряду так і самого населення. До першочергового заходів слід віднести: орієнтація фінансового сектору на виконання соціальних функцій, які на разі не забезпечуються за рахунок коштів платників податків – пенсійне забезпечення, охорона здоров’я, освіта; підвищити рівень фінансової грамотності населення; вдосконалити та популяризувати недержавне пенсійне страхування; переглянути сучасну нормативну базу діяльності установ фінансового сектору з метою ліквідації внутрішніх офшорів та прогалин у системі нагляду тощо.
Примітки:
1.Корнєєв В. Еволюція і перспективи фінансового ринку України // Економіка України. – 2007. - №9. – С. 21-29.
2.Петровська І.О. Методологічні засади впливу фінансового ринку на соціально – економічний розвиток регіону // Вісник МНТУ Серія економіка №2 (5) 2011. – С.67 – 74.
