Стратегічні орієнтири » Антикризова стійкість страхової системи України » Хомик О.В. Страхові компанії в системі пенсійного забезпечення України
Информація до матеріалу
 (голосов: 0)
29-05-2011, 10:30

Хомик О.В. Страхові компанії в системі пенсійного забезпечення України

Категорія: Антикризова стійкість страхової системи України

УДК 336
© Хомик О.В., 2011
ЛІБС УБС НБУ, 501-Фм

Страхові компанії в системі пенсійного забезпечення України

1.Суть, завдання і структура системи пенсійного забезпечення України
2. Аналіз стану та проблем реформування пенсійної системи в Україні
3.Роль страхових компаній у пенсійної реформі в Україні

Реформування системи пенсійного забезпечення сьогодні є одним з основних напрямів вдосконалення загальної системи соціального захисту населення в Україні. Пріоритетність надання такої значимості саме пенсійній реформі зумовлена багатьма чинниками, зокрема такими явищами, як старіння населення, підвищена імміграція та зміна соціальних цінностей. Крім того, як свідчить міжнародний досвід, у країнах із перехідною економікою подібні реформи вкрай необхідні для адаптації пенсійної системи та функціонування адміністративних органів до ринкової економіки.
Пенсійна реформа відіграє неабияку роль в реалізації ефективної соціально-економічної політики. У цьому напрямку за останні роки досягнуто помітних позитивних зрушень. В Україні за цей час суттєво зросли пенсії. Багато зроблено в напрямку вдосконалення управління системою пенсійного страхування та розвитку сучасних інформаційних технологій, зокрема спрощення доступу громадян до відомостей про розміри їх пенсій, сплату страхових внесків, розширення мережі інформаційних кіосків.
Питання пенсійного страхування знайшло відображення у працях зарубіжних і вітчизняних науковців: Р. Агуна, М. Вінера, Е. Джеймса, Е. Ендрюс, М. Ісаєва, В. Роїка, Е. Лібанової, Л. Лісогор, О. Макарової, В. Новікова, І. Кравченка, В. Адамовича, О.В. Недошитко та інших[17,c.19].

1.Суть, завдання і структура системи пенсійного забезпечення України

Необхідність реформування пенсійного забезпечення в Україні викликано низкою об'єктивних факторів: економічних, демографічних, соціально-політичних. Сьогодні ця проблема актуальна в багатьох країнах світу, незалежно від рівня економічного розвитку, що обумовлено старінням населення, зміною його вікової структури, ускладненням економічної ситуації. Але розв'язувати її потрібно, ретельно зваживши всі фактори та можливості як держави, так і її громадян. При цьому необхідно враховувати національні традиції та менталітет людей.
Головне завдання пенсійної системи країни – створити умови для забезпечення людей достойним доходом у старості відповідно до особистого внеску кожного. При цьому система не має бути тягарем для розвитку держави, тобто не повинна створювати надмірний тиск на державні фінанси, громадян, які працюють, і бізнес. Крім того, сучасно побудована пенсійна система має бути основним джерелом довгострокових фінансових ресурсів країни[13].
З 1 січня 2004 року набрали чинність базові законодавчі акти з питань пенсійної реформи – Закони України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”.
Зазначеними законами детально регламентуються правові засади функціонування реформованої системи пенсійного забезпечення, яка має трирівневу структуру:
І рівень – солідарна пенсійна система, побудована на принципах “соціального страхування” та “солідарності поколінь”. За рахунок її коштів виплачуються пенсії за віком, за інвалідністю, у зв’язку з втратою годувальника та допомоги на поховання пенсіонерів. Зазначені пенсії призначаються після досягнення особою загальновстановленого пенсійного віку – 55 років для жінок та 60 років для чоловіків за рахунок коштів Пенсійного фонду. Солідарна пенсійна система - це система пенсійних виплат, внески в яку здійснюються усіма працюючими громадянами і їх працедавцями за допомогою загальнодержавних податків або зборів.
У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежить від розміру заробітної платні, з якої сплачувались страхові внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Це стимулює громадян до виходу на пенсію у більш пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку, та досягається шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату страхових внесків, на основі даних якої призначаються і виплачуються пенсії. Ведення та обслуговування такої системи здійснює Пенсійний фонд України[9].
ІІ рівень – обов’язкова накопичувальна пенсійна система, яка на даний момент в Україні не впроваджена. Вона передбачає накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді і здійснення виплат за договорами страхування довічних пенсій, а також одноразових виплат за умов, передбачених законом. Процедура накопичення полягає в тому, що частина обов'язкових пенсійних внесків накопичуватиметься у єдиному фонді і враховуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, які ці внески платять.
Кошти Накопичувального фонду, як планується, будуть інвестовані в економіку країни для отримання прибутку і захисту від інфляції. Управління пенсійними коштами буде здійснюватися компаніями з управління активами, діяльність яких ліцензуватиметься. Вибір таких компаній відбуватиметься на конкурсній основі. Виплати з Накопичувального фонду здійснюватимуться громадянам після досягнення ними пенсійного віку додатково до загальної пенсії. Кошти на такому рахунку є власністю платника внесків, відповідно, можуть бути успадковані його родичами[2].
ІІІ рівень – система добровільного недержавного пенсійного забезпечення,створена для формування додаткової пенсії самими громадянами за рахунок добровільних внесків. Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється:
•пенсійними фондами, шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;
•страховими організаціями, шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до законодавства про страхування та пенсійного забезпечення;
•банківськими установами відповідно до законодавства про банківську діяльність та пенсійного забезпечення, шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом[3].
Переваги системи недержавного пенсійного забезпечення:
1. добровільна участь фізичних осіб;
2. персоніфікація пенсійних внесків вкладників (учасників). Сплачені внески та отриманий на них інвестиційний дохід обліковуються на персональному рахунку, що дозволяє забезпечити отримання накопичених сум у повному обсязі;
3. учасник має право самостійно обирати розмір та періодичність пенсійних внесків і виплат. Розмір недержавної пенсії законодавчо не обмежений;
4. учасник має право самостійно встановити свій пенсійний вік;
5. можливість успадкування пенсійних накопичень.
6. висока ефективність використання отриманих пенсійних внесків через інвестування отриманих коштів у фінансові інструменти з метою отримання інвестиційного прибутку та збільшення розміру пенсійних виплат;
7. мінімізація ризиків за рахунок диверсифікації структури пенсійних активів і високого ступеню контролю з боку держави[16].
Основні завдання та цілі сучасної пенсійної системи:
•підвищити рівень життя пенсіонерів;
•встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і стажу;
•забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи;
•заохотити громадян до заощадження коштів на старість;
•створити ефективну систему адміністративного управління у пенсійному забезпеченні[19].

2.Аналіз стану та проблем реформування пенсійної системи в Україні.

Перші кроки пенсійної реформи в Україні датовані 13 квітнем 1998 року, коли було видано Указ президента «Про основні напрямки реформування пенсійного забезпечення в Україні», де вперше було визнано, що в межах цілковитої монополії державної пенсійної системи вирішити питання достойного пенсійного забезпечення громадян неможливо.
Запроваджувати в Україні трирівневу пенсійну систему за досвідом інших держав почали ще 2003 року – Верховна Рада ухвалила Закони «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення». З 2004-го в країні діє трирівнева система пенсійного забезпечення, що і стало практичним початком пенсійної реформи[10].
За час реформи у 2004–2010 роках ситуація в солідарній системі (перший рівень) лише погіршилася. Витрати Пенсійного фонду виросли з 36,2 у 2004 році до 192,3 млрд. гривен у 2010 році. Дефіцит Пенсійного фонду всього за 2 останніх роки збільшився від 6 до 29 млрд. гривень[18].
Однією з головних причин дефіциту Пенсійного фонду є політичний мотив. Необгрунтоване підвищення пенсій розпочалось за два місяці до президентських виборів 2004 року, коли уряд ввів доплати до мінімальних пенсій. Так, щоб будь-який пенсіонер отримував не менше 285 гривен. У 2005-му році новий уряд збільшив мінімальні пенсії до рівня 332 гривен. 2007-й - нове підвищення новим урядом, 2008-й – іншим вже урядом реалізація "соціальних ініціатив Президента" - перерахунок пенсій у бік збільшення. Таким чином, урядовими діями було підірвано фінансову стабільність і збалансованість пенсійної системи, використано зарезервовані в бюджеті Пенсійного фонду кошти на суму 2,3 млрд грн, які формували Резервний фонд для запровадження загальнообов’язкової накопичувальної системи, і ще раз підтверджена вразливість солідарної системи до політичних ризиків, зміст яких проявляється у тому, що політики часто обіцяють пенсії більші, ніж система спроможна забезпечити. Для реалізації таких обіцянок політики вдаються до покриття дефіциту пенсійних зобов’язань за рахунок коштів державного бюджету. Коли ж всі можливі джерела вичерпуються, заморожуються розміри пенсій[21].
Але найбільша проблема України сьогодні - демографічна ситуація. У 1956 році коли в Україні було запроваджено солідарну пенсійну систему для робітників і службовців, демографічна структура суспільства характеризувалася високою народжуваністю і переважаючою чисельністю молодших поколінь. За даними перепису 1959 року, на 100 осіб працездатного віку припадало лише 22,7 пенсіонера.
Протягом десятиліть унаслідок демографічного переходу відбулося старіння населення. З 1959-го по 2001-й, за даними переписів населення, співвідношення пенсіонерів і населення працездатного віку збільшилося майже вдвічі – з 22,7 до 41,1%. За прогнозом Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, протягом 2010–2025 років це співвідношення сягне 50%, а до 2050-го – 76%. Кількість населення України у працездатному віці, яке не досягло пенсійного віку, зменшиться з 27,2 млн. у 2009 році до 22,9 млн. у 2025-му і 17 млн. у 2050-му[17].
Уже сьогодні пенсіонери становлять 30% населення країни, а кількість платників збору на загальнообов’язкове пенсійне страхування (що завжди є меншою за кількість працюючого населення) – 33%. Надалі співвідношення змінюватиметься не на користь працюючих, як наслідок – коефіцієнт заміщення зарплати пенсією (середня зарплата поділена на середню пенсію), що становить близько 50% і забезпечує середню пенсію на рівні 1097 грн на місяць, неминуче зменшуватиметься: до 28% у 2050-му. Сьогодні один платник пенсійного збору в середньому фінансує 91% пенсії одного пенсіонера, оскільки на 100 платників припадає 91 пенсіонер. Очікується, що 2015 року це співвідношення сягне 100 до 100, а в 2050-му – 100 до 139. Тобто, якщо зволікати із реформами, працюючий повинен буде зі своєї зарплати утримувати себе, повністю забезпечувати пенсію одного пенсіонера і 40% пенсії другого[25].
З демографічних тенденцій випливає, що без радикальних реформ пенсійної системи майбутні пенсіонери потраплять у набагато гіршу ситуацію, ніж нинішні.
За таких умов необхідною умовою є підвищення пенсійного віку населення. Існує кілька сценаріїв підвищення пенсійного віку:
•швидкий, коли запровадження нової межі пенсійного віку призначається на конкретну дату, є радикальним способом зупинити зростання кількості «пенсіонерів за віком», бо певний час (залежно від того, на скільки років підвищується пенсійний вік) не будуть призначатися нові пенсії;
•поступовий сценарій передбачає поетапне підвищення пенсійного віку за встановленим графіком;
•віддалений сценарій переносить запровадження нової межі пенсійного віку на майбутнє (на 10-20 років).
Найбільш ефективним, на нашу думку , є поетапне підвищення віку виходу на пенсію для чоловіків до 65 років і жінок до 60 років[21].
Наразі поступове підняття пенсійного віку заплановане з 1 січня 2012 року,при подальшому щорічному збільшенні на шість місяців. Тож пенсійна реформа розтягнеться на 10 років для чоловіків та 20 — для жінок. Однак, пенсійний вік буде збільшуватись лише для тих людей, яким на 1 січня 2012 року невиповнилось 40 років.
Підвищення пенсійного віку не призведе до збільшення безробіття. Оскільки чимало пенсіонерів (25%) і нині продовжує працювати (причому половина з них працюють у тіньовому секторі). До того ж на українському ринку праці склався чіткий розподіл зайнятості за «молодіжними» і «старечими» видами діяльності. Тож підвищення пенсійного віку навряд чи ускладнить працевлаштування молоді, в тому числі і на перше робоче місце.
Загалом таке збільшення пенсійного віку буде достатнім, щоб за нинішніх правил сплати пенсійних внесків і масштабу бюджетних дотацій зберегти співвідношення середньої пенсії до середньої заробітної плати приблизно на рівні 40%[15].
Другий рівень пенсійної системи - загальнообов’язкову накопичувальну систему пенсійного забезпечення - планувалось запровадити ще 2007 року, потім – 2009-го, однак цього не зроблено й досі. Відповідно до президентської Програми економічних реформ на 2010–2014 роки введення цієї системи перенесено на 2012 рік(дод. А)[18].
Головним аргументом проти запровадження другого рівня системи були кошти, які в разі її введення надходили б не до державного пенсійного фонду, а на персональні накопичувальні рахунки громадян. Водночас, як свідчать розрахунки, бюджет ПФ не відчув би втрат у разі поступового охоплення громадян другим рівнем накопичувальної пенсійної системи. Йдеться про варіант, коли обов’язкові платежі до другого рівня в рік запровадження системи здійснюватимуться лише на користь осіб, яким виповниться 40 років. На це з Пенсійного фонду у перший рік запровадження системи буде перерозподілено 700 млн грн – лише 0,4% сьогоднішніх видатків відомства.
Наступного року коло можна розширити за рахунок осіб наступної вікової групи аж до цілковитого охоплення всього зайнятого населення. Швидкість цього процесу має відповідати економічним можливостям держави, тоді проблем із виплатою пенсій для сьогоднішніх пенсіонерів не виникатиме. Передбачається, що спочатку відрахування становитимуть 2% від обов’язкових страхових внесків із солідарної системи, а згодом поступово внески повинні зрости до 7%. [14].
Накопичувальна система не означає відмову від гарантованих державою пенсій. Вона допомагає зменшити проблему старіння населення і залежність від пенсійного фонду економічних криз.
Ця система дає дві переваги. По-перше, вона стимулює тих, хто працюють не ухилятися від сплати пенсійних внесків. Адже всі внески, які сплачують працівники, зберігаються на його особистому рахунку.По-друге, ці гроші приносять дохід, оскільки інвестуються Пенсійним фондом. З огляду на наявність другого та третього рівнів системи українські пенсіонери мали б отримувати не одну, а щонайменше три різні пенсії[11].
Чилі була першою в Латинській Америці країною, що реформувала свою пенсійну систему, і чилійським досвідом скористались вже бато країн - в тому числі Казахстан, Польша, Угорщина, США, Німеччина.
До початку реалізації чилійськой пенсійної реформи в 1981 році становище в країні характеризувалось наступним чином:
-існували бюджетний дефіцит і високий рівень інфляції, низький рівень пенсійного забезпечення і високий рівень безробіття;
-майже не існувало фондового та інвестиційного ринку;
-велика кількість підприємств не сплачувала податки.
Таким чином, ситуація нагадувала ту, що характерна і для України.
Недержавна пенсійна система Чилі була запроваджена в 1981 році, причому відразу, і повністю замінила державну солідарну систему.
Основними характеристиками нової системи є:
- обов’язкове членство працівника в одному з державних або недержавних пенсійних фондів з обов"язковим відрахуванням у пенсійний фонд 10% від заробітної плати;
- індивідуальне накопичення та накопичення за рахунок доходу, отриманого від діяльності пенсійних фондів;
- недержавне управління пенсійними фондами;
- надання податкових пільг - до складу сукупного оподаткованого доходу не включаються кошти, внесені на пенсійні рахунки, а також кошти, передані пенсійними фондами до страхових компаній для виплати пенсій;
- вільний вибір працівником пенсійного фонду, до якого він хоче вступити;
- працівник самостійно може планувати, коли і на яких умовах він вийде на пенсію;
- учасниками системи недержавного пенсійного забезпечення Чилі обов"язково є всі наймані працівники, що розпочали трудову діяльність з 12.01.1983. Окрім цього, її учасниками можуть стати вкладники старої системи, що перебували в ній до зазначеної дати, а також самостійні працівники, чиї доходи є не меншими за офіційно установлений мінімум.
Пенсії за віком надаются в результаті досягнення працівником - жікою 60 років, чоловіком - 65 років. Але, незважаючи на це, вони можуть вийти на пенсію раніше визначеного віку, якщо сума накопичених на індивідуальному рахунку коштів дозволяє їм отримувати пенсію, що становить не менше 50% середнього індексованого рівня доходів за останні 10 років і одночасно не менше 110% мінімальної гарантованої державою пенсії.
Учасник, що має всі передбачені законодавством підстави для отримання пенсії, може вибрати один з трьох альтернативних варіантів:
- негайна довічна рента. Обравши цей варіант, учасник має перевести кошти свого індивідуального рахунку компанії страхування життя в обмін на зобов"язання останньої виплачувати йому протягом усього життя щомісячну ренту фіксованого розміру, а після його смерті також пенсію у зв"язку з втратою годувальника особам, які мають на це право.
- тимчасова пенсія з відстроченою рентою. Учасник системи перераховує частину коштів компанії страхування життя, що виплачуватиме йому у майбутньому, починаючи з визначеної у контракті дати, щомісячну довічну ренту фіксованого розміру. При цьому він продовжує зберігати на своєму рахунку залишок коштів, що дозволяють отримувати від адміністратора пенсійного фонду щомісячну пенсію до настання дати, коли почне діяти контракт довічної ренти.
- планові виплати. Учасник залишає кошти на своєму рахунку, який веде адміністратор пенсійного фонду, або за своїм вибором перераховує їх до іншого фонду. Ці кошти використовуются для виплати щомісячної пенсії і кожного року перераховуєтся у відповідності до залишку на індивідуальному рахунку, а також очікуваної тривалості життя пенсіонера та членів його сім"ї.
Досвід Чилі, щодо системи передачі кошти зі свого індивідуального рахунку в компанію страхування життя, натомість компанія зобов"язана виплачувати йому протягом усього життя щомісячну ренту фіксованого розміру, може бути успішно реалізований в Україні[12].
Казахстану до реформування пенсійної системи як і в сучасній Україні Державний Пенсійний фонд переживав недофінансування і не в змозі забезпечити пенсійні виплати на рівні хоча б прожиткового мінімуму. До цього додається проблема падіння народжуваності та зниження загальних показників здоров’я населення.
Використавши чилійський досвід, Казахстану вдалося провести низку реформ у галузі пенсійного забезпечення.
Правонаступником Державного пенсійного фонду Казахстану став Державний центр пенсійних виплат (ДЦПВ), який зобов"язаний акумулювати всі обов"язкові неперсональні внески та трансферти з бюджету і здійснювати пенсійні виплати нинішнім пенсіонерам.
ДЦПВ сприяє розбудові системи індивідуальних пенсійних рахунків. Ця функція відіграє важливу роль у залученні всіх працюючих до нової пенсійної системи та ідентифікації тих, хто ухиляється від оплати страхових внесків. Функцію збору обов"язкових неперсональних внесків, тобто тих, за рахунок яких фінансується солідарна система, було передано Податковому комітету.
1 червня 2005 р. у Казахстані введенна державна базова пенсія, яка буде нараховуватись усім громадянам по досягненні пенсійного віку. Введення базової пенсії дозволило перейти до трирівневої системи пенсійного забезпечення. Перший її рівень складатиме базова пенсія, другий - пенсія із солідарної системи і накопичувальних пенсійних фондів за рахунок обов"язкових внесків і третій - додаткові виплати за рахунок добровільних і професійних пенсійних відрахувань. Таким чином, ця система дещо відмінна від української, де солідарна пенсійна система і система обов"язкових відрахунків у накопичувальні фонди розділена, а поняття "базова пенсія" не використовується.
На базі ДЦПВ передбачено створити единий обліковий центр, де будуть сконцентровані всі інформаційні та грошові потоки накопичувальної пенсійної системи. Як міра захисту інтересів вкладників всановлена відповідальність компаній по управлінню активами по забезпеченню певного рівня порогової доходності, а у практику работи накопичувальних пенсійних фондів вводиться інформування населення про стан пенсійних накопичень і перевід їх з одного фонда в інший.
Однак в 2004 році спостерігався від’ємний реальний дохід накопичувальних фондів Казахстану за рахунок вкладів пенсійних активів у доларові документи і падіння курсу долару. Цей негативний досвід слід врахувати Україні у зв"язку з прогнозованим падінням курсу долару по відношенню до національної валюти[8].
При формувані другого рівня пенсійної системи Україні, за прикладом Казахстану, може перейняти систему за якою Пенсійний фонд повинен сприяти розбудові системи індивідуальних пенсійних рахунків, а також створити единий обліковий центр.
Не такою успішною і докорінною, як очікувалося, стала і пенсійна реформа в Росії. Вона звелася до незначних змінах в інтересах самого Пенсійного фонду Росії (ПФР) і кількох вибраних компаній, що може повторитися і в Україні. Внаслідок проведеної реформи внески до ПФР поділено на три частини: 14% прямують до федерального бюджету і використовуються для виплати базової державної пенсії. Інша частина (8—12% оплати праці) є страховою частиною трудової пенсії. Розмір її залежить від віку — що старша людина, то більше вона платить. З цих грошей виплачуються пенсії, розмір яких залежить від стажу роботи і зарплати. Ці активи не інвестуються, а підлягають виплаті сьогоднішнім пенсіонерам. Далі, від 2 до 6% внеску в ПФР перераховують до фонду для формування нагромаджувальної частини трудової пенсії.
Враховуючи, що і внески на страхову частину трудової пенсії (8—12%), і внесок до федерального бюджету (14%) виплачують сьогоднішнім пенсіонерам, у Росії, як і раніше, зберігається система «солідарності поколінь». Але тепер ця система послаблена — нехай трохи, але відрахування в пенсійний фонд знижено. А крім того, весь тягар перехідного періоду покладено на старше покоління, яке в півтора рази більше молоді платить у страхову частину. Задеклароване виокремлення 14% з 28% пенсійних внесків на страхову частину трудової пенсії, нічого не змінило в колишній системі. Оскільки ці кошти, як і раніше, не потрапляють на ринок капіталу[8].
Пенсійна система Росії є прикладом неефективної пенсійної системи, оскільки носить ряд суттєвих недоліків перелічених вище. Для України пенсійна система Росії є прикладом як не потрібно проводити реформи.
Система пенсійного забезпеченння Польщі практично аналогічна українській і теж має три рівні - 1 - обов"язкова солідарна система, 2 - обов"язкова накопичувальна система, в яку відраховується 7,3% заробітної плати, 3 - добровільна участь працюючих у пенсійних фондах для працівників, угоди зі страховою компанією або інвестиційним фондом.
Але є деякі відмінності. По-перше, пенсійні програми для працівників в Україні не передбачають колективної участі в пенсійних програмах страхових компаній, і в Україні страхові компанії займаються лише страхуванням пожиттевої пенсії, а не страхуванням життя, як у Польщі. По-друге, в Україні кошти працівника не можуть бути вилучені з недержавного пенсійного фонду до настання пенсійних підстав, а в Польщі ці кошти можуть бути передані за згодою працівника до інвестиційного фонду.
Таким чином, третій рівень пенсійного забезпечення у Польщі може мати вигляд (за вибором работодавця) або пенсійного фонду для працівників (в Україні - професійний або корпоративний пенсійний фонд), або перерахування внесків працівника до інвестиційного фонду, або коллективного страхування життя страховою компанією, або угоди про сплату внесків працівників, які збираються брати участь у взаємному страхуванні життя, що надається учасникам зазначеної угоди.
Загальний внесок до системи пенсійного забезпечення встановлено на рівні 19,52%, причому вносяться вони порівну по 9,76% працівником і роботодавцем. На фінансування першого рівня спрямовується 11,22% , включаючи весь внесок роботодавця. Ще 1 % іде на формування демографічного резерву першого рівня, а 7,3% ідуть на фінансування другого рівня.
Визначити внески до третього рівня неможливо, так як цей рівень є добровільним і тут не має чітких рамок внесків.
Середній розмір пенсії в Польщі дорівнює приблизно 45-50% від середньої заробітної плати, або близько 900-1000 злотих (бл. 230-250 долл.США). Такий рівень співвідношення є пріоритетним і для Україні[12].
Для України з досвіду Польщі можна взяти систему, за якою кошти працівника можуть бути передані за його згодою до інвестиційного фонду, це дає більшу свободу дій для вкладників.

3.Роль страхових компаній у реалізації пенсійної реформи в Україні

Розвинуті держави давно усвідомили необхідність реформування системи пенсійного забезпечення, частково переклавши тягар відповідальності на самих громадян та ринкові інститути, насамперед фінансові.
Прийнятий Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» на 90% описує діяльність недержавних пенсійних фондів (НПФ). Більшість людей не знають, що банки і страхові компанії (СК) також є учасниками пенсійного ринку.
На фінансовому ринку України основними способами відкладення коштів на старість є вкладення у недержавний пенсійний фонд (НПФ) або придбання накопичувальної страхової програми Багато банків пропонують пенсійні депозити, однак вони мало чим відрізняються від звичайних видів вкладів. Фінансові консультанти не вважають цей інструмент реальним пенсійним накопиченням, оскільки інвестор може витратити гроші до настання пенсійного віку[6].
Переваги полісу пенсійного страхування порівняно з банківським пенсійним депозитом полягають у такому:
•страховий поліс більш універсальний фінансовий інструмент, ніж банківський депозит. Він забезпечує дохід як на вкладені кошти, так і страхову виплату рідним застрахованого у випадку його смерті, котра може в кілька разів перевищувати суму сплачених внесків. За договором банківського депозиту можна одержати тільки вкладені кошти з інвестиційний доходом;
•СК дозволяє клієнтові створювати свій капітал поступово, періодично перераховуючи в СК невелику суму коштів, у той час коли банки працюють із уже сформованим капіталом, тобто з уже накопиченою сумою коштів.
•у разі смерті вкладника, виплата в банку відбувається через 6 місяців згідно Закону України «Про спадщину». У страховій компанії застрахована особа вказує вигодонабувачів, та їх частки, для одержання страхової виплати у разі її смерті. Виплата повної страхової суми, незалежно від наявної на момент смерті суми пенсійних накопичень, проводиться в середньому через 15 днів, після подання всіх необхідних документів вигодонабувачами.
•згідно нового Податкового Кодексу депозитні вклади будуть оподатковуватись у розмірі 5%.,тоді як власник полісу страхування життя має право на податковий кредит, зокрема до 15% від сплачених за договором внесків щорічно повертається державою.
•додатковою перевагою страхових компній є захист страхувальника та його сім’ї на випадок смерті, нещасного випадку, інвалідності, непрацездатності. Ні банківські депозити, ні НПФ цього не забезпечують. У разі страхового випадку під час дії договору страхова компанія може відшкодовувати подвійний розмір страхової суми, а інколи і потрійний.
Головний фактор, що стримує приплив коштів у страхові компанії від громадян - відсутність фонду гарантування вкладів, подібного банківському, з якого могли б виплачувати відшкодування у разі банкрутства СК. Банкрутства страхових компані життя менш імовірні, ніж компаній із ризикового сектору, проте населення все ще з обережністю ставиться до фінансових продуктів із елементами накопичення.
Згідно Закону України «Про страхування», кошти резервів зі страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від іншого його майна. Страховик зобов'язаний обліковувати їх на окремому балансі і вести окремий облік. [7].
Кошти резервів зі страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, страхові резерви підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі [1].
Ще одним важливим фактором, що стримує приплив коштів є незрозумілий для громадян перерозподільчий характер накопичення коштів на рахунках. Хоча це і є одною з найсильніших сторін страхової компанії, клієнтам легше зрозуміти механізм накопичення у банках і НПФ, де кошти
накопичуються і обліковуються чітко на особистх рахунках кожного клієнта.
Здійснюючи відрахування на формування пенсійного фонду працівників, роботодавець повинен отримувати віддачу на свою "інвестицію". Іншими словами, має забезпечуватися так званий баланс інтересів роботодавця, працівника та держави. Саме тому в усьому світі й, починаючи з 2003 року, в Україні держава надає таким керівникам підприємств податкові пільги, дозволяючи зарахувати внески на пенсійне забезпечення співробітників до валових витрат і звільняючи їх тим самим від оподаткування. Проте для роботодавця цього недостатньо, адже таким чином він може компенсувати собі лише 25% інвестиції. Вкладаючи гроші в персонал, кожний керівник зацікавлений дістати натомість гнучкий інструмент кадрової політики: додатково мотивувати співробітників, знизити плинність кадрів, "прив'язати" висококваліфікованих співробітників до підприємства тощо.
Компанії із страхування життя можуть реально допомогти роботодавцю вибудувати більш гнучку систему стимулювання персоналу. Наприклад, укладаючи договір із СК, керівник може записати умову, за якою пенсійні накопичення стають власністю працівника лише після визначеного строку роботи на підприємстві, виконання певного проекту чи досягнення інших об'єктивних та наперед відомих цілей (показників). При цьому, у разі невиконання зазначених у договорі умов або дострокового звільнення працівника гроші залишаються в підприємства та можуть бути спрямовані на пенсійне забезпечення та стимулювання інших співробітників. У недержавних пенсійних фондах, за законом, роботодавець не має такого права: гроші з моменту виплати в НПФ стають власністю працівника, який може звільнитися з підприємства навіть наступного дня й забрати всі сплачені на його користь внески[24].
В усьому іншому пенсійне забезпечення, що здійснюється за рахунок роботодавця, нічим не відрізняється від особистого пенсійного забезпечення, організованого звичайним громадянином. Проте й тут між двома згаданими інститутами, що беруть участь у пенсійній реформі, є певні відмінності, які роблять їх по-своєму привабливими.
Найголовніша перевага компаній зі страхування життя порівняно з НПФ та банками полягає в тім, що тільки вони сьогодні мають можливість здійснювати довічну виплату пенсій. НПФ спроможні забезпечити лише строкову пенсію, виплата якої здійснюється протягом визначеної кількості років та припиняється після закінчення такого терміну.
Також страхова компанія може гарантувати мінімальний розмір майбутньої пенсії. До того ж, купивши поліс страхування життя, клієнт точно знатиме мінімальний розмір виплат та їхню періодичність, а також те, на яку допомогу вправі розраховувати сім'я в разі його смерті. А залишаючись у доброму здоров'ї, клієнт довічно отримуватиме пенсію від страхової компанії. НПФ такої можливості позбавлені. До того ж вони навіть не мають інструментів для оцінки розміру майбутньої пенсії, яка безпосередньо залежить від прибутковості пенсійних ресурсів, вкладених компанією з управління активами.
До переваг пенсійних полісів страхових компаній варто віднести й відсутність твердої прив'язки до пенсійного віку, більш широку різновидність продуктів, що також має значення як для роботодавця, так і для працівника. НПФ можуть використовувати лише однотипні продукти, жорстко визначені законом. На відміну від НПФ, страховики за більшістю своїх програм надають клієнтам можливість вирішити на момент укладання договору або на час отримання коштів таке питання: одразу забрати накопичені кошти чи перетворити їх у пенсію - строкову або довічну.
У страховій компанії розмір накопичувальних внесків і власне пенсії можна прив'язувати і до гривні, і до вільноконвертованої валюти, тоді як НПФ, за законом, наділені правом накопичувати пенсійні активи лише в національній грошовій одиниці.
До переваг компаній зі страхування життя слід віднести і наявність викупної вартості страхових продуктів(викупна сума - грошова сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування та розраховується математично на день припинення дії договору страхування, залежно від періоду, протягом якого діяв договір). Такий момент є дуже важливим, адже обставини, як у компанії, так і конкретних людей, можуть складатися по-різному. Гроші ж, перераховані в недержавний пенсійний фонд, забрати до настання пенсійного віку неможливо.
Водночас, перевагою НПФ є використання більш прозорих схем як оподатковування, так і нарахування розміру пенсій. У страхових компаніях економіка заснована на теорії імовірностей. Страховикам дуже важко пояснити клієнтові, чому необхідно робити саме такі внески, щоб одержати бажаний розмір пенсії[5].
Слід також відзначити, що пенсійні накопичення в компаніях зі страхування життя надійно захищені за рахунок диверсифікації структури активів і високого рівня контролю з боку держави, оскільки компанії проходять аудит щокварталу. Отже, рівень ризиків на ринку страхування життя піддається об'єктивному обчисленню[22].
Якщо клієнт не може вчасно сплатити наступний внесок (у разі втрати працездатності), страхова компанія має право самостійно редукувати страхову суму, виходячи із розміру страхових резервів, сформованих за договором, у банку та НПФ такої системи не передбачено. При цьому кошти знаходяться як на депозиті, і на них нараховуються відсотки. У НПФ і банках на суму нараховуються відсотки до закінчення терміну договору або настання пенсійного віку. [10].
Пенсійні внески інвестуються з метою здобуття інвестиційного доходу і збільшення суми пенсійних накопичень. Страхові компанії, у відповідності за законодавством, 85% отриманих премій розподіляють серед клієнтів компанії пропорційно проплаченим преміям, які визначаються страховиком один раз на рік за результатами отриманого інвестиційного доходу від розміщення коштів резервів із страхування життя за вирахуванням витрат страховика на ведення справи у розмірі до 15% отриманого інвестиційного доходу. Тому клієнти стабільно отримують прибуток не більше 4%, встановлених законом.
Зі всього вищевказаного, можна констатувати, що найбільш надійною системою накопичення є довгострокові накопичувальні програми страхових компаній.
У Європі пенсійне забезпечення здебільшого здійснюється через СК або НПФ, які на 100% є власністю страхових компаній. Тому розподіл функцій між компаніями зі страхування життя та НПФ вважається недоцільним. Натомість в Україні сьогодні існує гострий конфлікт інтересів страхових компаній та недержавних пенсійних фондів. Однак НПФ в Україні - занадто зарегульовані, тому в найближчому майбутньому ми прогнозуємо розвиток лише корпоративних фондів, які використовуватимуться виключно для фінансування своїх підприємств.
Ринок страхування життя в Україні за сприятливих умов зростатиме високими темпами завдяки своєму "спіральному" розвиткові: оскільки договори довгострокові, страхові платежі попереднього року в значному обсязі будуть повторені в наступних роках, плюс до них приєднаються платежі нового року.
Поштовх до розширення ринку сьогодні може дати лише підвищення рівня життя українського населення та економічна стабільність усередині держави. [23].
Проведемо порівняльний аналіз накопичення засобів і виплат в страховій компанії, недержавному пенсійному фонді і в банку для жінки, яка у віці 25 років відкрила накопичувальну програму до досягнення 55 років, накопичуючи в рік по 2500 грн(дод.Б).
При настанні пенсійного віку, коли працівник офіційно отримує статус пенсіонера за віком, другий рівень трансформується в додаткову державну пенсію, яка сформована за рахунок страхових відрахувань роботодавця і найманого працівника.
Реалізація трирівневої моделі дозволить середньому українському громадянинові отримувати пенсію в межах 65%-70% від прибутку, який він отримував до виходу на пенсію[17].
Для вирішення проблеми розвитку другого і третього рівеня пенсійної системи України, а особливо поглиблення ролі страхових компаній в цій системі,ми пропонуємо провести такі заходи:
-досвід Чилі, щодо системи передачі кошти зі свого індивідуального рахунку в компанію страхування життя, натомість компанія зобов"язана виплачувати йому протягом усього життя щомісячну ренту фіксованого розміру, може бути успішно реалізований в Україні;
-при формувані другого рівня пенсійної системи Україні, за прикладом Казахстану, може перейняти систему за якою Пенсійний фонд повинен займатися системою індивідуальних пенсійних рахунків, а першим рівнем пенсійної системи Податковий комітет;
-для України з досвіду Польщі можна взяти систему, за якою кошти працівника, на його особистому рахунку, можуть бути передані за його згодою до інвестиційного фонду, це дає більшу свободу дій для вкладників;
-підвищення пенсійного віку, для осіб яким зараз 40 років, для стимулювання використання третього рівня пенсійної системи. Найбільш ефективним, на нашу думку , є поетапне підвищення віку виходу на пенсію для чоловіків до 65 років і жінок до 60 років;
- удосконалення прав застрахованої особи на пенсійні накопичення та їх успадкування;
-обмежити максимальний розмір пенсій;
-поступово перерозподіляти частку внеску на пенсійне страхування від роботодавця до працівника;
-зменшення оподаткування страхових виплат. Виплати страхової суми які виплачуються фізичній особі оподатковуються по загальній ставці 13%;
-збільшення розмірів податкового кредиту. Якщо платником є юридична особа, то сума внесків відноситься на її валові витрати з 25% до 50%. Якщо платить фізична особа, то внеску на страхування можна відносити до складу податкового кредиту з15% до 30%;
-розширення урядом напрямків інвестування коштів страховим компаніям в більш привабливі галузі;
-створити єдину базу даних клієнтів страхових компаній;
-удосконалення продуктів страхової компанії, що стосуються довгострокового пенсійного накопичення;
-підвищити страхову культуру населення і його довіру до страхових компаній. Люди повинні усвідомити що перший і другий рівень пенсійної системи забезпечить всього 70% їх прибутку, а решта 30% забезпечить їм третій рівень, головним учасником якого є страхові компанії.

ВИСНОВКИ

Унаслідок низького рівня правової культури люди не завжди приділяють достатньої уваги питанням пенсійного забезпечення - за традицією покладаючись на державу. Але демографічна ситуація, змушує замислитись над тим, чи справді держава спроможна забезпечити належний рівень життя своїм майбутнім пенсіонерам. Зміна вікової структури населення (його старіння) та економічна нестабільність країни можуть призвести до того, що за 15-20 років на кожного працюючого громадянина припадатиме два пенсіонера. Втім, слід зазначити, що подібна проблема характерна не тільки для України, а й для багатьох країн світу. У такій ситуації вбачається лише один вихід - формувати додаткові особисті накопичення. Розвинуті держави вже давно усвідомили необхідність реформування системи пенсійного забезпечення, частково переклавши тягар відповідальності за гідний рівень матеріального забезпечення людей похилого віку з держави на самих громадян та ринкові інститути, насамперед фінансові[5].
В результаті виконаної науково – пошукової роботи можна зробити наступні висновки:
•реформована пенсійної системи України, має забезпечити населенню пенсію з трьох джерел, основним з яких є недержавне пенсійне забезпечення, яке навчить громадян заощаджувати;
•спираючись на досвід країн, які вже провели реформу,необхідно впровадити другий рівень пенсійної системи і визначити роль у ньому страхової компанії як суб’єкта, який має можливість здійснювати довічну виплату пенсій;
•розвиток страхових компаній на третьому рівні, дозволить мобілізувати грошові заощадження громадян з метою збільшення інвестиційних ресурсів для розвитку реальної економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.Закони України“Про страхування” N 85/96-ВР від 7.03.1996 р.;
2.Закони України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” N 1058-IV від 9. 07. 2003 р.;
3.Закони України “Про недержавне пенсійне забезпечення” N 1057-IV від 9. 07. 2003 р.;
4.Програма економічних реформ на 2010–2014 роки;
5.Адамович В. Роль та місце компаній зі страхування життя у здійсненні пенсійної реформи в Україні// Доступний з: http://soskin.info/ea/2004/11-12/20041103.html;
6.Аранович М. Додаткова пенсія та шляхи її набуття// Доступний з: http://www.interhelp.kiev.ua/50;
7.Бабич О. Накопичувальна система: плюси й мінуси// Доступний з: http://pension.kiev.ua/files/ghendricks_vpf_n11_2008.pdf
8.Білецька Г. Накопичувальні системи пенсійного забезпечення: досвід запровадження в країнах з перехідною економікою// Ринок цінних паперів України. - 2006. - № 5-6. - С.65-72;
9.Верголяс О. Трирівнева пенсійна система// Доступний з: http://politiko.com.ua/blogpost28274;
10.Ковалив І. Какие пенсии нас ждут?//: газета «Новая» - 2010. - № 17. – С.13-15;
11.Кокіна В. Кошти на старість// Доступний з: http://pension.kiev.ua/files/pens_matters_uc_n83_14may09.pdf;
12.Кондрат І. Бурбан Х. Пенсійне забезпечення в Україні та світі. Доступний з: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/19_3/;
13.Косенко О. Накопичувальна пенсійна система: перспективи розвитку//Доступний з: http://info.rehab.org.ua/russian/periodyka/sots_zaxust/12-2005/a8/;
14.Леонов Д.Ковальова Н.Накопичувальні пенсійні системи// Доступний з:http://www.securities.org.ua/securities_paper/review.php?id=616&pub=4610;
15.Ломанов І. Додаткове пенсійне страхування// Доступний з: http://pension.kiev.ua/files/vpf_n3_2009_4.pdf;
16.Луценко С.Переваги недержавного пенсійного накопичення// Доступнийз:http: www.rusnauka.com/
16_ADEN_2010/Economics/68372.doc.htm;
17.Максимчук О. Пенсійна реформа: зацікавлені всі // Вісник Пенсійного фонду України. - 2010. - №1. -С.19-21;
18.Мельничук В. Старість без радості// Доступний з: http://www.ut.net.ua/art/167/0/4105/;
19.Мельничук В.Українська пенсія: ні жити, ні вмерти// Доступний з: http://www.epravda.com.ua/publications/2010/05/31/236867/;
20.Папазова Е. Накопичувальне страхування життя - як найкращий спосіб захистити і забезпечити життя// Доступний з: http://www.r-invest.com.ua/articles/articles/nakopichuvalne-straxuvannja-zhittja---jak-najkraschij-sposib-zaxistiti-i-zabezpechiti-zhittja.html;
21.Ріппа М. Пенсійна реформа в Україні очима експертів ООН// Доступний з: http://www.securities.org.ua/securities_paper/review.php? id=624&pub=4692;
22.Слєсарчук С., О. Шкарпова О.Повний пенсіон// Доступний з: http://www.taslife.com.ua/ua/PR/publ/08/06/09/310?print;
23.Тігіпко С.Альтернативи накопичувальній системі немає//Пенсійний кур'єр –- № 39(385) від 24.09.2010р.;
24.Третьякова Г. Компанії убезпечення життя на ринку недержавних пенсійних послуг// Доступний з: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/ strah_rynok/001.htm;
25.Яценко Н., Сколятий Ю. Пенсійна реформа: що заважає?// Доступний з: http://www.dt.ua/2000/2650/68947/

Посилання: пенсійна реформа, страхові компанії

Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Май 2021 (4)
Апрель 2021 (8)
Декабрь 2020 (17)
Ноябрь 2020 (16)
Октябрь 2020 (83)
Сентябрь 2020 (15)
^