УДК 336
© Павлюк С.М., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфС-51с
Основи кредитування в сучасній економіці України
Кредитування є вагомим чинником розвитку усіх секторів національної економіки та економіки в цілому. Завдяки акумуляції й перерозподілу грошових ресурсів, фінансові установи активно впливають на різні галузі і визначають їх напрям розвитку. Кредитування, яке покриває поточні потреби господарюючих су’єктів та населення у тимчасових розривах ліквідності, покликане забезпечити безперебійне функціонування економіки з метою недопущення кризових ситуацій процентів [ 1].
Дану тему вивчали такі науковці як Ватаманюк З.Г., Вітлінський В.В., Вовчак О.Д., Владишин У.В., Данілов О.Д., Довгань Ж..М., Козьменко С.М. та інші.
Об’єктом дослідження даної роботи є форми та методи проведення кредитування банками. Предметом дослідження виступають особливості та процес здійснення банківського кредитування в економіці України.
Кредит передбачає наявність кредитних взаємозв’язків, які є договірними стосунками між кредитором і позичальником. Кредитором у кредитуванні виступає банк чи інша фінансова установа, а позичальниками – юридичні чи фізичні особи. Необхідність кредитних взаємозв’язків пов’язана з розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Метою кредитування є: для кредитора – одержання прибутку у вигляді процента за кредит, а для позичальника – задоволення тимчасової потреби в додаткових грошових коштах.
Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування – отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам [2].
У складних умовах розвитку економіки та з огляду на схильність банків до ризиків , у тому числі кредитних, значення контролю, особливо внутрішньобанківського, набуває дедалі більшої ваги. Внутрішній контроль – це процес що постійно здійснюється на всіх рівнях банку і покликаний сприяти досягненню мети, визначеною стратегією його розвитку. Головна мета внутрішнього контролю банків чи кредитно-фінансових установ – це періодичне здійснення перевірок чи оцінка рівня достатності і ефективності діяльності структурних підрозділів, а також визначення шляхів можливості його вдосконалення з метою забезпечення повноти та достовірності обліку та звітності, дотримання чинного законодавства і нормативно-правових актів, а також оцінка внутрішньогосподарських прцесів чи операцій [3].
Процес кредитування – це багатогранний і складний процес з точки зору його ризикованості для банку, адже кожній можливості отримати прибуток від певної операції протистоїть реальна можливість понести збитки. Тому важливим завданням діяльності кожного банку є досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістю його операцій. У зв’язку з тим, що основну частину прибутку банк одержує від своїх позичкових операцій, стає очевидним важливість мінімізації і запобігання кредитного ризику. Характеризуючи кредитні ризики, ми перш за все вказуємо на їх особливості виникнення , які пов’язані з процесом кредитування. Основою, відправною точки зору є укладення кредитної угоди. Тому, необхідно розробити і застосувати якісну науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.
Одним із напрямів для розв’язання вказаних проблем можна було б вважати впровадження у діючу практики оцінки кредитоспроможності позичальника аналіз грошового потоку клієнта , що надає можливість оцінити обороти його коштів за певний період і більш повно охарактеризувати можливості погашення позичок. Крім того доцільно було б розглянути питання про створення міжбанківської інформаційної бази, до якої за результатами аналітичної роботи банків із підприємствами різних галузей економіки, заносилися б дані про оптимальні значення показників фінансового стану позичальників, які належать до відповідних галузей, що в результаті дало б можливість більш точно прорахувати і вагові значення різних коефіцієнтів. Необхідно також розмежувати повноваження працівників кредитного відділу з кредитного обслуговування клієнтів, що дало б змогу обмежити кількість помилок та суб’єктивних рішень у процесі кредитування. Таким чином, для реалізації процесу кредитування як з боку банку, так і з боку боржника необхідно, що їхні інтереси збігалися, тобто, щоб необхідність , доцільність та можливість кредитування відповідали одночасно їхнім інтересам, з одного боку, і сам процес кредитування був достатньо деталізований та прозорий із відокремленням конкретних завдань, обов’язків та відповідальності окремих посадових осіб, які забезпечують реалізацію конкретних етапів кредитування, з іншого.
Отже, вітчизняній та зарубіжній практиці розроблено багато різних моделей оцінки кредитного ризику з метою його мінімізації. Проте, з огляду на розбіжності у бухгалтерській та фінансовій звітності різних країн, а також враховуючи порівняно нетривале функціонування банківського сектору України, не усі зарубіжні моделі можна застосувати беззастережно. Потрібно розробляти системи оцінки кредитних ризиків, які б поєднували українській та зарубіжний досвід та враховували специфіку вітчизняної економіки.
Примітки:
1. Аналіз кредитоспроможності позичальника банківської установи / Я. Чайковський // Журн. європ. економіки. 2005.
2. Актуальні проблеми та удосконалення кредитних відносин банківських установ з підприємствами / Геєць І.О. // Економіка та держава. – 2009.
3. Методологія та організація наукових досліджень / Крушельницька О.В // Навчальний посібник.- К.: Кондор, 2008.
© Павлюк С.М., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфС-51с
Основи кредитування в сучасній економіці України
Кредитування є вагомим чинником розвитку усіх секторів національної економіки та економіки в цілому. Завдяки акумуляції й перерозподілу грошових ресурсів, фінансові установи активно впливають на різні галузі і визначають їх напрям розвитку. Кредитування, яке покриває поточні потреби господарюючих су’єктів та населення у тимчасових розривах ліквідності, покликане забезпечити безперебійне функціонування економіки з метою недопущення кризових ситуацій процентів [ 1].
Дану тему вивчали такі науковці як Ватаманюк З.Г., Вітлінський В.В., Вовчак О.Д., Владишин У.В., Данілов О.Д., Довгань Ж..М., Козьменко С.М. та інші.
Об’єктом дослідження даної роботи є форми та методи проведення кредитування банками. Предметом дослідження виступають особливості та процес здійснення банківського кредитування в економіці України.
Кредит передбачає наявність кредитних взаємозв’язків, які є договірними стосунками між кредитором і позичальником. Кредитором у кредитуванні виступає банк чи інша фінансова установа, а позичальниками – юридичні чи фізичні особи. Необхідність кредитних взаємозв’язків пов’язана з розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Метою кредитування є: для кредитора – одержання прибутку у вигляді процента за кредит, а для позичальника – задоволення тимчасової потреби в додаткових грошових коштах.
Банківський кредит носить комерційний характер. Мета діяльності банку в процесі кредитування – отримання максимального прибутку. Спрямованістю на прибутки визначається головна лінія економічної поведінки банків як при купівлі кредитних ресурсів, так і при їх продажу клієнтам [2].
У складних умовах розвитку економіки та з огляду на схильність банків до ризиків , у тому числі кредитних, значення контролю, особливо внутрішньобанківського, набуває дедалі більшої ваги. Внутрішній контроль – це процес що постійно здійснюється на всіх рівнях банку і покликаний сприяти досягненню мети, визначеною стратегією його розвитку. Головна мета внутрішнього контролю банків чи кредитно-фінансових установ – це періодичне здійснення перевірок чи оцінка рівня достатності і ефективності діяльності структурних підрозділів, а також визначення шляхів можливості його вдосконалення з метою забезпечення повноти та достовірності обліку та звітності, дотримання чинного законодавства і нормативно-правових актів, а також оцінка внутрішньогосподарських прцесів чи операцій [3].
Процес кредитування – це багатогранний і складний процес з точки зору його ризикованості для банку, адже кожній можливості отримати прибуток від певної операції протистоїть реальна можливість понести збитки. Тому важливим завданням діяльності кожного банку є досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістю його операцій. У зв’язку з тим, що основну частину прибутку банк одержує від своїх позичкових операцій, стає очевидним важливість мінімізації і запобігання кредитного ризику. Характеризуючи кредитні ризики, ми перш за все вказуємо на їх особливості виникнення , які пов’язані з процесом кредитування. Основою, відправною точки зору є укладення кредитної угоди. Тому, необхідно розробити і застосувати якісну науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.
Одним із напрямів для розв’язання вказаних проблем можна було б вважати впровадження у діючу практики оцінки кредитоспроможності позичальника аналіз грошового потоку клієнта , що надає можливість оцінити обороти його коштів за певний період і більш повно охарактеризувати можливості погашення позичок. Крім того доцільно було б розглянути питання про створення міжбанківської інформаційної бази, до якої за результатами аналітичної роботи банків із підприємствами різних галузей економіки, заносилися б дані про оптимальні значення показників фінансового стану позичальників, які належать до відповідних галузей, що в результаті дало б можливість більш точно прорахувати і вагові значення різних коефіцієнтів. Необхідно також розмежувати повноваження працівників кредитного відділу з кредитного обслуговування клієнтів, що дало б змогу обмежити кількість помилок та суб’єктивних рішень у процесі кредитування. Таким чином, для реалізації процесу кредитування як з боку банку, так і з боку боржника необхідно, що їхні інтереси збігалися, тобто, щоб необхідність , доцільність та можливість кредитування відповідали одночасно їхнім інтересам, з одного боку, і сам процес кредитування був достатньо деталізований та прозорий із відокремленням конкретних завдань, обов’язків та відповідальності окремих посадових осіб, які забезпечують реалізацію конкретних етапів кредитування, з іншого.
Отже, вітчизняній та зарубіжній практиці розроблено багато різних моделей оцінки кредитного ризику з метою його мінімізації. Проте, з огляду на розбіжності у бухгалтерській та фінансовій звітності різних країн, а також враховуючи порівняно нетривале функціонування банківського сектору України, не усі зарубіжні моделі можна застосувати беззастережно. Потрібно розробляти системи оцінки кредитних ризиків, які б поєднували українській та зарубіжний досвід та враховували специфіку вітчизняної економіки.
Примітки:
1. Аналіз кредитоспроможності позичальника банківської установи / Я. Чайковський // Журн. європ. економіки. 2005.
2. Актуальні проблеми та удосконалення кредитних відносин банківських установ з підприємствами / Геєць І.О. // Економіка та держава. – 2009.
3. Методологія та організація наукових досліджень / Крушельницька О.В // Навчальний посібник.- К.: Кондор, 2008.
