Стратегічні орієнтири » Фінансові шахрайства » Гембара А. Незаконні схеми виведення активів комерційними банками України
Информація до матеріалу
  • Переглядів: 738
  • Автор: Andrii
  • Дата: 24-04-2017, 21:48
 (голосов: 0)
24-04-2017, 21:48

Гембара А. Незаконні схеми виведення активів комерційними банками України

Категорія: Фінансові шахрайства

Незаконні схеми виведення активів комерційними банками України
Третина банків в Україні протягом років використовувалися їхніми власниками та бенефіціарами, а також пов’язаними бізнес-партнерами переважно для кредитування власних бізнес-структур, часто – з ознаками фіктивності.
На такі банки покладалася функція акумулювання та легалізації капіталів, здобутих cумнівним шляхом, а також залучення вкладів від населення за низькими відсотковими ставками для фінансування ризикових та непрозорих бізнес-проектів. Така діяльність банків стала токсичною для економіки, спотворила їх роль як фінансових інституцій та призвела до банкрутства десятків фінансових установ [3].
Виведення активів, кредитування пов'язаних осіб, брак власного капіталу, непрозора структура власності – ось основні причини, через які тільки за 2016 рік банківський ринок втратив 19 установ. За три роки Національний банк України вивів з ринку 87 банків, або 48% від загальної кількості банків до «чисток» регулятора. Для порівняння : впродовж 1998 - 2013 рр. із ринку було виведено 34 неплатоспроможних банки, а їхні вкладники одержали від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб компенсацію в сумі 5,8 млрд грн. Сьогодні лише в 2016 році Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив вкладникам 16 млрд. грн, кожному, хто має право на повернення до 200 000 гривень [2].
Фонд гарантування позичає гроші на ці виплати у Міністерства фінансів України, яке, у свою чергу, бере кредити у Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних кредиторів, тягар виплат яких лягає на плечі кожного платника податків України.
Сума збитків завданих банківській системі України сягає близько 179 млрд. Слід зазначити, що в більшості випадків проблемні банки для того, щоб уникнути виконання своїх зобов’язань перед кредиторами застосовують різноманітні незаконні схеми та здійснюють багатомільйонні фінансові шахрайства.
Однією із найпоширеніших схем є виведення коштів через розміщення їх на кореспондентських рахунках в іноземних банках. Далі український банк укладає з іноземним банком договір застави коштів на кореспондентському рахунку. Метою такої застави є забезпечення виконання кредитного договору між іноземним банком-кореспондентом та третьою особою. Як правило, третьою особою виступає компанія, що пов’язана з керівництвом або власником українського банку, але яка ніколи не вступала в договірні відносини з самим банком. При цьому, український банк не обліковує передачу коштів на кореспондентському рахунку під заставу у своєму бухгалтерському обліку та не формує обов’язкові фінансові резерви під взяті зобов’язання.
В подальшому, після виникнення в банку фінансових проблем та небезпеки введення до банку тимчасової адміністрації, іноземний банк-кореспондент списує кошти з кореспондентського рахунку на користь третьої особи (пов’язаної з власниками банку) в якості забезпечення виконання кредитного договору. Таким чином кошти, що мали б бути використані для покриття витрат ФГВФО та повернення заборгованості кредиторам банку, повертаються на рахунки афілійованих з власником банку осіб [3].
Учасниками такої схеми числяться такі іноземні банки як Bank Frick and CO AG (Ліхтенштейн), East-West United Bank (Люксембург) і Winter&Co (Австрія). Через них і Bank Meinl AG(Австрія) було виведено, за даними ФГВ, 746,5 млн. дол. США і 52,9 млн євро. Низка українських банків («Таврика», «Дельта», «Хрещатик», «Вернум», «Київська Русь» та інші) співпрацювали з вищезгаданими установами, а зараз вони вже ліквідовані.
Ще однією схемою є кредитування пов’язаних осіб. Хоча такі операції можуть бути як цілком законними, так і використовуватися для незаконного виведення коштів з банку.
Банк укладає кредитні договори або договори про відкриття кредитних ліній компаніям, які потім ці кредити не повертають. Гроші виводяться з компаній-позичальників в інші юрисдикції шляхом укладення зовнішньоекономічних договорів на умовах передоплати, або договорів з рядом фіктивних фірм. У багатьох описаних випадках беруть участь компанії, так чи інакше пов’язані з власниками банку або з його менеджментом.
Навіть якщо кредит пов’язаною особою отриманий доброчесно, є ймовірність, що в подальшому власник пов’язаної особи прийме рішення не виконувати зобов’язання перед власним банком. Зокрема у випадку, якщо у банку розпочнуться фінансові проблеми і власник вирішить, що «рятувати» цей банк економічно невигідно; або у випадку настання фінансових проблем у компаній-боржників [3].
Іншою схемою є залучення вкладів фізичних осіб за тристороннім договором, де банк фактично є посередником/агентом між фізичною особою та фінансовою компанією. За таким договором фізичні особи фактично надають позику фінансовій компанії через банк як посередника. На рахунку банку гроші вкладників як депозитні вклади не обліковуються, а одразу перераховуються на рахунки фінансових компаній в інших банках, де фінансові компанії розпоряджаються ними на власний розсуд, що фактично є виводом активів.
В більшості випадків, люди не розуміють того, що підписуючи тристоронній договір, вони втрачають державні гарантії повернення вкладів, оскільки ФГВФО зобов’язаний гарантувати повернення вкладів лише вкладникам банків, а не різноманітних фінансових компаніям. Частина вкладників свідомо йшли за вдвічі вищими відсотковими ставками на вклади (27-35% річних), забуваючи про власну безпеку [3].
Одним із способів фінансового шахрайства є переуступлення права вимоги за кредитним договором на невигідних умовах. Банк переуступає право вимоги за великим чи високоліквідним кредитом або кредитним портфелем третім особам за ціну, що є значно нижчою за ринкову, або на невигідних для банку умовах. Часто покупцями таких кредитів є особи, пов’язані з банком, його акціонерами чи бенефіціарними власниками.
Сюди також належить продаж цінних паперів за заниженою ціною. Банк продає належні йому цінні папери за ціною, що є значно нижчою їх ринкової або номінальної вартості. Таким чином банк втрачає майбутні доходи за цінними паперами, наприклад, дивіденди від акцій чи купонний дохід від облігацій, або доходи від продажу цих цінних паперів за ринковою вартістю.
Купівля «сміттєвих» цінних паперів – банк купує боргові цінні папери юридичних осіб набагато дорожче, ніж вони реально коштують. Емітент цінних паперів в подальшому не виконує свої зобов’язання щодо погашення боргу за цінним папером. Такі емітенти часто мають ознаки фіктивності (відсутність основних фондів та виробничих запасів, чисельність працюючих 1-2 особи, отримані кошти від реалізації облігацій направляються як внески в статутні фонди інших суб’єктів господарювання) [3].
Видача кредиту для погашення попереднього кредиту і виведення ліквідного майна з-під застави. Банк видає кредит, який забезпечується належною ліквідною заставою. Згодом банк видає тій самій компанії або афілійованій з нею, інший кредит чи кілька кредитів, але вже без належної застави. Цим кредитом чи кредитами погашається первинний кредит, а майно таким чином виводиться з-під застави.
Некоректно стверджувати, що саме ці операції призвели до неплатоспроможності банків, проте очевидно, що вони призвели до зменшення ліквідності банків, а отже, і їх неспроможності повертати вчасно і в повному обсязі кошти своїм вкладникам та іншим кредиторам.
Опосередковано сприяв такій ситуації у банківському секторі його головний регулятор – Національний Банк України. Бездіяльність НБУ, небажання бачити очевидні порушення і вчасно притягати фінансові установи до відповідальності дозволили банкам тривалий час безпечно виводити гроші вкладників за описаними вище схемами, більшість з яких мали б бути вчасно виявлені та зупинені регулятором до завдання збитків [3].
Для прикладу, очевидним негативним фактором є прийняття НБУ рішення про неплатоспроможність банку в один день, а повідомлення ФГВФО здійснюється наступного дня, за цей час керівництво проблемного банку має змогу здійснити низку незаконних дій для переведення коштів і запобігання їх замороженню.
Тому врегулювання незаконної діяльності комерційних банків та запобігання виведення активів потребує насамперед використання методів превентивного характеру, жорсткого контролю та постійного моніторингу зі сторони НБУ. Напрямами такого врегулювання повинні бути [1, с. 274]:
 Удосконалення регуляторних та наглядових функцій НБУ з метою забезпечення рівних умов діяльності для всіх банків.
 Підвищення ефективності системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом.
 Удосконалення процедур тимчасової адміністрації, реорганізації і ліквідації банків.
 Посилення контролю та відповідальності за операції з пов’язаними особами.
 Упровадження ефективного механізму захисту прав кредиторів і вкладників.
 Забезпечення прозорості банківської системи.
Список використаних джерел
1. Євенко Т. І. Банкрутство комерційних банків: причини виникнення та шляхи запобігання / Т. І. Євенко // Інноваційна економіка. - 2013. - № 6. - С. 272-275. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/inek_2013_6_67.
2. Офіційний сайт ФГВФО [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.fg.gov.ua
3. Схеми «виведення» коштів з українських банків. // Аналітична записка. – Центр протидії корупції [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://assetconf.antac.org.ua/shemy-bankrutstva-bankiv/
Дорогий відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм ім'ям.

Архів новин

Апрель 2021 (8)
Декабрь 2020 (17)
Ноябрь 2020 (16)
Октябрь 2020 (83)
Сентябрь 2020 (15)
Июнь 2020 (3)
^