УДК 336
© Драбек.Р.Ю., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-51с
Кредитні відносини в бюджетному процесі України
Державний кредит є специфічною ланкою державних фінансів, яка не має окремого фінансового фонду та уособленого органу управління. В якості складової фінансової системи він сприяє формуванню і використанню централізованих грошових фондів держави.
За своєю економічною суттю державний кредит є сукупністю економічних відносин між державою в особі органів влади, з одного боку, і юридичними та фізичними особами – з іншого, у яких держава виступає в якості позичальника, кредитора або гаранта. Як один з видів кредиту, він відрізняється від інших фінансових категорій, оскільки функціонує, на відміну від них, на принципах терміновості, платності та зворотності. Водночас державний кредит відрізняється від інших видів кредиту.
Основною класичною формою державно-кредитних відносин є та, де держава виступає позичальником коштів: залучаються фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб. Джерелом повернення державних позик і сплати процентів за ними виступають бюджетні кошти.
Українським законодавством встановлюється виключний перелік напрямів використання таких запозичень, а саме: фінансування дефіциту державного бюджету, підтримка позитивного платіжного балансу та на інші, визначені законом напрями.
Джерела фінансування бюджету поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх відносимо запозичення за рахунок емісії державних боргових цінних паперів, яку здійснює Міністерство фінансів України, находження від банківських установ, від приватизації майна, інші внутрішні джерела. Зовнішні поділяються на: позики, отримані від міжнародних організацій, іноземних комерційних банків, надходження від урядів інших держав та інші надходження.
Державні позики не вважаються доходами, тому вони не можуть бути відображені в дохідній частині бюджету. Таким чином зберігається межа між цими категоріями, що дає чітке уявлення про реальні фінансові можливості держави. Тим самим не дозволяючи фінансування поточних суспільних потреб за рахунок позикових коштів. Це важливо в довгостроковій перспективі, адже така практика в майбутньому викликала б гостру фінансову нестабільність.
Планування державних запозичень здійснюється в межах, визначеного в Законі України «Про державний бюджет» на відповідний рік, граничного обсягу державного боргу. Згідно Проекту Закону «Про Державний бюджет на 2012 рік» на кінець 2012 року граничний обсяг державного боргу визначений в сумі 415.565.120,9 тис. гривень. До такого проекту також додається план державних запозичень, що включає в себе перелік кредитів, їх видів, мети, строку, валюти, процентної ставки, а також стану укладання кредитних договорів.
Іншою формою державно-кредитних відносин є та, де держава виступає кредитором. В українському законодавстві така форма називається кредитування бюджету. Такі відносини передбачають операції з надання бюджетних коштів на умовах платності, строковості, повернення, внаслідок яких виникає зобов’язання перед бюджетом та операції з повернення таких коштів до бюджету. Бюджетним Кодексом до кредитів також віднесено бюджетні позички та фінансову допомогу з бюджету, що надається на поворотній основі. Кредити, надані з державного бюджету, що не мають цільового призначення, підлягають поверненню.
Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України №11 «Про бюджетну класифікацію» від 14 січня 2011 року кредитування бюджету поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє включає кредитування органів державного управління різних рівнів, установ, підприємств, організацій та інші внутрішні кредити, а також повернення таких кредитів до бюджету. Зовнішнє передбачає надання кредитів урядам зарубіжних країн, міжнародним організаціям, підприємствам, іншим приватним суб'єктам та їх повернення.
Фінансове забезпечення бюджетних позик здійснює Міністерство фінансів України на договірних засадах. Державні позики надаються на значно вигідніших умовах, ніж аналогічні кредити надані комерційними установами. Таке кредитування можна розглядати як інструмент макроекономічного регулювання економіки. Воно може застосовуватись як елемент стимулювання в періоди спаду ділової активності, а також як інструмент антициклічної політики. Операції з кредитування є складовою загального урядового курсу регулювання економіки і стабілізації фінансового ринку держави.
Список використаних джерел:
1. Бюджетний кодекс України / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 50-51, ст.572
2. Управління державним бюджетом України : підручник / колектив авторів [заг. редакція М. О. Азарова]. — К.: Зовнішня торгівля, 2010. — 816 с.
3. Фещенко Л.В., Проноза П.В., Бюджетна система України: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2008. – 440с.
© Драбек.Р.Ю., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-51с
Кредитні відносини в бюджетному процесі України
Державний кредит є специфічною ланкою державних фінансів, яка не має окремого фінансового фонду та уособленого органу управління. В якості складової фінансової системи він сприяє формуванню і використанню централізованих грошових фондів держави.
За своєю економічною суттю державний кредит є сукупністю економічних відносин між державою в особі органів влади, з одного боку, і юридичними та фізичними особами – з іншого, у яких держава виступає в якості позичальника, кредитора або гаранта. Як один з видів кредиту, він відрізняється від інших фінансових категорій, оскільки функціонує, на відміну від них, на принципах терміновості, платності та зворотності. Водночас державний кредит відрізняється від інших видів кредиту.
Основною класичною формою державно-кредитних відносин є та, де держава виступає позичальником коштів: залучаються фінансові ресурси юридичних і фізичних осіб, які використовуються для задоволення державних потреб. Джерелом повернення державних позик і сплати процентів за ними виступають бюджетні кошти.
Українським законодавством встановлюється виключний перелік напрямів використання таких запозичень, а саме: фінансування дефіциту державного бюджету, підтримка позитивного платіжного балансу та на інші, визначені законом напрями.
Джерела фінансування бюджету поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх відносимо запозичення за рахунок емісії державних боргових цінних паперів, яку здійснює Міністерство фінансів України, находження від банківських установ, від приватизації майна, інші внутрішні джерела. Зовнішні поділяються на: позики, отримані від міжнародних організацій, іноземних комерційних банків, надходження від урядів інших держав та інші надходження.
Державні позики не вважаються доходами, тому вони не можуть бути відображені в дохідній частині бюджету. Таким чином зберігається межа між цими категоріями, що дає чітке уявлення про реальні фінансові можливості держави. Тим самим не дозволяючи фінансування поточних суспільних потреб за рахунок позикових коштів. Це важливо в довгостроковій перспективі, адже така практика в майбутньому викликала б гостру фінансову нестабільність.
Планування державних запозичень здійснюється в межах, визначеного в Законі України «Про державний бюджет» на відповідний рік, граничного обсягу державного боргу. Згідно Проекту Закону «Про Державний бюджет на 2012 рік» на кінець 2012 року граничний обсяг державного боргу визначений в сумі 415.565.120,9 тис. гривень. До такого проекту також додається план державних запозичень, що включає в себе перелік кредитів, їх видів, мети, строку, валюти, процентної ставки, а також стану укладання кредитних договорів.
Іншою формою державно-кредитних відносин є та, де держава виступає кредитором. В українському законодавстві така форма називається кредитування бюджету. Такі відносини передбачають операції з надання бюджетних коштів на умовах платності, строковості, повернення, внаслідок яких виникає зобов’язання перед бюджетом та операції з повернення таких коштів до бюджету. Бюджетним Кодексом до кредитів також віднесено бюджетні позички та фінансову допомогу з бюджету, що надається на поворотній основі. Кредити, надані з державного бюджету, що не мають цільового призначення, підлягають поверненню.
Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України №11 «Про бюджетну класифікацію» від 14 січня 2011 року кредитування бюджету поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє включає кредитування органів державного управління різних рівнів, установ, підприємств, організацій та інші внутрішні кредити, а також повернення таких кредитів до бюджету. Зовнішнє передбачає надання кредитів урядам зарубіжних країн, міжнародним організаціям, підприємствам, іншим приватним суб'єктам та їх повернення.
Фінансове забезпечення бюджетних позик здійснює Міністерство фінансів України на договірних засадах. Державні позики надаються на значно вигідніших умовах, ніж аналогічні кредити надані комерційними установами. Таке кредитування можна розглядати як інструмент макроекономічного регулювання економіки. Воно може застосовуватись як елемент стимулювання в періоди спаду ділової активності, а також як інструмент антициклічної політики. Операції з кредитування є складовою загального урядового курсу регулювання економіки і стабілізації фінансового ринку держави.
Список використаних джерел:
1. Бюджетний кодекс України / Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 50-51, ст.572
2. Управління державним бюджетом України : підручник / колектив авторів [заг. редакція М. О. Азарова]. — К.: Зовнішня торгівля, 2010. — 816 с.
3. Фещенко Л.В., Проноза П.В., Бюджетна система України: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2008. – 440с.
