УДК 336
© Змінчак Х., 2011
ЛНУ імені Івана Франка
Вплив політики рефінансування НБУ на забезпечення стабільності вітчизняної банківської системи
Для України на сучасному етапі розвитку економіки актуальним залишається питання розбудови ринкових відносин та формування належного конкурентного середовища. Одним з головних критеріїв готовності і здатності України до світової інтеграції є стійкість банківської системи, що впливає на фінансову стабільність країни в цілому. Тому необхідно удосконалювати та запроваджувати нові механізми регулювання діяльності фінансових установ.
Для підтримки ліквідності та фінансової стійкості комерційних банків в умовах тимчасової нестачі коштів центральний банк надає допомогу через механізм рефінансування, що є одним з ключових елементів грошово-кредитної політики. Суть цього інструменту полягає в тому, що кредитно-банківські інститути, які відчувають тимчасові фінансові труднощі, мають можливість отримати позику центрального банку [5, с.282].
В умовах сьогодення, коли комерційні банки переживають наслідки фінансової кризи, гостро постає питання гарантування економічної безпеки банківської системи як основи фінансової системи держави. Світова фінансова криза 2008 року спонукала НБУ до оперативних дій для підтримки ліквідності банків, в тому числі шляхом надання стабілізаційних кредитів на тривалий період під забезпечення об'єктами нерухомості, акціями банків, гарантіями тощо.
Отримані від НБУ у кризовий період ресурси частково компенсували відплив коштів з банків і забезпечили їм можливість виконувати свої поточні зобов’язання. Проте у зростання обсягів рефінансування були і негативні моменти, такі як нецільове використання отриманих від НБУ коштів окремими банками. Здійснені стабілізаційні заходи також не вирішили проблему якості активів. У післякризовий період значна сума позик в іноземній валюті поєднана з девальвацією гривні, а також скорочення чисельності населення і реальних доходів у сфері бізнесу різко погіршують якість банківських кредитних портфелів. У структурі ресурсної бази банків усе більше переважають короткострокові пасиви, що, у свою чергу, підвищує ризик ліквідності банківської системи [3, с.115 ].
Незважаючи на певні недоліки, рефінансування НБУ в кризовий період мало визначальний вплив на формування ресурсної бази, оскільки інші джерела ресурсів тоді були важкодоступними, і саме завдяки підтримці центрального банку вдалося не допустити масових банкрутств банків та неповернення депозитів.
Сьогодні, для формування стабільної стимулюючої системи взаємодії НБУ з фінансово-кредитними установами і для запобігання надмірним коливанням реальної економіки, необхідно спрямовувати грошово-кредитну політику на середньострокову перспективу, посилити роль середньо- і довгострокового рефінансування та процентної політики. Як свідчить досвід Європейського центрального банку, регулярні операції рефінансування підвищують прогнозованість інфляційних очікувань та рівень довіри до центрального банку [1, с.13].
Обсяг рефінансування банків повинен відповідати загальному стану грошово-кредитного ринку та наявним в обігу фінансовим інструментам. В період активних операцій із купівлі іноземної валюти та операцій на відкритому ринку з боку НБУ обсяги рефінансування зменшуються, і навпаки, у процесі інтервенцій з продажу валюти попит на рефінансування НБУ значно збільшується. Процентна політика щодо кредитів рефінансування має сприяти ефективному управлінню грошово-кредитним ринком у цілому. Банки повинні залучати наявні в обігу кошти для забезпечення ресурсами своїх активних операцій, а кредитами рефінансування користуватись лише в екстрених випадках. Національний банк не є постачальником ресурсів для комерційних банків, він здійснює регулювання грошової маси та підтримку ліквідності банків на визначених умовах [2, с.7].
Необхідно зауважити, що в кризових ситуаціях економіки України для стабілізації банківської системи застосування рефінансування є необхідним, оскільки політика рефінансування дозволяє підтримувати банки в складних ситуаціях, а також стимулювати їх до подальшого розвитку з метою самостійного виходу з кризових явищ. Досить важливим етапом є вдосконалення процедури здійснення рефінансування, зокрема порядку надання фінансової підтримки з боку НБУ, контроль за подальшим використання цих коштів, а також врахування впливу кризових факторів на діяльність банків [4, с.80-85].
Питання підтримання ліквідності банків через систему рефінансування потребує виважених підходів. Обсяги рефінансування не повинні бути головною ціллю для НБУ як для регулятора ліквідності, а відповідати реальній необхідності банків у залученні таких кредитів. Ефективна політика рефінансування сприятиме зростанню прозорості та передбачуваності дій НБУ, стимулювтиме підвищення довіри населення до банківської системи, що призведе до стабілізації її розвитку в період фінансової нестабільності.
Список використаної літератури:
1. Буковинський С. Досвід використання інструментів рефінансування в монетарній політиці Європейського центрального банку / С. Буковинський, В. Корнівська // Вісник НБУ. – 2010. – №3. –С.
2. Гребеник Н. Основні віхи у формуванні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні / Н. Гребеник //Вісник НБУ. – 2010. – №2. – С.
3. Міщенко В. І. Ліквідність банківської системи України / В. І. Міщенко, А. В. Сомик та ін. : Науково-аналітичні матеріали. Вип. 12 – К. : Центр наукових досліджень НБУ, 2008. – 180 с.
4. Міщенко С. В. Проблеми забезпечення ліквідності банків на основі використання механізмів рефінансування / С. В. Міщенко // Фінанси України. – 2009. - № 7 (164). – С. 75–88.
5. Міщенко В. І. Центральні банки: організаційно-правові засади / В. І. Міщенко, В. А. Кротюк : Навчальне видання.- К.: Знання, 2004. – 372 с.
© Змінчак Х., 2011
ЛНУ імені Івана Франка
Вплив політики рефінансування НБУ на забезпечення стабільності вітчизняної банківської системи
Для України на сучасному етапі розвитку економіки актуальним залишається питання розбудови ринкових відносин та формування належного конкурентного середовища. Одним з головних критеріїв готовності і здатності України до світової інтеграції є стійкість банківської системи, що впливає на фінансову стабільність країни в цілому. Тому необхідно удосконалювати та запроваджувати нові механізми регулювання діяльності фінансових установ.
Для підтримки ліквідності та фінансової стійкості комерційних банків в умовах тимчасової нестачі коштів центральний банк надає допомогу через механізм рефінансування, що є одним з ключових елементів грошово-кредитної політики. Суть цього інструменту полягає в тому, що кредитно-банківські інститути, які відчувають тимчасові фінансові труднощі, мають можливість отримати позику центрального банку [5, с.282].
В умовах сьогодення, коли комерційні банки переживають наслідки фінансової кризи, гостро постає питання гарантування економічної безпеки банківської системи як основи фінансової системи держави. Світова фінансова криза 2008 року спонукала НБУ до оперативних дій для підтримки ліквідності банків, в тому числі шляхом надання стабілізаційних кредитів на тривалий період під забезпечення об'єктами нерухомості, акціями банків, гарантіями тощо.
Отримані від НБУ у кризовий період ресурси частково компенсували відплив коштів з банків і забезпечили їм можливість виконувати свої поточні зобов’язання. Проте у зростання обсягів рефінансування були і негативні моменти, такі як нецільове використання отриманих від НБУ коштів окремими банками. Здійснені стабілізаційні заходи також не вирішили проблему якості активів. У післякризовий період значна сума позик в іноземній валюті поєднана з девальвацією гривні, а також скорочення чисельності населення і реальних доходів у сфері бізнесу різко погіршують якість банківських кредитних портфелів. У структурі ресурсної бази банків усе більше переважають короткострокові пасиви, що, у свою чергу, підвищує ризик ліквідності банківської системи [3, с.115 ].
Незважаючи на певні недоліки, рефінансування НБУ в кризовий період мало визначальний вплив на формування ресурсної бази, оскільки інші джерела ресурсів тоді були важкодоступними, і саме завдяки підтримці центрального банку вдалося не допустити масових банкрутств банків та неповернення депозитів.
Сьогодні, для формування стабільної стимулюючої системи взаємодії НБУ з фінансово-кредитними установами і для запобігання надмірним коливанням реальної економіки, необхідно спрямовувати грошово-кредитну політику на середньострокову перспективу, посилити роль середньо- і довгострокового рефінансування та процентної політики. Як свідчить досвід Європейського центрального банку, регулярні операції рефінансування підвищують прогнозованість інфляційних очікувань та рівень довіри до центрального банку [1, с.13].
Обсяг рефінансування банків повинен відповідати загальному стану грошово-кредитного ринку та наявним в обігу фінансовим інструментам. В період активних операцій із купівлі іноземної валюти та операцій на відкритому ринку з боку НБУ обсяги рефінансування зменшуються, і навпаки, у процесі інтервенцій з продажу валюти попит на рефінансування НБУ значно збільшується. Процентна політика щодо кредитів рефінансування має сприяти ефективному управлінню грошово-кредитним ринком у цілому. Банки повинні залучати наявні в обігу кошти для забезпечення ресурсами своїх активних операцій, а кредитами рефінансування користуватись лише в екстрених випадках. Національний банк не є постачальником ресурсів для комерційних банків, він здійснює регулювання грошової маси та підтримку ліквідності банків на визначених умовах [2, с.7].
Необхідно зауважити, що в кризових ситуаціях економіки України для стабілізації банківської системи застосування рефінансування є необхідним, оскільки політика рефінансування дозволяє підтримувати банки в складних ситуаціях, а також стимулювати їх до подальшого розвитку з метою самостійного виходу з кризових явищ. Досить важливим етапом є вдосконалення процедури здійснення рефінансування, зокрема порядку надання фінансової підтримки з боку НБУ, контроль за подальшим використання цих коштів, а також врахування впливу кризових факторів на діяльність банків [4, с.80-85].
Питання підтримання ліквідності банків через систему рефінансування потребує виважених підходів. Обсяги рефінансування не повинні бути головною ціллю для НБУ як для регулятора ліквідності, а відповідати реальній необхідності банків у залученні таких кредитів. Ефективна політика рефінансування сприятиме зростанню прозорості та передбачуваності дій НБУ, стимулювтиме підвищення довіри населення до банківської системи, що призведе до стабілізації її розвитку в період фінансової нестабільності.
Список використаної літератури:
1. Буковинський С. Досвід використання інструментів рефінансування в монетарній політиці Європейського центрального банку / С. Буковинський, В. Корнівська // Вісник НБУ. – 2010. – №3. –С.
2. Гребеник Н. Основні віхи у формуванні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні / Н. Гребеник //Вісник НБУ. – 2010. – №2. – С.
3. Міщенко В. І. Ліквідність банківської системи України / В. І. Міщенко, А. В. Сомик та ін. : Науково-аналітичні матеріали. Вип. 12 – К. : Центр наукових досліджень НБУ, 2008. – 180 с.
4. Міщенко С. В. Проблеми забезпечення ліквідності банків на основі використання механізмів рефінансування / С. В. Міщенко // Фінанси України. – 2009. - № 7 (164). – С. 75–88.
5. Міщенко В. І. Центральні банки: організаційно-правові засади / В. І. Міщенко, В. А. Кротюк : Навчальне видання.- К.: Знання, 2004. – 372 с.
