Информація до матеріалу
 (голосов: 0)
25-11-2011, 00:30

Шимчак О.П. Довіра - ключ до інвестицій

Категорія: Вплив фінансової довіри на ефективність та ризик

УДК 336
© Шимчак О.П., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-48с

Довіра - ключ до інвестицій

Для європейця щоденне вивчення котирувань цінних паперів на фондових біржах - звичайнісінька справа. В Україні за життям фондового ринку поки що слідкує невелика частина населення і всього 1% інвестують свої кошти в нього.[3]
Протягом двадцяти років українські посадовці постійно говорять про зростання потреб в інвестиціях, необхідних для модернізації застарілого обладнання вітчизняних підприємств. Тим часом майже щодня громадськість чує жваві звіти чиновників про збільшення притоку іноземних інвестицій та чергове «покращення інвестиційного клімату» на фоні розчаровуючих відгуків представників закордонних компаній про неповагу до прав інвесторів і невигідні умови для ведення бізнесу в Україні.[1]
Відповідно до різноманітних рейтингів, складених низкою міжнародних організацій, які вимірють аспекти, що впливають на бізнес-середовище та інвестиційний клімат в економіках усього світу, Україна незмінно має одні з найгірших показників. Країна дуже відстає від більш далекоглядних країн із перехідною економікою, часто сусідів, які виконують свої програми реформ у більш швидкому темпі. За результатами щорічного рейтингового дослідження Міжнародної фінансової корпорації, група Світового банку “Ведення бізнесу - 2011” Україна покращила своє місце на 2 позиції з 147 на 145 місце, враховуючи, що в цьому рейтингу 183 країни такі зміни є мало відчутними.[2]
Українська влада спрямувала всі зусилля на створення позитивного іміджу у середовищі іноземних компаній і фактично не приділяє уваги пошуку та виправленню причин несприятливого регулятивного середовища для внутрішніх українських інвестицій. Водночас розмір і якість внутрішніх інвестицій істотно впливають на активність іноземних інвесторів. Обсяг внутрішніх інвестицій показує правильність економічної політики влади, дієвість правозахисних органів, місткість внутрішнього ринку, здатність залучити на внутрішньому ринку додаткові фінансові ресурси для розвитку успішного проекту, а також перспективи вийти з інвестиції у короткий час і з найменшими витратами.[1]
Через тотальну недовіру до фінансових інститутів як таких населення вирішує зберігати свої заощадження «під матрацом». Така ситуація зайвий раз підтверджує відсутність у нас чіткої і зрозумілої інвестиційної політики, яка б мала формуватись виходячи з потреб і інтересів інвесторів, а не абстрактних статистичних показників.
Економічна криза, безумовно, внесла свою долю в таку активність і, зруйнувавши довіру до банків, відкрила нові перспективи для потенційних інвесторів. Тепер постає питання про популяризацію такого стилю життя, коли звичайні підприємці, перебуваючи на певному етапі розвитку свого бізнесу, можуть стати інвесторами. Саме тому державні органи повинні організувати інформаційну роботу з населенням у цьому напрямку.
Пересічні підприємці заробили свої капітали в різних сферах. Такі люди не обов’язково є спеціалістами в фінансах. Але їм і не потрібно розумітись в аспектах фондової торгівлі, якщо існують компанії по керуванні активами(КУА).[4] В такому разі визначальним є момент вибору КУА інвестором, про це часто забувають, коли ринок росте, прибутковість стабільна. Коли з 2004-го до кінця 2007 року вітчизняний фондовий ринок виріс на півтори тисяч відсотків, і жадібність перемогла страх - почалася золота лихоманка: на ринку колективного інвестування з’явилися КУА з непрозорими цілями й учасники з віддаленими поняттями про інвестування. Проте у світовій практиці саме довговічна репутація КУА стає найважливішим фактором для інвесторів. Ставка робиться на досвідченість і знання ринку, адже в подальшому всі рішення по інвестуванню приймаються саме КУА.
Крім того, українське законодавство засноване на моделі необмеженого домінування контролюючого учасника. Така модель позбавляє суттєвості інші форми інвестицій, крім купівлі контрольного пакету в капіталі товариства або створення дочірнього підприємства. Враховуючи ці фактори українські підприємці не довіряють партнерам, остерігаються будь-яких об’єднань і панічно бояться втратити (обмежити) власний контроль над товариством. Тому більшість українських товариств по суті є під власністю однієї особи. Будь які спроби створення товариства з кількома власниками завжди закінчуються або руйнуванням бізнесу через незгоду між учасниками, або ж витісненням одним партнером інших. З таких причин гальмується природний процес оптимізації та розширення компаній, що сприяє розпорошеності виробничих потужностей і їх технологічну відсталість. Недосконалість закону про товариства з обмеженою відповідальністю, який зробить можливим захищати права міноритарних учасників, позбавляє шансів як закордонні компанії, які можуть впроваджувати нові технології та обладнання в обмін на достойну частку прибутків без втручання в менеджмент і процес виробництва, так і вітчизняні інвестори, яких приваблють інновації в технологіях та обладнанні і готові поділитися частиною прибутків.[1]
Чи не найбільшу роль у притоку внутрішніх інвестицій відіграє податкова система, яка попри численні нововведення залишається однією з найгірших у світі. Податкове законодавство стимулює українців до тінізації бізнесу і доходів, що унеможливлює легальне інвестування.
Україна повинна мати за мету забезпечення надійності ринку і довіри до нього з боку масового інвестора шляхом підвищення рівня організованості й посилення контролю за ринком цінних паперів. Жодна держава сьогодні не може допустити, щоб віра в цей ринок похитнулася і маси людей, котрі вклали свої заощадження у цінні папери своєї або будь-якої іншої країни, раптом втратили їх унаслідок якихось катаклізмів або шахрайства.[5]
Використані джерела:
1. Єфіменко А. Портфельний інвестор//Дзеркало тижня. Україна- 2011. Вип. №33
2. Звіт IFC «Інвестиційний клімат в Україні: яким його бачить бізнес» [Електронний ресурс] – Київ, 2011. – Режим доступу : http://www ifc.org/Ukraine/ic
3. Ковальова В. «Фондове братство» [Електронний ресурс] /В. Ковальова// «Урядовий кур’єр». – 2011. – Режим доступу : http://www.ukurier.gov.ua
4. Оксаніч С. «Нашим пінгвінам не місце в червоній книзі!» [Електронний ресурс] /Осканіч С. // «Українська правда. Блоги». – 2011. – Режим доступу :http://blogs.pravda.com.ua/authors/oksanich/4b2b89282db40/view_print/
5. Сколотяний Ю., Пасочник В. «Заощадження та інвестиції: у пошуку довіри» //Дзеркало тижня. Україна- 2011. Вип. №39
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Май 2021 (4)
Апрель 2021 (8)
Декабрь 2020 (17)
Ноябрь 2020 (16)
Октябрь 2020 (83)
Сентябрь 2020 (15)
^