DataLife Engine > Фінансовий моніторинг 2012 > Фінансовий моніторинг підозрілих трансакцій

Фінансовий моніторинг підозрілих трансакцій


15-05-2012, 16:17. Разместил: Бабій Л. М.
Вступ
Національним інтересам у фінансовій сфері не відповідають такі елементи протидії відмиванню брудних грошей:
1) відсутність класифікації ознак підозрілих операцій – об’єктивні (формальні) або суб’єктивні. Варіативність поведінки службовців установ-суб’єктів первинного моніторингу призводить до того, що при бажанні підозріла операція може й не трактуватися як така, і навпаки;
2) зарегульованість банківської діяльності: невизначеність строків обробки інформації за трансакціями службами Держфінмоніторингу; відсутність бази даних ідентифікації клієнтів;
3) відвернення значних інвестиційних ресурсів. Хоч інвестиційна безпека не є складовою фінансової безпеки країни, невідповідність програми боротьби з відмиванням засадам інвестиційного розвитку має за похідне явище послаблення фінансової безпеки країни.
В даний час в рамках звітності ДСФМУ за напрямками витрачання бюджетних асигнувань виділена система кількісних та якісних показників діяльності національного підрозділу фінансової розвідки.












Для дослідження поняття „трансакція” необхідно проаналізувати його трактування у різних джерелах. У словнику української мови подано таке визначення поняття „трансакції” – операція-угода (політична, юридична), що супроводжується взаємними поступками; фінансова трансакція переведення банком коштів з одного рахунку на інший також і за кордон; інформація в електронній формі про окрему операцію, здійснену з використанням платіжної картки (завантаження та перезавантаження картки, одержання готівкових коштів, оплата товарів і наданих послуг) [1].
Таким чином, досліджувана категорія за цим визначенням у широкому значенні є близькою до таких понять, як „операція”, „угода” і охоплює широке коло суспільних відносин, а у вузькому значенні може вживатись як переведення коштів банком чи як інформація про використання платіжної картки.
У науковій літературі поняття „трансакція” є базовою одиницею аналізу в теорії трансакційних витрат поряд із актом економічної взаємодії та угодою. Категорія трансакції використовується в широкому розумінні та вживається для позначення обміну як товарами, так і юридичними зобов’язаннями, угод як короткострокового, так і довгострокового характеру, таких, що потребують як детального документального оформлення, так і укладених просто на договірних засадах. Затрати та втрати, якими може супроводжуватися така взаємодія, отримали назву трансакційних витрат [2].
У словнику дефініцій також дається визначення трансакції:
1. Погодження (політичне, юридичне тощо), яке супроводжується взаємними поступками.
2. У банківській справі – інформація в електронній формі про окрему операцію, здійснену з використанням платіжної картки (завантаження та дозавантаження картки, одержання готівкових коштів, оплата товарів і надання послуг та інше) [3].
Наведені визначення деякою мірою ототожнюють трансакцію, що здійснюється з використанням мережі Інтернет з класичними угодами в цивільно-правовому розумінні.
Трансакція – це передача даних, а також переказ грошей [4]. Так визначено поняття трансакції в спеціалізованій літературі у мережі Інтернет і комп’ютерних технологіях.
Потрібно зазначити, що поняття трансакцій відсутнє у спеціалізованих енциклопедіях з юриспруденції, банківської справи, фінансів та економіки.
Поняття „трансакція” ввів Дж. Комонс у 1931 р. Він запропонував підхід до трансакції не як до простого обміну між індивідами, а як до обміну правами власності. Таке визначення дано Коммонсом внаслідок того, що інститути забезпечують поширення волі окремої людини за територію області, в межах якої вона може впливати на навколишнє середовище безпосередньо своїми діями, тобто за межами фізичного контролю і, відповідно, є трансакціями на відміну від індивідуальної поведінки як такої або від обміну товарами.
Отже, учений визначає трансакцію, як засоби, реалізовані в межах закону і звичаю, „відчуження і придбання правового контролю над товарами і працею, а також управління, що проводять при доставці товарів і послуг у напрямі до кінцевого споживача” [5].
Суб’єкт ризику – це особа або колектив, які зацікавлені в результатах управління об’єктом ризику і мають відповідну компетенцію щодо управління й прийняття відповідних рішень стосовно об’єкта ризику [4,].
У системі фінансового моніторингу таку роль виконує відповідний підрозділ, що створений з метою виявлення підозрілих операцій, а також відповідальний працівник банку, який координує діяльність даного підрозділу.
До основних превентивних заходів шахрайству у банківському секторі з точки зори зменшення тіньових грошових потоків слід віднести: розробку організаційної стратегії і засобів контролю, спрямованих на побудову інструментів моніторингу, класифікації, аналізу потенційних загроз (витрат) в результаті внутрішніх і зовнішніх зловживань; налагодження дієвої комунікаційної політики між підрозділами банку і службою безпеки; поточне звітування за результатами моніторингу підозрілих операцій і передання відповідної інформації до підрозділів аудиту, ризик-менеджменту, служби безпеки і вищої ланки менеджменту.
Українські парламентарії ухвалили закон про протидію відмиванню доходів Українські парламентарії ухвалили закон про протидію відмиванню доходів, згідно з яким у разі придбання об'єктів нерухомості на суму понад 400 тис. грн або автомобіля, коштовностей або антикваріату - дорожче 150 тис. грн, покупець автоматично потрапляє до «чорного списку» та джерела його доходів ретельно перевіряють[2].
Також Державний комітет фінансового моніторингу отримав доступ до баз даних, які надають інформацію про всі угоди, що укладаються на ринку. Чим нові зміни загрожують простим українцям і бізнесменам, з'ясовували журналісти порталу «Політика і гроші».
За жителями країни стануть пильніше спостерігати: українські парламентарі ухвалили зміни до Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом».
Одним з найбільш революційних пунктів у документі стало розширення кількості осіб, які зобов'язані, у разі проведення ними підозрілих операцій, рапортувати про це в Державний комітет фінансового моніторингу. Відтепер передавати інформацію в установу змушені адвокати, нотаріуси, юристи, аудитори, бухгалтери, ріелтори, продавці автотранспорту і ювелірних прикрас, а також власники салонів азартних ігор (казино).
Вони повинні повідомити про сумнівні операції при участі в угодах купівлі-продажу, в процесі створення нових компаній, управлінні активами і банківськими рахунками своїх клієнтів. Іншими словами, якщо клієнт агентства нерухомості готовий викласти за квартиру понад 400 тис. грн або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, то про це необхідно оперативно доповісти.
Якщо покупець розраховується готівкою за покупку, скажімо, автомобіля або вироби з дорогоцінних металів, вартістю понад 150 тис., то він також потрапляє в розряд «підозрілих». Обережність тепер потрібно проявляти і любителям азартних ігор, які, виклавши на стіл ті ж 150 тис . грн, також можуть потрапити «на гачок».
Враховуючи, що в документі немає чітко прописаного пояснення словосполученням «підозріла операція», перевіряючі отримують велике поле для діяльності. Особливо це стосується охочих придбати нерухомість у Києві або містах - мільйонникам, де квартиру дешевше заявлених 400 тис. грн. придбати нереально, а також всіх любителів швидкої їзди, які захочуть обзавестися автомобілем середнього класу[2].
Варто відзначити, що народні обранці періодично розглядала можливість ввести цю норму протягом п'яти років. Однак останні роки депутати дивилися на подібні проекти законів з побоюванням, оскільки їх прийняття ускладнило б життя більшості з них. У зв'язку з цим підтримка даного документа, скоріше, пов'язана з появою гострої необхідності в подібній законодавчої ініціативи.
Причиною для такої поступливості стала загроза знову потрапити до чорного списку FATF (Міжнародна організація з боротьби з фінансовими зловживаннями). Приводом для занепокоєння став той факт, що іноземна організація в березні нинішнього року включила Україну до списку країн, які мають вади у боротьбі з відмиванням злочинних доходів і фінансуванням тероризму. Це стало неприємним сюрпризом для нової української влади, з огляду на попередній досвід співпраці з цим фінансовим інститутом .
Нагадаю, що в 2002 році Міжнародна організація з боротьби з фінансовими зловживаннями рекомендувала застосувати проти України санкції, які полягали в тому, щоб змусити зареєстрованих в нашій країні юридичних осіб надавати інформацію про свої власників перед укладанням будь-яких угод.
Крім цього, всі транзакції апріорі вважалися підозрілими, тому пропонувалося посилити механізм звітності з фінансових операцій. Пропонувалося також уже контроль при реєстрації філій українських банків на території країн, які входять до групи FATF. Тоді ж голова Національного банку України Володимир Стельмах прогнозував, що європейські банки можуть закрити кореспондентські рахунки українських фінансових установ[1].
Поки український уряд, очолюваний Миколою Азаровим, намагалося переконати міжнародних експертів змінити гнів на милість, 15 українських комерційних банків зіткнулися з проблемами при проходженні платежів і, за непідтвердженою інформацією, внаслідок санкцій був зірваний один досить великий контракт.
Державний департамент фінансового моніторингу надаватиме Генеральній прокуратурі України для перевірки по суті всю інформацію, в якій вбачатиме ознаки злочину. "Це стосуватиметься й інформації про банківські операції на суму більш ніж 80 тис. грн.", – повідомила прес-служба Генпрокуратури.
Генеральна прокуратура України при виявленні ознак злочину визначатиме, або направлятиме цю інформацію в слідчі органи, або працюватиме з нею самостійно.
Такі дії передбачені угодою про загальні основи співробітництва між Державним департаментом фінансового моніторингу й Генеральною прокуратурою України, підписаного у 26 травня 2003 р.
Документ передбачає, що сторони будуватимуть свої взаємини на підставі законодавства України в сфері запобігання і протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, та боротьби з фінансуванням тероризму.
Угоду підписано в рамках виконання Указу Президента "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом" і Закону України "Про прокуратуру", а також, для реалізації положень Закону України "Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом"[3].



Висновки
Таким чином, до основних механізмів, спрямованих на протидію шахрайству в фінансовому секторі слід віднести попереджувальні заходи фінансовим зловживанням на рівні фінансової установи, а також утворення організацій, діяльність яких спрямована на виявлення і протидію шахрайству у фінансовому секторі.
Найбільш ефективним способом боротьби з шахрайством в контексті мінімізації тіньових грошових потоків є побудова системи попередження фінансових зловживань. До обов'язкових елементів зазначеної системи слід віднести: ведення комплексної бази даних клієнтів фінансових установ, навчання співробітників підрозділу андерайтингу/кредитного (депозитного) підрозділу, врегулювання страхових випадків, здійснення інвестицій в інформаційно-технологічне оснащення служби безпеки компанії, посилення співпраці між іншими представниками фінансового сектору, саморегулюючими організаціями, представниками правоохоронних органів й органів фінансового нагляду.
Проведений аналіз якісних та кількісних показників діяльності національного органу фінансового моніторингу свідчить про високий ступінь фінансового та кадрового забезпечення організації фінансового моніторингу, проте спостерігалися певні недоліки в системі електронного обробленні повідомлень про підозрілі фінансові операції та їх коректної подачі.









Список використаної літератури
1. Офіційний сайт Державної служби фінансового моніторингу України // Режим доступу: http://www.sdfm.gov.ua. - Заголовок з екрану.
2. Куришко О.О. Удосконалення координації діяльності суб’єктів фінансового моніторингу в банківському секторі України [Текст] / О.О. Куришко // Управління розвитком. – Харків, 2011. - № 5 (102). – С. 19-21.
3. Курман О.В. Методика розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002.– 227 с.
4. Литвак O. M. Державний вплив на злочинність. — K., 2000.
5. Мельник M. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К., 2000.

Вернуться назад