Стратегічні орієнтири » Фінансовий моніторинг 2012 » Фінансовий моніторинг підозрілих трансакцій
Информація до матеріалу
 (голосов: 0)
15-05-2012, 16:17

Фінансовий моніторинг підозрілих трансакцій

Категорія: Фінансовий моніторинг 2012

Вступ
Національним інтересам у фінансовій сфері не відповідають такі елементи протидії відмиванню брудних грошей:
1) відсутність класифікації ознак підозрілих операцій – об’єктивні (формальні) або суб’єктивні. Варіативність поведінки службовців установ-суб’єктів первинного моніторингу призводить до того, що при бажанні підозріла операція може й не трактуватися як така, і навпаки;
2) зарегульованість банківської діяльності: невизначеність строків обробки інформації за трансакціями службами Держфінмоніторингу; відсутність бази даних ідентифікації клієнтів;
3) відвернення значних інвестиційних ресурсів. Хоч інвестиційна безпека не є складовою фінансової безпеки країни, невідповідність програми боротьби з відмиванням засадам інвестиційного розвитку має за похідне явище послаблення фінансової безпеки країни.
В даний час в рамках звітності ДСФМУ за напрямками витрачання бюджетних асигнувань виділена система кількісних та якісних показників діяльності національного підрозділу фінансової розвідки.












Для дослідження поняття „трансакція” необхідно проаналізувати його трактування у різних джерелах. У словнику української мови подано таке визначення поняття „трансакції” – операція-угода (політична, юридична), що супроводжується взаємними поступками; фінансова трансакція переведення банком коштів з одного рахунку на інший також і за кордон; інформація в електронній формі про окрему операцію, здійснену з використанням платіжної картки (завантаження та перезавантаження картки, одержання готівкових коштів, оплата товарів і наданих послуг) [1].
Таким чином, досліджувана категорія за цим визначенням у широкому значенні є близькою до таких понять, як „операція”, „угода” і охоплює широке коло суспільних відносин, а у вузькому значенні може вживатись як переведення коштів банком чи як інформація про використання платіжної картки.
У науковій літературі поняття „трансакція” є базовою одиницею аналізу в теорії трансакційних витрат поряд із актом економічної взаємодії та угодою. Категорія трансакції використовується в широкому розумінні та вживається для позначення обміну як товарами, так і юридичними зобов’язаннями, угод як короткострокового, так і довгострокового характеру, таких, що потребують як детального документального оформлення, так і укладених просто на договірних засадах. Затрати та втрати, якими може супроводжуватися така взаємодія, отримали назву трансакційних витрат [2].
У словнику дефініцій також дається визначення трансакції:
1. Погодження (політичне, юридичне тощо), яке супроводжується взаємними поступками.
2. У банківській справі – інформація в електронній формі про окрему операцію, здійснену з використанням платіжної картки (завантаження та дозавантаження картки, одержання готівкових коштів, оплата товарів і надання послуг та інше) [3].
Наведені визначення деякою мірою ототожнюють трансакцію, що здійснюється з використанням мережі Інтернет з класичними угодами в цивільно-правовому розумінні.
Трансакція – це передача даних, а також переказ грошей [4]. Так визначено поняття трансакції в спеціалізованій літературі у мережі Інтернет і комп’ютерних технологіях.
Потрібно зазначити, що поняття трансакцій відсутнє у спеціалізованих енциклопедіях з юриспруденції, банківської справи, фінансів та економіки.
Поняття „трансакція” ввів Дж. Комонс у 1931 р. Він запропонував підхід до трансакції не як до простого обміну між індивідами, а як до обміну правами власності. Таке визначення дано Коммонсом внаслідок того, що інститути забезпечують поширення волі окремої людини за територію області, в межах якої вона може впливати на навколишнє середовище безпосередньо своїми діями, тобто за межами фізичного контролю і, відповідно, є трансакціями на відміну від індивідуальної поведінки як такої або від обміну товарами.
Отже, учений визначає трансакцію, як засоби, реалізовані в межах закону і звичаю, „відчуження і придбання правового контролю над товарами і працею, а також управління, що проводять при доставці товарів і послуг у напрямі до кінцевого споживача” [5].
Суб’єкт ризику – це особа або колектив, які зацікавлені в результатах управління об’єктом ризику і мають відповідну компетенцію щодо управління й прийняття відповідних рішень стосовно об’єкта ризику [4,].
У системі фінансового моніторингу таку роль виконує відповідний підрозділ, що створений з метою виявлення підозрілих операцій, а також відповідальний працівник банку, який координує діяльність даного підрозділу.
До основних превентивних заходів шахрайству у банківському секторі з точки зори зменшення тіньових грошових потоків слід віднести: розробку організаційної стратегії і засобів контролю, спрямованих на побудову інструментів моніторингу, класифікації, аналізу потенційних загроз (витрат) в результаті внутрішніх і зовнішніх зловживань; налагодження дієвої комунікаційної політики між підрозділами банку і службою безпеки; поточне звітування за результатами моніторингу підозрілих операцій і передання відповідної інформації до підрозділів аудиту, ризик-менеджменту, служби безпеки і вищої ланки менеджменту.
Українські парламентарії ухвалили закон про протидію відмиванню доходів Українські парламентарії ухвалили закон про протидію відмиванню доходів, згідно з яким у разі придбання об'єктів нерухомості на суму понад 400 тис. грн або автомобіля, коштовностей або антикваріату - дорожче 150 тис. грн, покупець автоматично потрапляє до «чорного списку» та джерела його доходів ретельно перевіряють[2].
Також Державний комітет фінансового моніторингу отримав доступ до баз даних, які надають інформацію про всі угоди, що укладаються на ринку. Чим нові зміни загрожують простим українцям і бізнесменам, з'ясовували журналісти порталу «Політика і гроші».
За жителями країни стануть пильніше спостерігати: українські парламентарі ухвалили зміни до Закону «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом».
Одним з найбільш революційних пунктів у документі стало розширення кількості осіб, які зобов'язані, у разі проведення ними підозрілих операцій, рапортувати про це в Державний комітет фінансового моніторингу. Відтепер передавати інформацію в установу змушені адвокати, нотаріуси, юристи, аудитори, бухгалтери, ріелтори, продавці автотранспорту і ювелірних прикрас, а також власники салонів азартних ігор (казино).
Вони повинні повідомити про сумнівні операції при участі в угодах купівлі-продажу, в процесі створення нових компаній, управлінні активами і банківськими рахунками своїх клієнтів. Іншими словами, якщо клієнт агентства нерухомості готовий викласти за квартиру понад 400 тис. грн або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, то про це необхідно оперативно доповісти.
Якщо покупець розраховується готівкою за покупку, скажімо, автомобіля або вироби з дорогоцінних металів, вартістю понад 150 тис., то він також потрапляє в розряд «підозрілих». Обережність тепер потрібно проявляти і любителям азартних ігор, які, виклавши на стіл ті ж 150 тис . грн, також можуть потрапити «на гачок».
Враховуючи, що в документі немає чітко прописаного пояснення словосполученням «підозріла операція», перевіряючі отримують велике поле для діяльності. Особливо це стосується охочих придбати нерухомість у Києві або містах - мільйонникам, де квартиру дешевше заявлених 400 тис. грн. придбати нереально, а також всіх любителів швидкої їзди, які захочуть обзавестися автомобілем середнього класу[2].
Варто відзначити, що народні обранці періодично розглядала можливість ввести цю норму протягом п'яти років. Однак останні роки депутати дивилися на подібні проекти законів з побоюванням, оскільки їх прийняття ускладнило б життя більшості з них. У зв'язку з цим підтримка даного документа, скоріше, пов'язана з появою гострої необхідності в подібній законодавчої ініціативи.
Причиною для такої поступливості стала загроза знову потрапити до чорного списку FATF (Міжнародна організація з боротьби з фінансовими зловживаннями). Приводом для занепокоєння став той факт, що іноземна організація в березні нинішнього року включила Україну до списку країн, які мають вади у боротьбі з відмиванням злочинних доходів і фінансуванням тероризму. Це стало неприємним сюрпризом для нової української влади, з огляду на попередній досвід співпраці з цим фінансовим інститутом .
Нагадаю, що в 2002 році Міжнародна організація з боротьби з фінансовими зловживаннями рекомендувала застосувати проти України санкції, які полягали в тому, щоб змусити зареєстрованих в нашій країні юридичних осіб надавати інформацію про свої власників перед укладанням будь-яких угод.
Крім цього, всі транзакції апріорі вважалися підозрілими, тому пропонувалося посилити механізм звітності з фінансових операцій. Пропонувалося також уже контроль при реєстрації філій українських банків на території країн, які входять до групи FATF. Тоді ж голова Національного банку України Володимир Стельмах прогнозував, що європейські банки можуть закрити кореспондентські рахунки українських фінансових установ[1].
Поки український уряд, очолюваний Миколою Азаровим, намагалося переконати міжнародних експертів змінити гнів на милість, 15 українських комерційних банків зіткнулися з проблемами при проходженні платежів і, за непідтвердженою інформацією, внаслідок санкцій був зірваний один досить великий контракт.
Державний департамент фінансового моніторингу надаватиме Генеральній прокуратурі України для перевірки по суті всю інформацію, в якій вбачатиме ознаки злочину. "Це стосуватиметься й інформації про банківські операції на суму більш ніж 80 тис. грн.", – повідомила прес-служба Генпрокуратури.
Генеральна прокуратура України при виявленні ознак злочину визначатиме, або направлятиме цю інформацію в слідчі органи, або працюватиме з нею самостійно.
Такі дії передбачені угодою про загальні основи співробітництва між Державним департаментом фінансового моніторингу й Генеральною прокуратурою України, підписаного у 26 травня 2003 р.
Документ передбачає, що сторони будуватимуть свої взаємини на підставі законодавства України в сфері запобігання і протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, та боротьби з фінансуванням тероризму.
Угоду підписано в рамках виконання Указу Президента "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом" і Закону України "Про прокуратуру", а також, для реалізації положень Закону України "Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом"[3].



Висновки
Таким чином, до основних механізмів, спрямованих на протидію шахрайству в фінансовому секторі слід віднести попереджувальні заходи фінансовим зловживанням на рівні фінансової установи, а також утворення організацій, діяльність яких спрямована на виявлення і протидію шахрайству у фінансовому секторі.
Найбільш ефективним способом боротьби з шахрайством в контексті мінімізації тіньових грошових потоків є побудова системи попередження фінансових зловживань. До обов'язкових елементів зазначеної системи слід віднести: ведення комплексної бази даних клієнтів фінансових установ, навчання співробітників підрозділу андерайтингу/кредитного (депозитного) підрозділу, врегулювання страхових випадків, здійснення інвестицій в інформаційно-технологічне оснащення служби безпеки компанії, посилення співпраці між іншими представниками фінансового сектору, саморегулюючими організаціями, представниками правоохоронних органів й органів фінансового нагляду.
Проведений аналіз якісних та кількісних показників діяльності національного органу фінансового моніторингу свідчить про високий ступінь фінансового та кадрового забезпечення організації фінансового моніторингу, проте спостерігалися певні недоліки в системі електронного обробленні повідомлень про підозрілі фінансові операції та їх коректної подачі.









Список використаної літератури
1. Офіційний сайт Державної служби фінансового моніторингу України // Режим доступу: http://www.sdfm.gov.ua. - Заголовок з екрану.
2. Куришко О.О. Удосконалення координації діяльності суб’єктів фінансового моніторингу в банківському секторі України [Текст] / О.О. Куришко // Управління розвитком. – Харків, 2011. - № 5 (102). – С. 19-21.
3. Курман О.В. Методика розслідування шахрайства з фінансовими ресурсами: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.09 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2002.– 227 с.
4. Литвак O. M. Державний вплив на злочинність. — K., 2000.
5. Мельник M. І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. — К., 2000.

Посилання: підозрілі трансакції

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Май 2021 (4)
Апрель 2021 (8)
Декабрь 2020 (17)
Ноябрь 2020 (16)
Октябрь 2020 (83)
Сентябрь 2020 (15)
^