Стратегічні орієнтири » Фінансовий моніторинг 2012 » Бабій Л.М. «Відмивання «брудних» коштів: історія виникнення поняття, нормативне визначення, його сутність і суспільна небезпека»
Информація до матеріалу
 (голосов: 0)
14-05-2012, 21:54

Бабій Л.М. «Відмивання «брудних» коштів: історія виникнення поняття, нормативне визначення, його сутність і суспільна небезпека»

Категорія: Фінансовий моніторинг 2012

Практика соціального життя в останні роки змусила визнати на найвищому рівні державної влади існування в Україні організованої злочинності. Тому підвищення ефективності боротьби з нею є одним із найважливіших завдань, що випливає з оцінки сучасної кримінальної ситуації в країні. Стосовно науки, то її внесок у розробку цієї проблематики не можна визнати задовільним, хоча останнім часом намітилися позитивні зрушення. У підручниках, монографіях з кримінології автори вдавалися лише до таких формулювань, як "елементи організованої злочинності", "особливо небезпечні прояви групової злочинності", "лідерство у злочинному середовищі", "організованість злочинних груп" тощо. Застосування подібних визначень пояснювалося недостатньою теоретичною розробкою самого поняття "організована злочинність"[3].
У вітчизняній кримінології дефініції організованої злочинності з'явилися лише в останні роки, і вони досить різноманітні. Деякі вчені характеризують організовану злочинність як складний вид кримінальної діяльності, що здійснюється у великих масштабах організованими групами, які мають внутрішню структуру, отримують доходи шляхом створення й експлуатації ринків незаконних товарів і послуг. Інші під організованою злочинністю розуміють відносно масову групу стійких і керованих об'єднань злочинців, які займаються кримінальною діяльністю у вигляді промислу та створюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протиправних засобів, як насилля, залякування, корупція та розкрадання у великих розмірах.






Організована злочинність — це особливе суспільне небезпечне явище, "вершина злочинності". В основі виокремлення цього виду злочинності лежить характер і ступінь взаємодії злочинців при здійсненні протиправної діяльності. Вона проходить на підставі згуртування осіб, розмежування між ними злочинних ролей, ієрархічності системи взаємовідносин. Чим вищий рівень організованості у групі, тим більше управлінські функції відділяються від безпосередньо виконавчих[6].
Посадові особи перебувають на утриманні босів організованої злочинності, виконують їх вимоги і вже ніколи не можуть зійти з цієї “дистанції”, бо їх діяльність задокументована злочинцями. Поруч з “придбанням” “потрібних” людей в офіційних структурах організована злочинність укорінює туди і своїх “вихованців”.
До найважливіших належать такі ознаки організованої злочинності:
- корислива спрямованість, намагання отримати максимальні прибутки;
- агресивність і експансіонізм, у тому числі в міжнародному масштабі;
- здатність до диверсифікації (швидка зміна профілю діяльності);
- злиття, упровадження і організація легального бізнесу з метою відмивання “брудних” грошей і досягнення високого становища в суспільстві;
- наявність корумпованих зв’язків, за допомогою яких вирішуються питання безпеки босів організованої злочинності, розширення злочинної діяльності, впливу на рішення важливих для організованої злочинності питань, насамперед економічних;
- здійснення розвідувальної, контррозвідувальної, охоронної і терористичної діяльності з метою забезпечення ефективного функціонування мафіозних структур;
- внутрішнє функціонування структури забезпечується ієрархічною будовою з чітким розподілом ролей і колегіальним органом вищого управління, наявністю матеріальної фінансової та інформативної бази, жорсткою дисципліною з каральними заходами аж до ліквідації суперників і своїх, що “проштрафились".
Отже, мафіозне угруповання виконує три функції: організаційну, забезпечувальну і виконавчу. Зауважимо, що ці функції постійно виконують одні й ті самі особи, що відокремлює організаційний і забезпечувальний напрями діяльності від безпосереднього виконавчого, а це дає можливість особам, які виконують перші дві функції, майже завжди уникати кримінальної відповідальності[1].
Термін "відмивання", що використовується як на міжнародному рівні, так і вітчизняним законодавцем, з'явився на початку 20-х рр.. XX ст. в США, коли злочинні угруповання вкладали кошти, отримані від своєї гангстерської діяльності, в мережу належних їм пралень для легалізації цих доходів.
Спочатку це було сленговий вираз чиказьких гангстерів часів "сухого закону", що отримало пізніше міжнародне поширення. Зі створенням в 1989 р. Міжнародної робочої групи по боротьбі з відмиванням грошей (FATF) словосполучення "відмивання грошей" стало міжнародним юридичним терміном[7].
При аналізі змісту та форм нелегального капіталу з'ясовується, що капітал може бути нелегальним з двох причин:
1) незаконний спосіб, джерело його отримання;
2) незаконна сфера його застосування, використання, навіть при легальному джерелі початкового виникнення капіталу.
Основною метою злочинних організацій є одержання надприбутків, які слід якось легалізувати (відмити). Інакше зникає сенс у їх діяльності. Визначення поняття відмивання коштів запропоновано спеціальною групою фінансової дії (GAFI) на Конгресі ООН у Гавані в 1990 році. Воно зводиться до:
— зміни чи передачі власності, якщо при цьому відомо, що вона виникла в результаті злочинної діяльності з метою приховування її незаконного походження або надання допомоги будь-якій особі, втягнутій у вчинення таких злочинів, з тим щоб уникнути правових наслідків її дій;
— приховування або маскування справжнього характеру, джерела й місцезнаходження власності або права на неї, якщо відомо, що така власність виникла внаслідок злочинної діяльності;
— придбання чи використання власності, якщо на момент її одержання відомо, що вона виникла в результаті злочину або участі в такому злочині[5].
З огляду на викладене можна навести таке визначення організованої злочинності: це соціально негативне явище, що має вигляд неформальної розвиненої структури, побудоване із системи усталених, керованих угруповань злочинців і діє з метою отримання максимальних прибутків, для чого намагається за допомогою корупції максимально впливати у своїх інтересах на розвиток соціальних процесів у суспільстві на всіх його рівнях за рахунок нелегальної діяльності в поєднанні з діяльністю легальною.
Легалізація (відмивання) доходів, здобутих злочинним шляхом, - це заключний етап перетворення злочинності в високодохідний і ефективний вид незаконного підприємництва "Соціальна небезпека відмивання доходів від злочину визначається тим, що воно ускладнює виявлення і переслідування корисливих злочинів, а також вилучення доходів від злочинної діяльності"
У процесі відмивання грошей виділяють кілька стадій:
На першій прибутки у вигляді наявних коштів запускаються у фінансову систему через банки або інші фінансові установи. У тих країнах, де потрібно подавати декларації про доходи, процес відмивання, як правило, здійснюється за допомогою численних дрібних угод, тобто шляхом так званого "роздрібнення" грошових сум. Застосовується також вивіз контрабандним шляхом значних коштів у ті країни, де вимоги до декларування прибутків є не такими жорсткими.
Друга стадія відмивання грошей — "відшарування". Тут кошти відокремлюються від їхнього джерела, з тим щоб приховати їх походження та ускладнити проведення аудиторської перевірки.
Третя стадія знаменує собою легалізацію, тобто вкладення отриманих злочинним шляхом прибутків у легальну економіку із наданням деякої видимості їхнього законного походження[4].
У матеріалах ООН вказуються стадії відмивання грошей.
Перша стадія — це звільнення готівки і перерахування її на рахунки підставних осіб. Зустрічаються випадки, коли роль таких осіб відіграють родичі винних. При цьому посередники повинні мати власні рахунки в банках.
Друга стадія — розподіл наявних коштів. Вони реалізуються за допомогою скупки банківських платіжних документів та інших цінних паперів. На цій стадії слід створювати мережу інформаторів, які можуть повідомляти про незаконний обіг грошової маси. Як показує досвід, розподіл коштів здійснюється часто в пунктах обміну валют, казино та нічних клубах.
Третя стадія — "замітання слідів" злочину. Це може бути відкриття рахунків у банках, розташованих далеко від місця знаходження злочинців; переказ грошей за кордон на рахунки підставних фірм, або використання нелегальних конвертаційних центрів тощо.
Четверта стадія — інтеграція грошової маси. Відомо, що злочинці в бізнесі діють дуже витончено. Якщо ринки збуту тієї або іншої країни можуть бути джерелами високих прибутків, злочинці вкладають значні суми коштів у відповідні структури. Для цього зручні, наприклад, спільні підприємства. У такі фірми влаштовують на роботу своїх довірених осіб, які вже легально переправляють гроші за кордон. Йдеться насамперед про офшорні зони, які вважаються нині досить прибутковим вкладенням капіталу. Офшорні зони привертають до себе увагу з двох причин: з одного боку, тут сприятливіший податковий режим, а з іншого, — правова система забезпечує конфіденційність походження капіталів[6].
Існує багато способів відмивання "брудних" грошей. Фінансовими установами, що здійснюють ці операції, можуть бути депозитарні, обмінні контори, корпорації з продажу нерухомого майна. При цьому застосовуються різноманітні методи: використання кількох рахунків, кур'єрів, які мають фальшиві документи для перевезення грошей і відкриття рахунків; створення підставних компаній для прикриття здійснюваних операцій; придбання цінних паперів через підставні фірми, сертифікатів на володіння акціями, випущеними на ім'я пред'явника; переказ коштів через корпорації у вигляді здійснення нібито законної діяльності тощо. Кінцевою метою цих операцій є прагнення повернути гроші в обіг під виглядом "чистих".
Способи відмивання "брудних" грошей характеризуються великою витонченістю. Так, організовані злочинні групи: використовують недоліки національних фінансових систем; проводять гнучкі та швидкі операції з переказами і переміщеннями активів через державні кордони; вміло використовують розходження в режимах регулювання підприємницької діяльності у різних країнах; користуються послугами посадовців, які порушують правові та етичні норми[4].
Соціальні наслідки відмивання "брудних" грошей у сконцентрованому вигляді були викладені на Конференції країн — членів Ради Європи з проблем відмивання грошей у країнах перехідного періоду (Страсбург, 1 грудня 1994 року). Зокрема, воно призводить до виникнення таких небезпек:
1) невдалі спроби щодо припинення відмивання грошей створюють у злочинців відчуття безкарності. Це робить злочини привабливим заняттям, що підриває засади цивілізованого суспільства;
2) недоліки в боротьбі з відмиванням грошей дають можливість злочинним організаціям фінансувати свою подальшу діяльність;
3) неконтрольоване використання злочинцями банківських установ завдає шкоди усій фінансовій системі, особливо в країнах, що розвиваються;
4) зосередження фінансової влади в руках злочинних організацій у кінцевому результаті може підірвати економіку цих країн і основи демократії, оскільки гроші, отримані злочинним шляхом, не йдуть на розвиток виробництва та задоволення соціальних потреб, а використовуються для вчинення нових злочинів і збагачення олігархів[2].
Удосконалення економічних, політичних, соціальних, ідеологічних, духовних та інших відносин, що відбуваються у процесі побудови правової держави, є тим чинником, який підриває корені організованої злочинності. У боротьбі з цим явищем першочергового значення набувають загально-соціальні заходи удосконалення правоохоронної діяльності, для чого потрібно:
1). Завершити радикальну реформу економічної, соціальної, політичної та інших сфер суспільства на засадах чесної конкуренції та демократії, подолати глибоку кризу, в якій опинилась Україна при переході від адміністративно-командної системи господарювання до цивілізованої ринкової економіки.
2). Удосконалити управління державним майном і економічними процесами, зміцнити контроль за мірою праці та споживання, виключити відмивання коштів, отриманих незаконним шляхом.
3). Створити ефективну податкову систему, сприятливі умови для підприємницької діяльності, щоб громадяни мали реальну можливість працювати в межах закону.
4). Запровадити попереднє вивчення банками фінансового стану фізичних та юридичних осіб, які звертаються з проханням про надання кредитів, а також мети, з якою ці кредити отримуються, та можливостей їх повернення.
5). Оскільки організована злочинність тісно пов'язана з корупцією запровадити обов'язкове декларування доходів усіма державними службовцями.
Окрім загально-профілактичних, треба посилювати спеціальні заходи протидії організованій злочинності. Так, суттєвого удосконалення вимагає чинне законодавство, що значною мірою заганяє економіку в "тінь". У зв'язку з тим, що організована злочинність випливає з недосконалих економічних відносин, варто ввести нову наукову та навчальну дисципліну — економічну кримінологію, а також розробити загальнодержавну Програму боротьби з організованою злочинністю.
Вимагають перебудови організаційна структура та діяльність спеціальних підрозділів правоохоронних органів з боротьби з організованою злочинністю, професійна підготовка співробітників, їх правовий і соціальний захист, поліпшення матеріально-технічного забезпечення цих підрозділів. Належить удосконалити стратегію і тактику оперативно-розшукової та розвідувально-аналітичної роботи, всебічно вивчати криміногенні ситуації, пов'язані з функціонуванням кредитно-банківської системи. Назріла потреба централізованого обліку ватажків кримінального середовища, встановлення за ними постійного контролю, у тому числі в місцях виконання покарань.
Питання боротьби з організованою злочинністю мають широко висвітлюватись у засобах масової інформації. Хоч і кажуть, що "мафія безсмертна", але активна протидія їй на загально-соціальному і спеціально-кримінологічному рівнях профілактики за чіткої взаємодії усіх її суб'єктів, тісному міжнародному співробітництві у цій сфері дасть змогу значно скоротити всілякі прояви організованої злочинності та мінімізувати її небезпеку для суспільства.

Список використаної літератури
1. Зелинский А. Ф. Криминология. — Харьков, 2000.
2. Иншаков С. M. Криминология: Учебник. — M., 2000.
3. Кравченко Ю. Ф. Міліція України. — К., 1999.
4. Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х KH. Особлива частина / Ю. В. Александров, А. П. Гаврили-ІИІин, O. M. Джужа та ін. / Під заг. ред. O. M. Джужи. — K., 2001.
5. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник для Студентів юридичних спеціальностей вящих закладів освіти / M. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман; За ред. І. M. Даньшина. — (Харків, 1999).
6. Литвак O. M. Державний вплив на злочинність. — K., 2000.
7. Мельник M. І. Хабарництво: загальна характеристика, проб-'леми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К., 2000.
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Апрель 2021 (8)
Декабрь 2020 (17)
Ноябрь 2020 (16)
Октябрь 2020 (83)
Сентябрь 2020 (15)
Июнь 2020 (3)
^